Зима без світла і без мрій.

Четверта зима широкомасштабної агресії Росії викликала найсерйозніші виклики для української енергетичної інфраструктури. Продовжений холодний період, безперечно, грає на руку ворогу, який адаптував свою тактику атак на енергетичні мережі країни. Те, що Росія обрала момент найсильніших морозів, щоб позбавити українців тепла та світла, не є несподіванкою. Основна мета Кремля — знищення української нації, тому не варто сподіватися на дотримання будь-яких принципів гуманності чи моралі з боку Путіна. Але чи існували можливості суттєво знизити уразливість української енергосистеми або хоча б змусити Москву задуматися, перш ніж занурювати країну в темряву?

Російська агресія триває вже чотири роки, і в цей час українці виявляють неймовірну стійкість, силу духу та здатність подолати всі труднощі. Проте варто зазначити, що в суспільстві спостерігається зростання критичних настроїв, які більше адресовані українській владі, ніж самій Росії.

У зимовий період 2025/2026 років Україна, ймовірно, наблизилася до критичної ситуації з енергопостачанням. Найбільше від тривалих терористичних атак Росії потерпають великі міста, такі як Київ, Одеса, Дніпро, Запоріжжя та Кривий Ріг. Ворог змінив свою стратегію, намагаючись ізолювати окремі регіони від єдиної електромережі. Водночас агресор руйнує ключові об'єкти, що виробляють електроенергію, а також намагається знищити підстанції, які забезпечують магістральний транзит електричної енергії, виробленої на атомних електростанціях та інших джерелах.

Слід визнати, що злочинна стратегія Росії цього разу призвела до значно більших труднощів, ніж у попередні зимові сезони. Окрім тривалих відключень електрики, в деяких містах також зникло опалення. Найбільше страждають мешканці столиці. 9 лютого президент України Володимир Зеленський повідомив, що в Києві залишаються без тепла понад 1400 багатоквартирних будинків. Існує ризик, що ці помешкання можуть залишитися без опалення до самої весни.

Те, що чинить Росія, є злочином проти людяності і виходить далеко за межі звичайної війни. Українська влада закликає людей триматися й намагається апелювати до світу, хоч і не отримує від нього належної жорсткої реакції. Але на четвертому році великої війни заклики просто триматися вже не працюють так, як раніше. Не можна не помітити зростання соціальної напруги і критику, яка заполонила соціальні мережі. Почастішали також випадки так званого полювання на відьом, коли будь-яка інформація на енергетичну тематику сприймається як заохочення ворога до нових атак. Росія через ботів підігріває ці настрої, спрямовуючи їх у потрібне для себе русло.

Невдоволення громадян є цілком зрозумілим. Протягом останніх кількох років накопичилося безліч питань щодо адекватного захисту енергетичних об'єктів. Чи були вжиті всі необхідні заходи для їх захисту від можливих нових загроз? Ці запитання стали особливо актуальними після появи плівок Тимура Міндіча. Суспільство не отримало чітких відповідей і задовільних пояснень від представників влади, що лише загострило відчуття недовіри.

Очевидно, що багато представників влади розраховували на м'яку зиму, недооцінюючи здатність супротивника навчатися на власних помилках та вдосконалювати свої злочинні методи, спрямовані на знищення цивільної інфраструктури. Тактика ураження ключових підстанцій та високовольтних ліній електропередач, які забезпечують електроенергією атомні електростанції, насправді була прогнозованою. Аналогічно, спроби ворога відрізати певні регіони або великі міста від загальноукраїнської енергосистеми також були очевидними. Проте, чомусь ці загрози стали несподіванкою для українського уряду. Щоб передбачити подібні дії, зовсім не потрібні були надсучасні технології – достатньо було включити логіку та спробувати уявити себе на місці супротивника.

Москва добре усвідомлювала важливість атомної енергетики для стабілізації електропостачання України під час численних ракетних і дронових атак на теплоелектростанції та гідроелектростанції. Завдяки атомним електростанціям, наша країна змогла досить оперативно відновити енергозабезпечення в попередні роки. Прямий напад на атомну станцію є надто ризикованим кроком з потенційно небезпечними наслідками, навіть для Кремля. Інша справа — створення умов, при яких енергія, що виробляється реакторами, не потрапляла б у загальну енергосистему.

Чи можна було повністю уникнути нинішньої енергетичної катастрофи? Навряд чи. Але зменшити імовірність її настання - напевно, так. В Україні діє небагато підстанцій з напругою 750 кВ, які використовуються в магістральних електромережах для передачі великих обсягів електроенергії від АЕС і ТЕС на значні відстані. Підстанцій з напругою 330 кВ більше. І то їхня загальна кількість не перевищує кількох десятків (джерела кажуть про близько 50). Звісно, зробити такі об'єкти, які можуть займати чималу площу, повністю захищеними від ударів ракетами і дронами неможливо. Але можна було, ймовірно, передбачити зведення укриттів на кожному з них, паралельно застосовуючи захист системами РЕБ і ППО. Проте це питання до вузькопрофільних експертів.

Але є інше питання, на яке немає відповіді: чи наважилася б Росія влаштовувати терор холодом взимку, якби точно знала, що взамін отримає блекаут у себе вдома? 27 вересня 2025 року президент України Володимир Зеленський під час брифінгу пригрозив блекаутом у Москві, якщо росіяни наважиться знову завдати ударів по енергетичній інфраструктурі Києва. "Якщо Росія кожну зиму ставить собі за мету блекаут в Україні, то я не впевнений, що відповідь України і партнерів має бути іншою. Росія повинна знати, що цивілізовані країни відрізняються від диких тим, що вони ніколи не починають першими, вони не є агресорами, але це не значить, що вони слабкі. Не треба проявляти слабкість. Якщо погрожують блекаутом столиці України, то в Кремлі повинні знати, що буде блекаут і в столиці Росії", - сказав тоді Володимир Зеленський. На жаль, ці погрози не справдилися.

Минулого року активно обговорювалися перспективи створення в Україні власної версії ракет дальньої дії. Особливу увагу привернула інформація про плани серійного виробництва ракети "Фламінго", здатної вражати цілі на відстані до 3000 км. Очікувалося, що це новітнє потужне озброєння буде впроваджено в арсенал Збройних сил України вже цієї зими. Вважалося, що така зброя може суттєво змінити баланс сил і змусить Росію серйозно зважити свої дії, перш ніж знову влаштувати Україні енергетичний хаос. Хоча дрони є ефективними у багатьох випадках, вони не здатні знищити великі об'єкти, такі як електростанції. Натомість ракета, що несе 1000 кг бойової частини, може це зробити із легкістю.

Однак оптимістичні надії на те, що Україна отримає значну кількість ракет дальнього радіуса дії, поки що не виправдалися. Очікування на підтримку з боку Західних країн також не дали очікуваних результатів. На сьогодні Україна здатна завдати серйозних енергетичних проблем лише Бєлгороду. Москва ж залишається поза досяжністю і не відчуває труднощів з електропостачанням чи опаленням. Навіть часткове ураження енергетичної інфраструктури в одній з прикордонних областей явно не є достатнім, щоб стримати Росію від подальшого знищення української енергетичної системи.