Відпочинок на небезпечних узбережжях та заблоковані порти: як живе Одещина на фоні нових атак.

Одещина сьогодні являє собою територію вражаючих суперечностей: переповнені пляжі тіснять колючий дріт і залишки "Шахедів", а радість від рекордного врожаю затьмарюється труднощами його реалізації.

Кореспондентка ТСН.Тижня Оксана Радіонова відправилася на Південь, щоб дослідити, як живе сонячна Пальміра під постійними обстрілами. Ви дізнаєтеся, чому туристи не відчувають страху перед вибухами, як українські аграрії консервують мільйони тонн зерна просто на полях в умовах блокади портів, а також чи зможе обміління Дунаю стати порятунком для української економіки.

Яким чином існує Одещина під час інтенсивних ворожих нападів?

Для того щоб дістатися до пляжу Грибівка в Одеській області, потрібно подолати імпровізований місток і перешкоду у вигляді колючого дроту.

Перед нами ще одна лінія бетонних укріплень. І ось ми вже на березі. Хоча пляж офіційно закритий, відпочивальники все ще знаходять час для купання та релаксації. На піску розкидані уламки ворожих безпілотників. Незважаючи на це, сюди продовжують приїжджати сім'ї з дітьми, щоб насолодитися відпочинком.

"Минулого тижня ми провели час у Карпатах. Прагнули відпочити на морі, але в Україні більше немає таких місць. Крім того, виїхати з країни з родиною, щоб відчувати себе у безпеці, не вдалося, тому вирішили залишитися тут," – діляться враженнями туристи.

Відпочивальників не лякають навіть регулярні повідомлення про випадки загибелі від мін. Три тижні тому на цьому пляжі стався інцидент, коли киянин підірвався на міні.

"Ми в курсі. Сьогодні на пляж винесло безліч уламків. Ми приїхали з Києва, і у нас кожного дня над головою літають ракети та шахти, тому хочеться трохи відпочити", – діляться враженнями інші туристи.

Катерина приїхала сюди з чоловіком та трьома дітьми на два тижні. Каже, що це -- її перший пляжний сезон за всю велику війну.

Протягом останніх тижнів російські війська значно активізували свої нападі на Одеську область. Використовують нові безпілотники, "шахеди" та ракети. Але, незважаючи на це, туристи все ще приїжджають. Вартість проживання зростає.

"Ми відкрито повідомляємо, що доступ до моря обмежено. У нас є номери на чотири особи. Стандартний варіант включає кухню з усім необхідним посудом, електроплиту, чайник і холодильник. Простора загальна кімната облаштована трьома ліжками: одне двоспальне і два односпальні. Тут є все, що потрібно для комфортного відпочинку біля моря. Вартість номера складає 3,5 тисячі гривень," – розповідає Вікторія Левенець, донька власника бази відпочинку.

Поряд -- комплекс з басейном, дитячим майданчиком, зоною барбекю і розкішним садом заповнений на 100%. Ціна тут в рази дорожча. Вільних місць не має. Юрій з Черінігова запрошує до апартаментів -- всім аже він та родина задоволені.

"Це, безумовно, ризиковано, але сьогодні ми живемо в умовах війни, і небезпеки в Чернігові не менші, ніж у Грибівці на Одещині," - зазначає Юрій.

Пляжі Одеси переповнені людьми, а звуки тривоги, здається, не стихають. З 1 по 22 липня тут пролунав 198 сигналів. Це приблизно 9 тривог щодня. Наступна сирена застала нашу знімальну команду на Ланжероні.

На одному з головних пляжів Одеси щойно пролунав сигнал тривоги. Ми чули, як над нами пролітають винищувачі та працює система протиповітряної оборони. Проте, як ви можете помітити, люди не залишають пляж. Ніхто особливо не поспішає шукати укриття.

"Ситуація полягає в тому, що я служу в армії. Я був упевнений, що тут немає нічого небезпечного," - говорить один з туристів.

Цього року в Одеській області офіційно запрацювали 40 пляжів: 39 з них розташовані в Одесі, а один – у Чорноморську.

Ворог атакує порти Великої Одеси

Порти Великої Одеси в Україні нині функціонують лише на папері. Хоча офіційних повідомлень про їх закриття не було, після низки атак з боку Росії на портову інфраструктуру та цивільні судна, морські води залишилися без активності. Ключовим моментом стало враження суховантажу "Голден Лео", в результаті якого загинули члени екіпажу.

Після цього ціни на страхування різко підвищилися, а екіпажі все частіше ухиляються від виходу на небезпечні маршрути. Судновласники, у свою чергу, не бажають наражати на ризик ані своїх працівників, ані коштовні судна.

З початку липня Росія здійснила атаки на більш ніж 30 торгових суден у Чорному морі. Ворог прагне перетворити цей регіон на територію страху та нестабільності. Українська сторона вже звернулася до Ради Безпеки ООН з терміновим запитом, попереджаючи про можливу продовольчу кризу, яка може загрожувати життю мільйонів людей.

"Це свідомі атаки на цивільне судноплавство, свободу мореплавства та продовольчу безпеку мільйонів людей в Африці, Азії, на Близькому Сході та в Латинській Америці", -- підкреслив міністр закордонних справ Андрій Сибіга.

Загалом за даними адміністрації морських портів України за час повномасштабного вторгнення пошкоджено та частково знищено понад тисяча (1054) об'єктів портової інфраструктури та 232 цивільних судна.

Через порти Чорноморськ, Південне та Одеса проходить близько 90% українського експорту аграрної продукції, насамперед зернових та олійних культур. Тому будь-яка атака на портову інфраструктуру -- це серйозна загроза економіці країни і продовольчій безпеці світу.

Фермери отримують небачений врожай.

Ми на Одещині. Регіон фактично вийшов на фінішну пряму по збору зернових. Місцеві аграрії кажуть, що урожай цього року дуже гарний. Однак, хороший врожай не гарантує гарний заробіток. Тому що через атаку росіян на нашу портову інфраструктуру шлях українського зерна на світові ринки знову опинився під загрозою.

Багато людей радіють, вважаючи, що ситуація з зерном настільки позитивна, що ціни на хліб знизяться. Але я вас запевняю: хліб не стане дешевшим! На жаль, мало хто усвідомлює, що близько 50% нашого ВВП залежить саме від аграрного сектора. Іншими словами, половина всіх доходів країни формується завдяки експорту зерна. Ми продаємо його, отримуємо валюту, фермери отримують свої кошти, інвестують їх, сплачують податки і так далі, — зазначає аграрій Вадим Стоцький.

Період ворожих інтенсивних атак невипадково збігся зі жнивами. Одещина вже зібрала свій перший мільйон.

Перший ефект від зупинки портів аграрії вже відчули -- немає де зберігати врожай. Це змушує їх продавати зерно швидше за збитковими для себе цінами.

"Витрати на виробництво однієї тони складають 5 тисяч гривень. Натомість сьогодні ринок пропонує лише 3-3,5 тисячі, щоб ви мали уявлення про ситуацію. Як ви можете бачити, ми вже почали складати зерно під дахом. Якщо протягом найближчого місяця-півтора проблема не буде вирішена, ми просто не матимемо куди складати кукурудзу та соняшник. Ми стали заручниками власного продукту," - зазначає Вадим Стоцький.

А це вже південь Одещини Бессарабія. Дорогою помічаємо розбиті АЗС. Це свіжі прильоти, каже Алла Стоянова -- відома в регіоні громадська активіста та спадкова аграрійка.

"В Одеській області немає жодного елеватора, який би не зазнав удару, чи то від снаряда, чи від ракети," - зазначає Стоянова.

В Одеській області не так багато складських приміщень для зберігання зерна, оскільки поруч завжди розташовувалися порти, що дозволяло швидко експортувати врожай. Трейдери підвозили свої зерновози прямо на поля. Наразі комори сільгоспвиробників заповнені до країв, а будівництво нових є надто затратним. Тому було знайдено альтернативний варіант: пшеницю зберігають прямо на полях у спеціальних великих мішках.

Ця технологія зберігання зерна, що походить з Америки, є насправді неперевершеною та надзвичайно корисною для українських фермерів. Один такий рукав, розрахований на 180 тонн зерна, може вмістити обсяг, еквівалентний трьом вантажним вагонам.

Зерно можна зберігати таким чином до наступнього літа. Ця американська технологія з'явилася в Україні після початку повномасштабної агресії.

На жаль, ми стикаємося з кількома проблемами: Дунай не в змозі оперативно забезпечити підтримку морським шляхам. Наразі спостерігається рекордне зниження рівня води в Дунаї — це найзначніше явище з 1996 року.

Таким чином, баржі рухаються з неповним вантажем, адже кораблі застряють на мілководді, що призводить до збільшення витрат на логістику.

Ситуація непроста, проте не є фатальною. Україна активно створює нові залізничні та автомобільні шляхи для вивезення зерна.

Витрати на логістику зростуть. Частина цих витрат ляже на плечі українських аграріїв. Але фермери не втрачають оптимізму: вони продовжують працювати, готові освоювати нові маршрути, вірять у свій урожай та в Збройні Сили України.