Як зростання потреби в інклюзивній інфраструктурі створює нові можливості для українських підприємств.

В Україні існує потреба у відновленні 2300 медичних об'єктів, які постраждали або були знищені від початку повномасштабного вторгнення. Проте основи, на яких були зведені лікарні 50 років тому, вже не відповідають сучасним вимогам до медичних закладів. Багато з цих лікарень мають вузькі коридори, застарілі ліфти, відсутність пандусів, а також загалом низький рівень автоматизації. Системи опалення та кондиціонування не відповідають сучасним стандартам енергоефективності.

Таким чином, перед замовниками, архітекторами та виробниками постає виклик не лише відновити інфраструктуру до її попереднього вигляду, але й переосмислити її концепцію. Це відкриває нові можливості для бізнесу, готового адаптуватися до інклюзивних підходів, специфічних запитів та стійких рішень.

Як еволюціонував попит і нормативи

За останні три роки ми спостерігаємо чітку динаміку: частка замовлень на лікарняні ліфти на нашому виробництві зросла з 5% до 15%. Зростання попиту пов'язане не лише з відбудовою. Воно вказує на зміни в архітектурному, проєктному й управлінському мисленні.

Раніше типова практика виглядала так: установлювали звичайні пасажирські ліфти, формально дотримуючись норм. Але насправді це створювало проблеми при експлуатації: у кабіні не вистачало місця, щоб транспортувати пацієнта на ношах разом з персоналом, перепад між підлогою і кабіною утворював поріг, який створював додаткові труднощі для людей на візках або на милицях. Крім того, такі ліфти були не пристосовані до надзвичайних умов і часто не мали аварійного живлення, тобто у разі раптового вимкнення електроенергії, пацієнт міг просто застрягнути в ліфті.

Будівельний стандарт ДБН В.2.2-40:2018, який був введений в дію в 2018 році, став важливим кроком у напрямку впровадження спеціалізованих медичних рішень. Цей стандарт закріпив принцип безбар'єрності як обов'язковий: щонайменше один пасажирський ліфт у медичному закладі має бути доступний для осіб з інвалідністю. У новій редакції також зазначено, що для медичних установ з двома і більше поверхами наявність ліфтів є обов'язковою, враховуючи потреби як пацієнтів, так і медичного персоналу.

Втім, ці норми все ще залишали багато "білих плям". Наприклад, вони не регламентували мінімальні габарити ліфтової кабіни для медичних потреб, не описували сценарії використання ліфта з ліжком, не встановлювали вимог до плавності руху, точності зупинки або резервного живлення. Через це навіть ті об'єкти, що будувалися відповідно до норм, фактично залишалися недоступними для частини користувачів.

З 2022 року, із набуттям чинності ДБН В.2.2-10:2022, до лікарняних ліфтів висуваються конкретні технічні вимоги: кабіна має вміщувати сучасне ліжко або ноші, двох супроводжуючих медиків і, за потреби, обладнання. До того ж, ліфт має працювати під час аварійного вимкнення електроенергії та бути придатним для евакуації.

Нормативи еволюціонували, але змінилося також і саме сприйняття доступності. Тепер це не лише формальна відповідність, а й здатність системи ефективно функціонувати у кризових умовах. Те, що раніше вважалося плюсом, тепер стало необхідною умовою. Ми набуваємо нове усвідомлення: простір повинен бути комфортним для всіх.

Ліфт -- лише один із прикладів. Якщо він сучасний, але двері в палатах завузькі для візка, або коридори не дозволяють розминутися -- рішення втрачає ефективність. Це як зробити люксовий салон, але з вхідними сходами без пандуса. Інфраструктура має бути не набором опцій, а продуманим сценарієм користування.

Спрос на доступность для всех

Безбар'єрність охоплює під'їзди, ліфти, пандуси, ширину дверей і коридорів, тактильну навігацію, пішохідні переходи, громадський транспорт із обладнанням для візків. Інклюзивний маршрут починається не з порога лікарні, а з дому: з під'їзду, з подвір'я, з найближчої зупинки. Людина з інвалідністю повинна мати змогу дістатися до поліклініки для планового огляду чи лабораторії самостійно, без залучення сторонньої допомоги.

Якщо хоча б один з цих складників не функціонує, вся система зазнає збою, і людина або не отримує доступ до послуги, або змушена покладатися на інших.

Запит на створення безбар'єрних маршрутів став основою для реалізації амбіційного проєкту Міністерства розвитку громад і територій під назвою "Рух без бар'єрів". Цей проєкт втілюється в 15 пілотних містах, зокрема у Києві, Одесі, Дніпрі, Житомирі, Тернополі, Львові, Рівному, Чернівцях, Полтаві, Вінниці, Славутичі, Кропивницькому, Бучі, Калуші та селищі Опішня.

Зокрема, у Києві намічається створення маршруту протяжністю 17,7 км, що простягнеться від Голосіївського проспекту, 42 до Вокзальної площі. Цей маршрут проходитиме повз більше десяти соціальних закладів, серед яких автостанція "Київ", філія "Укрзалізниці", відділення "Укрпошти", медичні заклади, бібліотека Вернадського, а також музеї.

Згідно з результатами опитування, проведеного Центром соціальних змін у співпраці з ЮНІСЕФ, 87% українців вважають безбар'єрність однією з ключових нових цінностей. Цей факт відображає загальну тенденцію: після початку повномасштабного вторгнення встановлення пандусів відбувається з більшою частотою. Аналіз тендерів на платформі Prozorro показує, що у період з 2022 по 2025 роки загальна вартість тендерних контрактів на пандуси перевищує суму, зафіксовану в 2015-2021 роках.

Наразі фінансування на забезпечення безбар'єрності здійснюється нерівномірно. В цьому контексті можна виділити регіони-лідери: у 2024 році в Києві планується виділити 237 мільйонів гривень на створення безбар'єрного простору, у Полтавській області - 150 мільйонів, а у Львівській - 54,5 мільйона. У той же час, в інших областях бюджети на ці потреби значно менші, коливаючись у межах 5-10 мільйонів гривень.

Які гравці потрібні на ринку спеціалізованих рішень

У січні МОЗ оголосило про намір створити безбар'єрне амбулаторне реабілітаційне відділення для ветеранів у кожній громаді, де є медзаклад -- це близько 300 просторів. Наразі такі відділення функціонують лише в третині.

Крім того, до процесу модернізації медичної інфраструктури долучаються міжнародні партнери, донатери і громади. На прикладі нашого виробництва відзначаємо зростання такої категорії замовників як благодійники, які складають приблизно 10%. Вони залучають не лише кошти, а й експертизу для проєктів. Такі ініціативи, як UNBROKEN та Superhumans стали зразком для інших команд, які працюють над створенням інклюзивних проєктів.

Перегляд методів у сфері інфраструктури створює нові можливості для українських підприємців. Компанії, які вже сьогодні займаються розробкою доступних просторів і враховують специфічні потреби, поступово стають лідерами галузі. Саме на їхній досвід буде покладатися орієнтир для інших учасників ринку.

Це не просто тимчасове явище, а стратегічна зміна. С попитом на інклюзивні рішення вже враховано в урядових програмах до 2030 року, бюджетних ініціативах та міжнародних проєктах, таких як HEAL Ukraine. Процес модернізації інфраструктури триватиме протягом багатьох років і включатиме сотні об’єктів.

У воєнний і післявоєнний період довіра до інфраструктури -- засаднича річ. Пацієнти мають бути впевнені, що критично важливе обладнання не зупиниться навіть за умов блекауту. А медперсонал -- що у разі надзвичайної ситуації маршрути всередині лікарні дозволять оперативну евакуацію, без хаосу та затримок.

Це випробування на готовність країни розробляти інфраструктуру, орієнтуючись на людські потреби та вразливості, а не лише на економічні вигоди. Для українських підприємств це можливість для розвитку, шанс не лише замінити імпорт, а й встановити нові стандарти та впливати на майбутнє суспільства. У цьому процесі Україна може стати не просто наздоганяючою, а лідером, який визначає нові горизонти.