Оператор безпілотника та акторка з позивним Бонд поділилася: "Коли мені запитують, чи відчувала я страх, відповідаю, що лише один раз — у 2022-му, коли отримала зброю. Тоді я ще не знала, як нею користуватися!"

Я не став запитувати героїню цього інтерв'ю: "Тетяно, чому саме Бонд?" — адже все було очевидно. Якщо твоє прізвище Бондаренко, а ти працюєш як актриса у столичному Театрі на Михайлівській та є філологом, який вільно володіє англійською та французькою, то який ще може бути твій псевдонім?

Щоправда, є між цими двома бондами одна діаметральна різниця. Класичний янфлемінгівський Джеймс Бонд - ікона маскулінно-переможного іміджу, і у голівудській Бондіані є навіть таке амплуа - "дівчина Бонда". У той час як наша Тетяна Бондаренко від початку не дозволяє собі бути чиїмось довіском, нехай і харизматичним. Вона і у ЗСУ, і у цьому інтерв'ю відстоює своє принципове переконання у тому, що жінка - не гірший воїн, ніж чоловік.

Проте наша розмова не обмежувалася лише цими темами. Бонд поділилася своїм досвідом на фронті російсько-української війни, розповіла про повсякденність військового стрільця та оператора безпілотника. Вона також пояснила, чому технології БПЛА та радіоелектронної боротьби швидко розвиваються в умовах цього конфлікту. Крім того, вона намагалася переконати скептичного журналіста "Цензор.НЕТ" у тому, що Олег Ляшко (так, той самий) може бути дійсно кваліфікованим військовим лідером.

Зацікавлені? Тоді давайте розпочнемо нашу унікальну історію в стилі Бонда!

Розпочну з незвичного запитання: чи є в Збройних Силах України певні стереотипи стосовно акторів у контексті війни? Чи трапляються висловлювання на кшталт: "Дорога, це не сцена, а бойові дії"?

Це вперше, коли я чую щось подібне. Проте, здається, що певні стереотипи існують. Наприклад, у мене досить гучний голос, адже я актриса, і іноді я висловлюю свої думки досить емоційно. Одного разу командир роти зауважив: "Я розумію, що акторська натура важко піддається військовим стандартам, але, будь ласка, спробуйте говорити трохи тихіше" (посміхається. - Є.К.).

Кадри з акторської кар'єри Бонда до початку війни.

Ну, що ж, це абсолютно нормально і виглядає досить дотепно.

Так, загалом, мене дуже радує, що у цей непростий час виявилося стільки представників творчих професій. Я не очікувала, що зустріну так багато талановитих людей, але ж зустріла! Музиканти, актори, художники – справжня палітра творчості. Мій театральний колега також служить в іншому підрозділі ТРО.

Цікаво, що стосується стереотипів. Ще один молодий поет неодноразово стикався з такими словами: "Хлопче, навіщо тебе відправляти на передову в окопи? Ти ж поет, краще потім напишеш про нас..."

Щодо мене - можливо, у когось і виникали очікування, що актриса повинна вести себе якимось ексцентричним чином. Але я не така вже й ексцентрична, і не прагну бути в центрі уваги. Коли я вперше потрапила до військового колективу, де зібрались чоловіки з різних професій, з якими я, зазвичай, не мала б змоги зустрітися, спочатку я була дуже стриманою. Моя товаришка Соня навіть зауважила: "Ого, ти не виглядаєш такою, що прагне уваги!" Я ж відповіла їй: "Соню, коли в мене є щось важливе для сказання, я висловлюсь. А просто шуміти, щоб привернути увагу - не в моїх інтересах."

Я дещо дізнався про ваші спроби подати документи до військової частини ще в 2014 році. Також чув, як ви, зустрічаючи військових, відчували певний сором, адже вони боролися на фронті, а ви залишалися в тилу. Мені цікаво запитати: звідки у вас така активність і оригінальний погляд на події? Адже навряд чи багато ваших друзів мали таке ж сприйняття ситуації.

- Нетиповий? Ну, не знаю. Мабуть, ти у принципі народжуєшся з таким пасіонарним ставленням до життя. До того ж, у мене батько військовий, і у дитинстві я хотіла бути військовою. Може, звідти; більшість дітей військових у певний час мріють про військову кар'єру. Бо на певному етапі це романтично. Особливо у молодості.

Але ви сказали "нетиповий", і мене так різонуло, бо яке ще може бути ставлення? Щоправда, коли 24 лютого, біля військкомату, куди я прийшла дуже рано, нікого ще не було, я здивувалася. Бо ж пам'ятаю, як у 2014 році були черги. І я така: а чого нікого нема? Ну, ладно, я сама буду...Тому для мене йти на війну, прагнути туди - це абсолютно зрозуміла типова реакція. Це так, ніби тобі дали ляпас - і перше ж природне бажання дати здачі.

- У перші дні війни в ТРО ви отримали зброю. Яку саме і як склалися з нею відносини?

Я отримала автомат Калашникова. І коли мене запитують, коли я відчувала страх, я відповідаю: єдиний раз — у 2022 році, коли в моїх руках опинилася зброя. Адже ось вона, справжня зброя, здатна на вбивство, а я ще не навчилася правильно з нею поводитися!

А потім нас почали брати на стрільби. З самого початку я шалено полюбила свій автомат. І коли на початку березня у нас, жінок-неофіцерів, на кілька днів забрали зброю, я відчула величезне обурення! Хлопці ходили зі своїми автоматами на чергування та бойові пости, а я залишалася без зброї, не могла приєднатися до них. Я сиділа на матраці і була в досить поганому настрої! Думала: "Все, пора йти і забирати свою зброю". Прийшла і кажу: "Дайте мені мій автомат!" Звісно, мені видали не мій, а інший. Але я з цим новим автоматом пройшла довгий шлях. Лише два місяці тому, коли мене переводили до іншого підрозділу, я його повернула. Я щиро його любила. Навіть підписала чорним маркером. Автомати бувають різними, а мій АК-74 був абсолютно чорного кольору, без дерев'яних елементів, і я назвала його Мурчик, підписавши маркером.

- Мурка?

Мурчик. У мене був чорний кіт з цим ім'ям, якого я безмежно любила.

На даний момент цього конфлікту, на яких фронтах вам із Мурчиком доводилося брати участь у бойових діях?

- Донецький напрямок, здебільшого, Лиман, Серебрянські ліси.

На самому старті вашої кар'єри, як стрільця, вам не дозволяли виходити на нуль, оскільки ви були жінкою. Які коментарі ви отримували в той час і якими шляхами намагалися подолати цю перешкоду?

- Казали: ми жінок на передок не беремо. У мене був випадок, коли ми навесні поїхали, наша друга рота поїхала у Серебрянський ліс, окремо від батальйону. Я уже була оператором БПЛА. Але мені тоді те саме сказали: ми жінок на передок не беремо. Ми тоді були прикомандировані до підрозділу ДШВ.

- Образливо було?

Отже, у нас ситуація така: люди виходять на бойові завдання, а потім повертаються на 3-4 дні відпочинку. Після цього знову повертаються на фронт. У ці 3-4 дні паузи ДШВ організовує навчальні заходи для вдосконалення та підтримки бойових навичок. І ось я виявляюся у положенні, коли мені заборонено їхати на передову, але на навчання я можу приходити без проблем. Коли я з'являюся, на мене дивляться, немов на дивовижного звіра. Підходить командир підрозділу десантно-штурмової і запитує: "Чи можемо поговорити на хвилинку?" Я відходжу, і він каже: "З усією повагою до вас, ви можете відвідувати тренування, але на "нуль" я вас не відпущу."

- Це жорстко. А ви як на це реагуєте?

- Кажу: ви ж розумієте, що це дискримінація? - Він: Так розумію. Я добре ставлюся до жінок, поважаю їх, я одружений, у мене дружина є, і саме тому - я жінок на нуль не пущу.

Запитую: - Ви розумієте, що якби я була одружена і сказала, що ось, у мене є чоловік, і я не беру чоловіків на бойові, тому що у мене чоловік є і я поважаю і люблю чоловіків - наскільки це б адекватно звучало? - Так, я розумію, але така моя позиція. Все.

Ось така непроникна стіна. Проте я відвідувала тренування і старанно виконувала всі вправи. У відповідь на це на мене дивилися з великим подивом... І не лише командири, а й самі бійці підходили до мене. Щоб ви зрозуміли, десантно-штурмові війська навіть у 2023 році — це вже не просто молоді новобранці. Ні, це зазвичай чоловіки у віці 35-40 років і старші. І ось вони підходили до мене і говорили: "Це вражаюче, ми ніколи не бачили, щоб жінка так серйозно ставилася до тренувань у нашому підрозділі." Я відповіла їм: "Дякуйте командуванню, що воно не дозволяє жінкам бути у вас..."

У свідомості багатьох українських чоловіків, як командирів, так і солдатів, жінки часто сприймаються як істоти, що займаються лише зовнішністю — манікюром, педикюром та доглядом за губами. Вони уявляються як милі, але бездіяльні істоти, які живуть за рахунок чоловіків. Але коли їм трапляється на очі справжня жінка, яка виконує ті ж самі завдання, що й чоловіки, та навіть не поступається їм у майстерності, їх реакція — це здивування: «Ого, ми й не підозрювали!» Вітаємо вас у світі, де це є реальністю!

Приведу цитату з вашого інтерв'ю для колег у Kyiv Daily: "Протягом усіх років служби в армії я не зустрічала жодних обставин, які б свідчили про те, що жінка не здатна на певні дії. Це питання виключно підготовки. Жінки можуть виконувати ті ж самі завдання, що й чоловіки".

Все ще залишаєтеся на цій позиції?

Безсумнівно. Це підтверджено численними моїми товаришками. Наприклад, Ксеною, яка є кулеметницею — вона ще зовсім молода і на зріст нижча за мене, але впевнено управляється з кулеметом! Я б не наважилася взяти його в руки — він занадто важкий для мене.

- Я якраз хотів би трохи позаперечувати вам з позицій чоловічого шовінізму. Тетяно, а як жінка виносить багатогодинне риття траншей і укриттів?

Звісно. Зовсім легко. Навіть під час цієї ротації, хоча ми і працюємо як оператори БПЛА, все ж доводиться самим шукати позиції та рити бліндажі, якщо не вдається знайти готові. Одна з ситуацій була така: хлопці сказали, що їм потрібно літати та копати бліндаж. Я відповів: "Я буду літати, а ви копайте". Але я їм сказав: "Ні, ми будемо працювати разом — і літати, і копати. Я не збираюся виконувати вашу роботу, а ви не будете робити мою".

Бо ті, хто працюватиме за тебе, згодом промовлять: "О, взяли жінок, вони цього-того не вміють, усе за них роби!" Я - прихильник рівноправності, завжди виступаю за справедливий розподіл обов’язків. І мої колеги помітили, що я справляюся з копанням не гірше, ніж з польотами.

Продовжуємо. А як щодо тривалої оборони позицій, що вимагає значної фізичної та психологічної стійкості?

Це питання стосується підготовки, а в першу чергу - бажання. Якщо є справжнє бажання, ти зможеш належно підготуватися. Стать тут не має значення. Наприклад, Ксена - невеличка дівчинка, але вона - вражаюча кулеметниця! Я також бачила чоловіків, які на вигляд виглядають потужно, проте після кількох спроб підняти кулемет у них виникають проблеми: спини тріскаються, плечі не витримують, коліна починають боліти - адже немає належної фізичної підготовки! Здоров'я також не вистачає!

Чому я вважаю, що жінки, безумовно, мають певні переваги? Це не через їхню природну особливість, а через те, що патріархальне суспільство ставить перед жінками вищі вимоги. Вони більш уважні до власного здоров'я. Я не зустрічала жодної жінки, яка б страждала від алкоголізму, тоді як серед чоловіків, які вже не перший рік на війні, є чимало тих, хто вживає алкоголь. Це часто є результатом звички та нездатності впоратися зі стресом. Вони намагаються заглушити свої переживання, не завжди готові звернутися за допомогою до психологів. Крім того, чоловіки курять значно більше. Натомість жінки піклуються про своє самопочуття. Тому, в умовах війни, жінки здатні бути кращими солдатами. Адже здоровіші солдати ефективніше виконують свої обов'язки.

На початку війни наш підрозділ переїхав на нове місце поблизу Києва, і нам потрібно було облаштуватися. Дехто переносив мішки з піском, інші відправлялися на автомобілях для розвідки території. Я ж не могла підняти мішок, адже він був надто важким, а водіння автомобіля не входило до моїх навичок, тому більшість часу я проведала на матраці. Так, я виконувала нічні та денні наряди, але цього було недостатньо. Я відчувала величезне сором за свою бездіяльність і думала, що є найменш корисною людиною в армії! І, що найгірше, за це мені ще й платили! У цивільному житті я працювала на кількох роботах за менші гроші, постійно крутячись, як білка в колесі, і без вихідних!

- Розумію, як ви себе відчували.

- ...А тоді у мене був такий класний командир. Він мене викликав якось і сказав: "Я задоволений тобою на 10 з 10. Чому? Ти дбаєш про своє здоров'я. (Тоді ще дуже холодно було, чоловіки понтуються, а потім у них запалення легенів, нежить, хвороби) І ти не жалієшся - на відміну від багатьох. Ти добре виконуєш свої обов'язки, ти - молодець".

Цікаво, що жінки, насправді, рідше скаржаться. Коли я спостерігала за тим, як чоловіки влаштовують істерики з будь-якого приводу – недосип, переїдання, або ж просто через невдоволення – це справді вражає. Я подумала: а чому так можна? Ставлення до жінок та чоловіків різниться, і часто є упередженим. Якщо жінка хоч трохи висловить своє невдоволення, їй відразу закидають, що вона представляє всіх жінок. Тому жінки зазвичай більш стримані і ставлять до себе вищі вимоги.

- Я продовжу гнути свою шовіністичну лінію, але зайду з іншого боку. А може, ви, Ксена і ті жінки, яких ви зустрічали на війні - це поодинокі винятки, через які не треба ламати систему поглядів? Адже жінки на війні круто проявляють себе у евакомобілях, на стабіках. Може, цього достатньо?

- Ні. Згадайте, скільки у нас жінок бойових медикинь! Перше, що у мене питали: ти медик? - Ні, я не медик і в жодному разі не буду медиком, це одна з небагатьох бойових професій, яка мене не спокушає. Чому? Бо це насправді дуже важко - фізично і психологічно. Мені здається, вбивати значно легше, ніж рятувати. Спілкувались ми якось на навчаннях з одним бойовим медиком. Ми розпитуємо його про поранення в область тазу - як це розпізнати, що робити? Він каже: "та людина буде так волати, що ви цей крик ні з чим не переплутаєте. Каже: у мене був перший вихід як бойового медика - і якраз поранило хлопця в тазову частину. І от у мене в одній руці його яйця, а в іншій - турнікет..."

Я стою, прислухаючись, і відчуваю, як мороз пробігає по шкірі. Не можу сказати, чи змогла б витримати таку обставину.

Є безліч сильних і сміливих жінок, але не всіх запрошують до армії через стереотипи.

Скажіть, чи дійсно ваш світогляд робить вбивство легшим, ніж рятування? Чи мали ви колись досвід вбивства?

Скидання з дрона - так. Або ж вона була вбита, або серйозно поранена - людина лежала нерухомо.

- Які були умови, що призвели до цього?

Це сталося у Серебрянському лісі. Ми запустили дрон і помітили, як група москалів рухається вперед. Підготували бойовий дрон із вантажем, набираємо висоту, спрямовуємося до цілі, наздоганяємо їх і скидаємо вантаж.

З дронами взагалі це як комп'ютерна гра. Мінімум емоцій, хіба що азарт наздогнати і влучити.

Ви перейшли з лав стрільців до пілотів безпілотних літальних апаратів. Які враження у вас залишилися від цього переходу?

Це рішення стало частково вимушеним. Підрозділи територіальної оборони не діють автономно; ми завжди підпорядковані іншим частинам ЗСУ, виконуючи їхні завдання. Після року на фронті я усвідомила, що навіть із чудовим командиром, готовим відправити мене на передову, завжди знайдеться хтось із вищого командування, хто скаже: "Жінок на нуль не беремо". Але я прагнула брати активну участь у бойових діях. Я підійшла до свого піхотного командира і попросила відправити мене на курси операторів БПЛА. Оператор дронів не є піхотинцем на нулі, а знаходиться трохи далі, проте це також активна участь у бойових операціях. Командир задовольнив моє прохання і відправив мене на курси. Так я стала операторкою БПЛА.

- Кажуть, цю стіну неможливо зламати...

Мені пощастило зустріти дуже адекватного командира піхоти. Не кожного з них я можу назвати своїм, але на моєму шляху траплялися кілька справжніх лідерів. Цей командир, який направив мене на курси БПЛА, потім вивів на передову, давши змогу стати справжньою піхотинкою. Я пережила три найщасливіші дні на фронті, коли кулі свистіли навколо. Це були три дні, проведені з моїм командиром і ротою, коли я виконувала свою справу, реалізуючи мрії. Як я була щаслива в ті миті!

- Ви відчували свою значимість.

- Так. Потрібною і на всі 100 готовою до викликів, які переді мною стояли.

Ви є актрисою, отже, немає потреби бути експертом у технічній сфері, щоб працювати з дронами? Чи потребували ви багато часу для освоєння нової професії?

Відверто кажучи, як представник гуманітарних наук, я відчуваю гостру потребу у технічних знаннях. Мені не вистачає освіти в галузі технологій. Я пройшла навчання і закінчила курси у Львові, зокрема "Дронаріум", а також "Використання технологій у військових умовах" і "Основи інженерії БПЛА" від Victory Drones. Однак, сфера безпілотних літальних апаратів дуже швидко змінюється, і нова інформація швидко застаріває — всього за пів року. Тому необхідно постійно вдосконалювати свої знання!

Як людина, що має гуманітарну освіту, я відчуваю нестачу глибоких технічних знань, тому робота з безпілотниками для мене є певним випробуванням. Протягом усього життя я займалася танцями та акробатикою, а не вишивкою, тому моя крупна моторика розвинена краще, ніж дрібна. За своєю природою я - активістка, і сидяча робота операторки безпілотника є для мене справжнім викликом! Крім того, мій акторський темперамент заважає: коли я керую дроном, відчуваю, що сама перетворююсь на нього - він повертає вправо, і я слідую за ним, повертаючи корпус. Я заздрю молодим геймерам, які спокійно сидять за консоллю і лише легенько ворушать пальцями. Однак я усвідомлюю, що сучасна війна - це війна технологій, і за цим майбутнє. Піхота та штурмовики - це добре, але це вже минуле. Технології відкривають нові перспективи, і в цьому - наш шлях уперед.

Це дійсно цікаве питання: довгий час вважалося, що активне проведення часу за комп'ютером є негативним, адже це призводить до фізичного виснаження і втрати певних навичок. Багато людей запитують: чому діти витрачають години за екранами? Невже не краще було б, якби вони грали на свіжому повітрі? І раптом з'ясовується, що значна частина цієї боротьби орієнтована саме на це...

Абсолютно вірно. І те, що раніше викликало критику з боку дорослих, тепер стало для дітей надзвичайно корисним.

Зараз, коли формуються нові підрозділи безпілотників, навіть молодих рекрутів часто стимулюють за допомогою елементів комп'ютерних ігор, включаючи бонуси та інші заохочення. Організатори цього процесу сприймають його як мотиваційний механізм, подібний до ігрового середовища.

- Так. І знову таки - це не про вік і не про стать. Коли я проходила fpvішні курси, я бачила дядьків 40+, які літають, ніби вони усе життя на fpv літали. А я така після Мавіків сідаю за керування fpvшкою - і навіть не можу зрозуміти, куди і як воно рухається! Мені кажуть: по траєкторії. - Чекайте, мені хоча б взагалі зрозуміти, куди воно летить, не розбити його у перші 10 секунд!

Проте я усвідомлюю, що майбутнє належить безпілотним літальним апаратам, і в цій сфері менше проявів сексизму. Також варто враховувати вік — навіть у оголошеннях про набір операторів БПЛА все частіше зазначають "вік до 40 років".

- Розкажіть про типовий виїзд і яка ваша у ньому функція.

- Я зараз працюю як оператор БПЛА на лиманському напрямку. Працюємо з бліндажа. У нас 2 групи, одна працює, інша - відпочиває. Потім міняємось. Все обладнання розміщено стаціонарно у робочому бліндажі -виносні антени, екофло, генератор і т.д.. Група привозить з собою воду, їжу і розхідні матеріали за необхідності. Заступаємо ми зазвичай на три дні. Хоча буває і на 2, буває і на 6 - залежить від ситуації на фронті і кількості людей у підрозділі...Впродовж доби ми домовляємось, як пілоти між собою міняються. Наприклад, 5 годин літаєш, 5 - відпочиваєш. Працюємо двійками. На других номерах - клопіт про винести дрон, спорядити дрон, подбати про генератор, поставити батарейки на підзарядку. На операторі - керування польотом, спостереження і комунікація з оперативним черговим.

Дрони – це ваш основний витратний ресурс?

На жаль, це правда. Усі оператори дронів прагнуть зберегти свої апарати і забезпечити їх максимально ефективну роботу, проте існує багато чинників, які можуть вплинути на їхній успіх. По-перше, це погодні умови, які іноді стають перешкодою. По-друге, вороже радіоелектронне боротьба (РЕБ) може суттєво ускладнити управління. Крім того, є стрілки, які спеціалізуються на знищенні дронів. Зокрема, ми помітили, що в рядах противника є снайпери, які спеціально навчені для цієї мети. Я особисто спостерігав, як дрон на висоті 200-250 метрів був збитий з вогнепальної зброї. Усе це свідчить про те, що існує безліч обставин, які можуть призвести до загибелі дронів. І не варто забувати про людський фактор – оператори теж можуть помилятися.

Які типи дронів найбільше використовуються у вашій команді?

- Це мавіки, Мівки-3Е, 3PRO, 3T - для нічних польотів.

Можна стверджувати, що у цій війні область безпілотних літальних апаратів розвивається найшвидше, оскільки противники постійно шукають способи здивувати та обійти один одного.

- Так, це боротьба дронів і РЕБу. Вони - двигун прогресу в обох цих областях. І вже на нашому напрямку з'явилися ворожі fpvішки на оптоволокні, на які РЕБ не діє. Оптоволокно - катушка, така ниточка темненька оптоволоконна, 10-20 км пролітає.

- А як у нас із цим?

- Не впевнений, але в нашій команді поки що немає оптоволокна.

- У вас зараз була відпустка у Києві - то і чули, і бачили нічні атаки ворожих дронів. А на Сумщині, Чернігівщині, Одещині і в інших регіонах - ще гірше. Що думаєте про ці атаки?

Ми потребуємо дальнобійної артилерії та літаків, щоб протистояти їхнім авіаційним силам і знищувати їхню логістичну інфраструктуру.

Деякий час в нашій інформаційній сфері панував оптимізм стосовно боротьби з дронами. Відзначали, що хоча Росія значно інвестує в безпілотники, там існує чітка ієрархія, обмежена кількість моделей та конструкційних центрів. Натомість в Україні, за словами експертів, діють різноманітні структури та підходи, що надає нам певні переваги. Іншими словами, наші дронові майстерні функціонують по-різному, і ворогові складніше адаптуватися до цього різноманіття.

Проте на даний момент складається враження, що вони поступово починають домінувати над нами як за чисельністю, так і за технологічними можливостями, завдяки величезним масштабам своєї держави.

На мою думку, це ситуація, в якій вертикальна структура виявляється більш продуктивною, ніж горизонтальна. Ми генеруємо нові ідеї швидше, але реалізувати їх у великих масштабах виявляється складніше. Водночас, супротивник активно стежить за нашими розробками. У них партійна команда каже "потрібно", а народ миттєво реагує "так". Усе реалізується надзвичайно швидко та масштабно, адже їхні можливості залишилися з радянських часів.

До речі, стосовно їхньої нації. Раніше актори активно взаємодіяли з російськими колегами. А як у тебе справи? Що змінилося після початку війни?

- У мене, по-перше, родичі в Росії. Батьки розлучені, батько - росіянин. Військовий, але давно на пенсії.

- Що це таке: "ти бандерівка, навіщо я тебе на світ приніс"?

Ми навіть не уявляли, що таке може статися. Коли з ранку почалися обстріли Києва, я написала йому: «Ти в курсі, що Київ під обстрілом?» А я в той момент уже направлялася на місце збору для територіальної оборони.

Ось його слова: "Ти ж не вилазь туди!" - "Я вже пряму до військкомату." - "Ну й невдаха."

Отже, я просто заблокувала його контакт, і на цьому все закінчилося. Наші бесіди більше не відбуваються.

- Спочатку було гірко. Але я не скажу, що у нас до того були хороші стосунки. Ну, хоч на день народження і Новий рік один одного вітали. Спочатку було гірко. Але стільки усього відбулося...

Наприкінці хочу запитати про ще одну особистість. Тетяно, чому ви так позитивно висловилися у своєму профілі на Фейсбуці щодо військових здібностей Олега Ляшка?

Позвольте поділитися історією про Ляшка. Це сталося під час минулої ротації взимку 2023 року, коли ми були приєднані до бригади, де Ляшко очолював підрозділ безпілотних літальних апаратів. В нашому штабі, де я працювала в підрозділі ударних БПЛА, почали говорити про те, що потрібно, аби все навколо палахкотіло. Наш командир ударного підрозділу відповів: "Це можливо, ми можемо організувати". Але для цього знадобляться певні ресурси.

Необхідність є, але ресурсів немає. Ресурсів немає, але вогонь і полум'я потрібні. Що ж робити в такій ситуації? Наш командир вирушає до Ляшка, який відповідає за ударні сили нашого старшого брата. Він обіцяє: все буде, дам. Потрібні дрони? Будуть. Потрібні боєприпаси? Будуть. Ви зрозуміли?

І вже перед самим виходом він приїхав до нас в ударний підрозділ- подякувати всім, хто працював, потиснути руки. Приїхав і каже: був сьогодні у штабі "старшого брата" і пропонував ваш підрозділ на нагороди. Бо я дивлюсь, вони на нагороди ставлять своїх штабників, а тих, хто реально працював у полі, як завжди, не ставлять. Тому я дуже поважаю Ляшко.

Чому я обрав такий скептичний підхід до цієї теми? Справа в тому, що я, як політичний аналітик, добре знайомий з Олегом Валерійовичем вже багато років. Крім того, ми всі пам'ятаємо, як у 2014 році, на початку конфлікту, з'явилися сумнівні фальшиві репортажі на одному з телеканалів. Якщо додати до цього його безсумнівний акторський талант, ви зрозумієте, чому я спочатку подумав про вашу фотографію: хіба це не схоже на потьомкінську дєрєвню?

Ні, я особисто спостерігала за цією людиною в дії. У своєму підрозділі він створює всі необхідні умови для роботи. Однак він також має високі вимоги. Наприклад, якщо оператор-розвідник не викликає ударний дрон протягом 20 секунд після виявлення цілі, це призводить до догани. Він надає ресурси та можливості, але й очікує відповідальності. Це надзвичайно позитивна риса командира. Адже в нас є чимало командирів, які вимагають високих результатів, але не створюють для цього належних умов.

- Чи це лише ваша думка? Інші колеги, які мали досвід роботи з ним, поділяють таку ж позицію?

Отже, ви можете ознайомитися з відгуками.

- До коментарів я теж скептично ставлюсь, бо політиків минулих не буває, а вони вміють собі організувати овації...

Там були відгуки безпосередньо військових, які мали нагоду спілкуватися і працювати з ним. Раніше я ставилася до нього скептично: адже є цей усім відомий анекдотичний образ Ляшка з вилами. Однак, коли я побачила цю людину в реальному житті та мала можливість працювати з ним, моє ставлення змінилося.

- Тобто теж було скептичне ставлення, але він змусив його змінити

- Саме так. Він змінив мою точку зору. У мене було досить скептичне ставлення. (У мене таке скептичне ставлення до всіх політиків). Але на фронті людина робить класну справу.

- Ми розпочали нашу розмову з акторської теми, тож давайте нею й закінчимо. Чи доводилося вам використовувати свої акторські здібності під час цієї війни? Можливо, ви піднімали настрій своїм товаришам та товаришкам?

- Ні. В цьому плані - ні. Не було такої нагоди. І, чесно кажучи, я не хочу, щоб мені говорили, як цьому хлопцю-поету, що ми тебе бережемо, ти ж нам дух будеш піднімати! Ні, не хочу. Не хочу, щоб на мене дивилися як на актрису - не дай бог ще будуть берегти як актрису! Не хочу.

Тетяно, мої співрозмовники з інтерв'ю звертаються з проханням про фінансову підтримку для різних потреб: деякі просять допомогу на дрони, інші - на засоби радіоелектронної боротьби. Що, на вашу думку, є найактуальнішим для вашого підрозділу?

- Зараз починається осіння непогода з дощами і багнюкою - це велике випробування для наших машин. Автівки - наші вірні бойові коні, вони довозять нас із "пташками" на місце роботи, а дороги на фронті дуже непрості, особливо восени і взимку. Тому зараз потребуємо коштів на ремонт наших вірних конячок!

Увага! Ті, хто бажає підтримати команду Тетяни в ремонті службових автомобілів, можуть скористатися наступною інформацією:

5457082253513522 - це номер картки, призначеної для збору коштів на ремонт автомобілів підрозділу, де проходить службу Тетяна Бондаренко.

Євген Кузьменко, "Цензор.Нет"