Той, хто вперше прикрасить хрест квітами, незабаром знайде своє щасливе подружнє життя.

У Тернопільській області з XVIII століття існує традиція прикрашання хрестів під час святкування храмового свята.

Напередодні свята Воздвиження Чесного Животворчого Хреста мешканці села Монастирок активно займаються збором квітів, створенням композицій та прикрашанням 14 стацій Хресної дороги. Ця традиція передається в родинах з покоління в покоління. Головну роль у ній зазвичай відіграють незаміжні дівчата. Цей звичай є важливим об'єднуючим елементом громади, що згуртовує людей навколо спільної мети. 26 березня 2026 року цю традицію офіційно внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Кореспондентка "Укрінформу" побувала у Монастирку, щоб відчути неймовірну атмосферу цього давнього села. Вона розпитала тамтешніх жителів про секрети створення квіткових композицій, а також про особливе повір'я для дівчат, які прагнуть якнайшвидше вийти заміж.

МІСЦЕ, ДЕ ПОЄДНАЛОСЯ ЯЗИЧНИЦТВО ТА ХРИСТИЯНСТВО

Монастирок — маленьке село в складі Більче-Золотецької територіальної громади, яке по праву вважається однією з найкрасивіших локацій на Тернопільщині. Це місце приваблює туристів своїм старовинним печерним храмом, захоплюючими панорамами на долину річки Серет та неповторною атмосферою затишку і спокою.

"Назва цього села виникла внаслідок заснування давнього монастиря в печерному храмі, перші згадки про який сягають IX століття. Тут спостерігається інтеграція язичницьких традицій і християнства. У дохристиянський період на цій території функціонувало одне з трьох найбільших язичницьких капищ у Борщівському районі," - ділиться інформацією настоятель Хрестовоздвиженського храму, ігумен Свято-Вознесенського чоловічого монастиря Миколай Хмарний.

Він зазначив, що в IX столітті, коли християнство почало поширюватися, на цю територію прибули перші європейські монахи-місіонери. Це місце входило до складу Моравської єпархії, заснованої Кирилом і Мефодієм.

"Пізніше, у X столітті, коли відбулося хрещення Київської Русі, тут вже височів перший дерев'яний храм, зведений на честь Пресвятої Богородиці. У 1530 році храм був знищений турками вогнем, але чудотворна ікона, що досі зберігається в церкві, залишилася неушкодженою. Після цього монахи-відлюдники повернулися на це місце і знову відбудували дерев'яну церкву, яка кілька разів зазнавала руйнувань від вогню. У XVIII столітті рід Сікержинських збудував Хрестовоздвиженський храм, який слугував не лише релігійним, а й оборонним призначенням, що дозволило йому зберегтися до наших днів," - поділився ігумен Миколай.

У 1600 році Стефан Потоцький, який володів Більче-Золотим, заснував Свято-Воздвиженський василіанський монастир у Монастирку. Досі можна побачити кам'яні келії, де колись молилися ченці. Нині тут зберігаються священні артефакти, а в майбутньому планується створення музею.

Як зазначає ігумен Миколай, поряд із храмом та монастирем розташована Хресна дорога, історія якої сягає XVI-XVII століть. Уже кілька віків існує традиція прикрашати квітами її 14 стацій до свята Воздвиження Чесного Хреста, яке з 2023 року відзначають 14 вересня.

Кожна з 14 станцій має свою певну родину, яка за нею закріплена.

Приїжджаю у Монастирок з головою Більче-Золотецької громади Галиною Огородник. Саме вона стала ініціаторкою подання традиції вбирання хрестів Хресної дороги до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Пані Галина - уродженка цього села, і її родина багато поколінь поспіль прикрашає один із хрестів.

"Моя бабуся, народжена в 1919 році, завжди згадувала, як у її дитинстві вся родина разом прикрашала хрест. Звичайно, в ті часи не було такого розмаїття квітів, як сьогодні. Тож для цього використовували польові рослини і різноманітне зілля, яке виростали біля дому," - ділиться спогадами пані Галина.

За її словами, не вдалося з'ясувати, як виникла і з чим пов'язана традиція вбирання хрестів на храмовий празник.

"Найголовніше, що ця спадщина дійшла до нас крізь віки. Тепер наше завдання – зберегти її і передати наступним поколінням, нашим дітям і онукам," – підкреслює жінка.

Кожен із 14 хрестів Хресної дороги закріплений за певною родиною. Основні учасниці цього обряду - незаміжні дівчата з цих родин, які прикрашають хрести квітами та зіллям.

"Наприклад, я носила родинний хрест, а коли вийшла заміж, передала цю відповідальність своїй троюрідній сестрі. Тепер черга дійшла до моєї десятирічної онуки. Хоча вона не проживає в Монастирку, ми все ж продовжуємо дотримуватись цієї традиції: у вересні привозимо квіти та прикрашаємо хрест," - ділиться пані Галина.

Ще з початку весни всі активно готуються до святкового заходу: ретельно обмірковують оформлення, підбирають необхідні квіти. Спочатку сіють насіння, потім дбайливо вирощують розсаду, а згодом пересаджують рослини у клумби, за якими пильно стежать протягом літа. Час висаджування ретельно підбирають, щоб квіти зацвіли саме до дня храмового свята. До кожної деталі тут підходять з великою увагою і відповідальністю.

Цікаво, що щороку оформлення квітами станцій Хресної дороги undergoes зміни. Якщо раніше бабусі віддавали перевагу польовим квітам, то тепер намагаються створити все більш оригінальні композиції, що відповідають сучасним тенденціям.

ХТО ПЕРШИМ ПРИКРАСИТЬ ХРЕСТ КВІТАМИ, ТОЙ НЕЗАБАРОМ ЗНАЙДЕ СВОГО ДРУГА НАЖИТТЯ.

Під час відвідин Монастирка на території обителі зустрічаю групу місцевих жительок, які прийшли прибирати святиню. Розпитую їх про унікальну традицію села та спогади з дитинства.

"У нас існує повір'я, що той, хто першим надягає хрест на Хресній дорозі, того чекає швидка весільна доля. Я вирішила спробувати і справді, на наступному храмовому святі вже була заміжня," - усміхається місцева жителька Віра Ковальчук.

І це не єдиний лайфхак у Монастирку для незаміжніх дівчат. Поряд із печерним монастирем стоїть білий кам'яний хрест. Кажуть, його колись установив чоловік, донька якого довго не могла знайти свою долю, і невдовзі після цього вона вийшла заміж.

"Отже, в ніч напередодні свята Воздвиження Чесного Хреста, коли навколо панує тиша, дівчата прикрашають цей хрест стрічками або квітами. І, як стверджують люди, це приносить благословення," - зазначає пані Галина.

А ще присутні пригадують, що за давнини, якщо дівчина відмовлялася вбирати хрест, її могли символічно покарати. Одного разу побілену хату Катерини, яка не хотіла дотримуватися звичаю, хлопці заляпали багнюкою.

Жінки зазначають, що серед найбільш вживаних рослин для декору сьогодні виділяються васильки (базилік), чорнобривці, жоржини та хризантеми. А основою зеленого оформлення слугує різновид полину, що отримав місцеву назву "боже деревко".

Починають вбирати хрести за день до свята. Люди приходять родинами, привозять квіти автівками чи тракторцями, складають їх у пучки та прикріплюють за допомогою мотузок.

"Увечері напередодні храмового свята священнослужителі проводять Хресну дорогу. Це вражаюче вечірнє дійство приваблює численну кількість людей. На наступний день відбувається урочиста літургія, після якої знову проходить молитва біля стацій Хресної дороги та їх освячення. Після цього віруючі обривають трави з хрестів і забирають їх додому, оскільки вони вважаються оберегами з цілющими властивостями. Ці трави додають у першу купіль немовлят, кладуть під подушку дитини. Крім того, з цього зілля ми виготовляємо обереги і передаємо їх на фронт нашим військовослужбовцям," - розповідає пані Галина.

Традиція проходження Хресної дороги в Монастирку залишається живою навіть серед труднощів війни та інших викликів сучасності. Цей звичай передається з покоління в покоління – від матері до доньки, від бабусі до онуки, від сестри до сестри – як жива пам’ять роду, що стала нерозривною частиною цього чарівного краю та його мешканців.

Для довідки: З метою збереження унікальних обрядів, звичаїв та традицій, які притаманні різним регіонам України, наша країна у 2008 році стала учасницею Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини. Відповідно до статті 12 цієї угоди, кожна країна-учасниця зобов'язана створювати та підтримувати національні реєстри відповідних елементів. Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України, затверджений Міністерством культури України 12 лютого 2018 року під номером 105, наразі включає більше 120 позицій.

Збереження спадщини є надзвичайно важливим під час війни, коли деякі території її поширення окуповані російськими військами, а носії змушені шукати прихисток в інших регіонах чи навіть за кордоном. Тому з 2024 року інформаційне агентство "Укрінформ" веде власне дослідження об'єктів Національного переліку елементів НКС, підготувавши вже орієнтовно 50 публікацій, зокрема, про петриківський розпис, косівську мальовану кераміку, кримськотатарський орнамент орьнек, травництво Старобільщини, поминальне деревце Буковини, клезмерську музику Подільського (Кодимського) району Одеської області, сукання обрядової весільної свічки на Житомирщині, створення клембівської сорочки "з квіткою" (Вінниччина) та інше.

Юлія Томчишин can be expressed uniquely as "Юлія, що носить прізвище Томчишин."

Зображення авторки та матеріали, надані Галиною Огородник.