"Я не шкодую за своїм вчинком, коли оголосив публічний СЗЧ, а лише за тим, що не зробив цього раніше". Сергій Гнезділов поділився своїми спробами змінити систему.

Сергій Гнезділов, активіст громадського сектору і військовослужбовець, 21 вересня 2024 року оголосив про своє рішення залишити військову частину, тим самим вирішивши піти в статусі військовослужбовця за контрактом. Цим кроком він намагався привернути увагу до питань мобілізації та вимагав від уряду чітких термінів служби. Після затримання слідчими Державного бюро розслідувань, проходження судового процесу та звільнення від кримінальної відповідальності, Сергій повернувся до складу своєї 56-ї окремої механізованої бригади і продовжив виконувати свої обов'язки. У новому відео від Ukrainian Witness Гнезділов ділиться своїми думками про причини масового переходу військовослужбовців на контрактну службу та пояснює, чому обрав такий формат взаємодії з владою і суспільством.

Сергій Гнезділову 24 роки. Він став добровольцем у війську в 2019 році. Народжений у маленькому містечку Вилкове на Одещині, Сергій виріс у середовищі з проросійськими настроями, але це не завадило йому обрати шлях навчання у Національному університеті "Львівська політехніка" на факультеті журналістики. Під час навчання він почав працювати в інформаційному виданні "Поклик сумління", яке належить Львівській регіональній історико-просвітницькій організації "Меморіал". Гнезділов згадує про свій перший інтерв'ю з академіком Юхновським: "Тоді я зрозумів, що справжнє громадянство — це не лише наявність паспорта, а й готовність до постійних жертв і дій для розвитку нашої країни". Під час розмови про Героїв Крут, Сергій задумався над тим, що він зробив у свої 19 років. Це стало поштовхом для рішення взяти академічну відпустку та приєднатися до військових.

Основна ідея, яку Сергій Гнезділов намагається донести протягом останніх двох років, полягає в тому, що служити в армії повинні всі. "Я акцентував на необхідності змін у мобілізаційній системі. Я підкреслював, що демобілізація неможлива без мобілізації нових сил". Сергій зазначає, що не можна просто "бусифікувати" людей, хоча деякі з них і можуть виконувати свої обов'язки "нормально". "У перший день вони відчувають страх, на другий день починають адаптуватися, а на третій кажуть, що самі прийшли добровільно. Таким чином, бусифіковані можуть і будуть служити". Водночас він критикує нашу мобілізаційну систему, вважаючи її невдалою, адже "представники влади намагаються донести до суспільства, що хтось прийде до рекрутингового центру і братиме участь у військових діях за тих, хто платить податки в тилу". На його думку, недоліки в комунікації влади є основною причиною невдачі мобілізації в країні. "Ми йдемо на війну, оскільки розуміємо, що можемо бути знищені, і нам потрібно захищатися. Чи є таке усвідомлення у влади, суспільства, нації зрештою? Чи готова наша нація до того, що, на жаль, через наше географічне положення і агресивного сусіда, це вже наша нова реальність?" – ставить питання Гнезділов. "Цю реальність слід було усвідомити давно. Наш єдиний шлях до успіху полягає в тому, щоб стати мілітарною демократією".

Гнезділов підкреслює, наскільки важливо встановити чіткі терміни служби для мобілізованих, адже це створює певні рамки, до яких людина може звикнути. "Навіть якщо умови в підрозділі не найкращі, але якщо ти знаєш, що служитимеш три роки, і після цього тебе замінить хтось інший, то це полегшує процес. Той, хто прийде на твоє місце, може бути твоїм сусідом. У цій ситуації всі мусять бути готові до війни", - зазначає він. Гнезділов також додає: "Ми опираємось на досвід країн, таких як Ізраїль, Південна Корея та Тайвань. Коли нації стикаються з загрозами, подібними до наших, і мають поряд сильного ворога, що прагне їх знищити, виникає потреба не лише в мобілізації, а й у тому, щоб кожен громадянин був готовий стати до строю. Усі, хто здатен на це, мають бути залучені".

Сергій ділиться своїми відчуттями, вказуючи на те, що війна забрала в нього найцінніші роки життя, які вже не повернути. "Ти повністю втрачаєш ясність у плануванні свого майбутнього. Це відповідальність держави, яка не може чітко визначити строки служби". За його словами, саме ця невизначеність стає причиною багатьох випадків психічних розладів у війську. Гнезділов згадує про свого товариша, з яким вони разом брали участь у численних боях на Донбасі, а потім він вирішив сісти на човен і переплисти Тису, щоб повернутись до дружини та двох дітей, до своєї колишньої професії. "Чи є він героєм, чи зрадником? У нас, як правило, люблять ділити всіх на чорне і біле. Він – герой, тому що воював. Втік – значить, зрадник. Але він був тим, хто добровільно прийшов до армії. Йому не надали жодної ясності". Сергій, у свою чергу, не вважає себе героєм: "Я не прагну бути героєм у цій країні. Тут герої часто мають сумні кінцівки. Давайте я просто залишуся громадянином цієї країни, виконуватиму свої обов'язки і матиму свої права. Система, де я можу бути чи героєм, чи зрадником, мені не підходить. Вона мені не потрібна".

Стосовно СЗЧ в армії Гнезділов стверджує, що за оцінками різних людей спочатку говорили про 10-15 тисяч випадків, потім непомітно стали називатися 50-80 тисяч, а зараз іноді звучить і 300 тисяч. Ситуація набуває масового характеру, але влада продовжує акцентувати увагу суспільства зовсім на інших речах. "Мене не покидає відчуття абсолютної профанації з приводу того, що відбувається в Верховній Раді" - каже військовий, і наводить приклад законопроєкту про дозвіл розстрілу дезертирів, який просувала Мар'яна Безугла на початку повномасштабки, і який був відкликаний через обурення військовослужбовців. З іншого боку, позитивним прикладом стало прийняття у вересні 2024 року законопроєкту про декриміналізацію СЗЧ та дезертирства для тих військових, які здійснили його вперше.

Гнезділов пояснює свою участь у СЗЧ тим, що протягом двох років не зміг привернути уваги до питання мобілізації. "На той момент, у вересні, мої слова залишалися непочутими, тому я вирішив обрати такий спосіб висловлення своїх думок", - зазначає він. Крім того, у Сергія виникла серйозна проблема зі здоров'ям, яка вимагала термінового хірургічного втручання, і він зіштовхнувся з усіма труднощами проходження військово-лікарської комісії. Гнезділов підкреслює, що після проходження ВЛК у Павлограді багато людей вирішують підписати контракт, оскільки ставлення до військовослужбовців там є вкрай негативним.

"Я не шкодую про свій вчинок, який став актом публічного самоспалення, а, скоріше, про те, що не зробив цього раніше... Можливо, варто було обдумати все більш зважено і знайти кращий підхід", - розмірковує військовий. "Спроба змінити систему завжди пов'язана з конфліктом. Я сподівався на аналіз і обговорення ситуації". Проте Гнезділов вважає, що влада використала різноманітні інструменти в соціальних мережах, аби знецінити його протест і спотворити його наміри. Завершення його публічного акту він не може охарактеризувати як поразку чи перемогу. "Поразкою можна було б вважати, якби мене засудили на 12 років, а опозиція лише кричала б про ще одного політичного в'язня". Підсумовуючи, Гнезділов зазначає: "Проблема полягає в тому, що держава не готова визнати дві істини: по-перше, війна не закінчиться завтра, вона може тривати вічно, а по-друге, що кожен громадянин має свій обов'язок служити".