З раннього дитинства Василь мріяв про військову кар'єру. На жаль, капітан Василь Бойченко не повернувся з передової - це історії життя.

У ході масштабної агресії командир десантно-штурмової роти брав участь у бойових діях на найбільш напружених ділянках фронту.

Василь мав особливий зв'язок зі своїм старшим братом Андрієм, завжди прагнучи наслідувати його у всьому, згадує його мати, Галина Бойченко. Після закінчення сьомого класу він вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна, де його брат уже навчався в військовій академії. Це стало для Василя поштовхом до виконання його давньої мрії стати військовим. Пізніше він продовжив навчання в Одесі, обравши десантні війська. Коли в березні 2022 року розпочалася велика війна, йому довелося достроково закінчити академію та приєднатися до оборонних сил України. Так він потрапив до 95-ї бригади десантно-штурмових військ, яка на той момент діяла в Луганській області. Його призначили командиром роти, і він виконував бойові завдання поблизу Ізюма на Харківщині. 9 квітня Василь отримав поранення від кулі, але після лікування повернувся на фронт, захищаючи Кремінну, Синьківку, Терни, Кліщіївку та Торецьк. За два з половиною роки служби він пройшов шлях від лейтенанта до капітана і отримав ордени Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів, а також іменний пістолет. Василь ніколи не нарікав на труднощі, хоча в серпні 2024 року, перед відправленням на Курщину, зізнався, що відчуває великий втомлений. Ми щиро молилися, щоб ворожі кулі обходили його стороною.

На Курщині Василь Бойченко (позивний "Адам") командував ротою. Воював там півтора місяця. "Востаннє написали йому 8 вересня 2024 року. У соцмережі надіслали смайлик "Привіт". Та синочок вже не відповів, -- зауважує мати. -- 9 вересня, коли він із бійцями їхав з однієї точки до іншої, в їхню машину влучив російський дрон-камікадзе. Сталось це поблизу населеного пункту Погребки Суджанського району. А потім ми отримали той самий дзвінок із найстрашнішими у світі словами".

Поховали Василя Бойченка зі всіма почестями в рідному селі Княжа Криниця, що на Черкащині. На одному із вінків, який побратими принесли на могилу, був напис -- "Найкращому командиру". У березні минулого року капітана посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького І ступеня, нагороду вручили його батькам. Рідні зібрали підписи під петицією про присвоєння Василеві звання Героя України. Нині вона на розгляді в президента.