Залишилися на рівні 370 тисяч жителів. Чому чисельність населення Вінниці не зростає - 20 хвилин.

Попри значне розширення території міста та активний розвиток інфраструктури, чисельність населення Вінниці протягом останніх тридцяти років залишається на рівні приблизно 370 тисяч. Які причини цього явища та скільки людей проживало в нашому місті в різні історичні періоди?

Якщо поглянути на історію Вінниці крізь призму чисельності населення, стає зрозуміло: демографію міста майже завжди формували війни, економічні процеси та політичні рішення. Бувало, що місто переживало справжні демографічні вибухи, але траплялося й навпаки -- Вінниця майже спустошувалася. Водночас упродовж останніх десятиліть, попри значне розширення меж міста, чисельність населення майже не змінюється.

Для того щоб усвідомити, як виникла ця ситуація, необхідно прослідкувати еволюцію чисельності населення Вінниці за кілька століть.

До прикладу, у середньовіччі Вінниця була невеликим прикордонним містечком на Поділлі. Після заснування у XIV столітті вона розвивалася як укріплений центр торгівлі між різними державами та степовим пограниччям. Місто регулярно потерпало від воєн і татарських нападів, тому населення зростало повільно і нестабільно.

У ті часи тут жило не більше кількох тисяч мешканців. Наприкінці XVIII століття, коли місто опинилося у складі Російської імперії після поділів Речі Посполитої, воно також залишалося невеликим провінційним центром.

Перші більш-менш точні цифри з'являються у другій половині XIX століття. У 1878 році у Вінниці проживало близько 24 тисяч людей. Через два десятиліття, за переписом Російської імперії 1897-го, вінничан було вже понад 30 тисяч. Це зростання не було випадковим, адже у другій половині XIX століття місто почало швидко модернізуватися.

Важливу роль у розвитку Вінниці відіграло відкриття залізниці Київ-Балта-Одеса в 1871 році, що суттєво змінило економічний ландшафт міста. Вінниця перетворилася на ключовий транспортний центр, через який проходили вантажі з південних регіонів до центральної України. У цей період у місті почали з'являтися нові промислові об'єкти, такі як чавуноливарний завод "Молот", суперфосфатний завод, взуттєві фабрики та банки. Це створило можливості для залучення робітників, торговців і ремісників.

На початку XX століття Вінниця вже була значним містом регіону Поділля. Проте наступні десятиліття виявилися для її жителів надзвичайно непростими. Перша світова війна, різноманітні революції та громадянська війна суттєво вплинули на повсякденне життя. У період з 1918 по 1920 рік Вінниця на деякий час стала тимчасовою столицею Української Народної Республіки, що привернуло сюди багато чиновників, військових та інших службовців. Можливо, після відступу урядових військ частина заможнішого населення вирішила емігрувати.

Після встановлення радянської влади місто почало активно зростати. Якщо у 1923 році у Вінниці проживало близько 45 тисяч людей, то у 1926-му -- вже понад 52 тисячі. Це був період урбанізації: люди з навколишніх сіл переїжджали до міста, де з'являлася робота в адміністрації, торгівлі та на нових підприємствах.

Однак 1930-ті роки виявилися досить суперечливими. З одного боку, місто здобуло статус адміністративного центру області, що сприяло зростанню його значення та населення. Наприклад, до 1939 року тут вже проживало понад 93 тисячі осіб. З іншого боку, цей період ознаменувався репресіями та масовими розстрілами. У Вінниці, в роки з 1937 по 1941, органи НКВС здійснили масові страти, які забрали життя від кількох до десятків тисяч людей.

Найбільший демографічний шок місто зазнало під час Другої світової війни. Перед початком конфлікту чисельність населення наближалася до 100 тисяч осіб. Проте, внаслідок окупації, масових розстрілів, депортацій та бойових дій, Вінниця зазнала значних втрат. Наприкінці війни в місті залишилося лише близько 27 тисяч жителів, що свідчить про катастрофічну втрату населення.

Після закінчення війни розпочався стрімкий процес відновлення. Уряд активно займався реконструкцією промислових об'єктів і розширенням міських територій. До кінця 1950-х років чисельність населення досягла приблизно 122 тисяч осіб.

У наступних десятиліттях спостерігався значний демографічний зріст, зумовлений процесами індустріалізації. У Вінниці функціонували великі підприємства в галузях електроніки, машинобудування та харчової промисловості, що приваблювало численних мігрантів з сіл і невеликих міст. Крім того, місто стало базою для потужних військових підрозділів, зокрема 43-ї ракетної армії, де служили військовослужбовці з усіх куточків Союзу.

У 1970 році населення міста перевищило 211 тисяч. У 1979-му -- вже понад 314 тисяч. А до 1989 року -- понад 374 тисячі. За два десятиліття місто фактично подвоїлося. Саме тоді великою мірою сформувалася Вінниця у її сучасних межах.

Після розпаду Радянського Союзу демографічні процеси зазнали суттєвих змін. У 1990-х роках економічна криза спричинила масовий виїзд населення та зниження рівня народжуваності. Хоча на початку цього десятиліття чисельність населення перевищувала 380 тисяч, до 2001 року вона зменшилася приблизно до 356 тисяч. Багато людей шукали кращі можливості на заробітки або переїжджали до більших міст.

У 2000-х роках ситуація стала більш стабільною. Населення почало повільно зростати, і впродовж 2010-х років його чисельність коливалася в районі 370 тисяч. Місто поступово перетворювалося на регіональний центр: відкривалися нові торгові комплекси, офісні приміщення, університети, а транспортна інфраструктура проходила модернізацію.

Останні роки знову принесли свої зміни. Внаслідок війни Росії проти України до Вінниці переселилося багато внутрішньо переміщених осіб — за різними оцінками, від 40 до 50 тисяч. Це суттєво вплинуло на чисельність населення міста. Проте водночас частина місцевих жителів залишила свої домівки з аналогічних причин.

Від початку повномасштабного вторгнення офіційні дані не публікуються, тому важко визначити точну чисельність населення міста. У виступах журналістів і представників влади озвучуються різні оцінки, які варіюються від 370 до 400 тисяч осіб, враховуючи переселенців.

Слід акцентувати увагу на ще одному аспекті: якщо проаналізувати демографічні тенденції Вінниці за останні десятиліття, можна помітити, що чисельність населення міста практично не змінюється. Вже більше тридцяти років вона залишається на одному рівні — близько 370 тисяч осіб.

Існує кілька факторів, які можуть пояснити цю ситуацію, і вони чітко ілюструють загальноукраїнські демографічні тенденції. По-перше, слід зазначити природне скорочення населення. Протягом багатьох років у більшості міст України рівень смертності перевищує рівень народжуваності. Популяція старіє, а кількість новонароджених зменшилася в порівнянні з минулими роками. Це свідчить про те, що навіть за відсутності еміграції, зростання населення в містах відбувається дуже повільно.

У 2025 році в нашій області зафіксовано лише 7 765 новонароджених, тоді як кількість померлих сягнула 22 141 особи. Таким чином, показник смертності у регіоні перевищує народжуваність у 2,85 рази. Це свідчить про те, що ми близько підійшли до загальнонаціонального співвідношення "один до трьох".

Другий фактор -- еміграція. Починаючи з 1990-х років і особливо після відкриття кордонів з Європою, значна кількість українців виїжджала працювати за кордон. Частина цих людей була саме з регіональних центрів, таких як Вінниця. Молоді люди часто їхали до Польщі, Чехії чи інших країн ЄС, а частина з них згодом там залишалася. Для міста це означає втрату саме тієї вікової групи, яка зазвичай формує приріст населення.

Існує ще один важливий аспект – внутрішня міграція в Україні. Після розпаду Радянського Союзу основними центрами притягання стали кілька великих міст, насамперед Київ, а також частково Львів і Одеса. Саме ці міста залучали значну кількість молодих спеціалістів з різних регіонів. Через це навіть відносно комфортні та економічно стабільні міста, такі як Вінниця, розвиваються і збільшуються набагато повільніше.