Відмова від рішень: чому справа Вербицького не просувається (Борислав Береза)

У мене є цікава звичка: періодично переглядати свої давні нотатки та стежити за розвитком резонансних кримінальних справ. Особливо ті, які колись привертали увагу ЗМІ. Як вони завершилися? Чи було завершено розслідування? Відбувся суд, і чи отримали злочинці належну кару?

І ви знаєте, насправді існує дуже небагато таких ситуацій. Значно більше тих, що нагадують буревій на морі: велика кількість брудної піни, бризки розлітаються у всі сторони, а потім настає відлив — і настає спокій.

Розгляньмо, наприклад, Дмитра Вербицького. Нагадаю, що він обіймав посаду заступника екс-генерального прокурора Андрія Костіна. Пізніше журналісти виявили, що існує суттєва невідповідність між його офіційними доходами та стилем життя, що викликало чимало запитань.

Там же й нерухомість на величезні суми, оформлена на нього та його супутницю Христину Ільницьку, елітні автомобілі, а також незрозумілі активи на 29 мільйонів гривень. Словом, справжній набір "дитячих хвороб" корумпованого правоохоронця.

Уся ця ситуація, на мить, розгорнулася в травні 2024 року. Саме тоді Національне антикорупційне бюро ініціювало кримінальне розслідування. І з тих пір пройшло майже два роки без жодних новин.

У квітні торік журналісти звернулися до Бюро з проханням уточнити статус розслідування. У відповідь вони отримали стандартний лист, посилаючись на "секретність слідства".

I can't access external links or specific articles, but I can help you create a unique version of a text if you provide the content you want to be rewritten. Please share the text, and I'll assist you!

Нещодавно журналісти подали повторний запит до НАБУ - підозрюю, відповідь буде приблизно такою ж.

https://ua.news/ua/ukraine/sprava-verbitskogo-ua-news-spriamuvalo-povtornii-zapit-do-nabu-cherez-vidsutnist-pidozr-za-dva-roki-slidstva

Бо, наприклад, свіжа відповідь САП на запит щодо справи Вербицького, яка є у моєму розпорядженні, - це один в один така ж відписка. Два аркуші цитат із Конституції, Закону "Про доступ до публічної інформації" і Кримінального процесуального кодексу.

Суть відповіді можна звести до простого висловлювання: досудове розслідування все ще в процесі, але надати конкретну інформацію неможливо через "таємницю слідства".

Отже, пройшло майже два роки від моменту скандалу, а конкретної інформації досі немає. Ні підозри, ні роз'яснень щодо поточного стану справи, а також жодних вказівок на те, чи плануються якісь дії з боку слідства. Лише загальне "триває розслідування".

Як на мене, це виглядає досить незвично. Адже коли правоохоронці мають намір діяти, вони здатні працювати з неймовірною швидкістю: арешти, висунення обвинувачень, судові слухання, яскраві пресконференції. У таких ситуаціях все відбувається дуже оперативно.

Ось вже майже два роки триває мовчання. Це найгірший розвиток подій для будь-якої антикорупційної системи. Коли гучні скандали починаються з пафосних промов, а закінчуються тишею та формальними відповідами, висновок напрошується сам собою: очевидно, що відбулася домовленість з фігурантом, і питання вирішено. Такі ситуації, безсумнівно, не сприяють покращенню репутації й без того компрометованих антикорупційних установ.

Водночас, Вербицький, здається, почувається цілком комфортно у своїй новій ролі. Після короткої перерви він знову з'явився на публічній арені, тепер вже як представник одеської партії "Батьківщина". Він займається політикою та веде бізнес-діяльність, яка викликає питання. На фоні одного з найбільш резонансних антикорупційних скандалів у прокуратурі останніх років, виглядає так, ніби його життя складається і він не знає жодних турбот. До того ж, виглядає він досить впевнено, можливо, тому що розуміє: йому нічого не загрожує.

Поки НАБУ та САП надають формальні відповіді про "конфіденційність розслідування", журналісти та блогери не зупиняються у своїх пошуках нових фактів цієї справи. Вони виявляють деталі, що стосуються нерухомості та схем використання елітного житла, яке вже неодноразово згадувалося у кримінальних справах, пов'язаних з відчуженням майна профспілок.

Проте основне запитання залишається незмінним. Якщо в цій справі дійсно були вагомі причини для проведення розслідування, то чому за майже два роки ми не отримали жодних результатів? А якщо підстави відсутні, чому б не оголосити про це відкрито і не завершити цю справу?

Виходить, що, коли йдеться про колишніх високопосадовців із системи, справи можуть роками "розслідуватися" без будь-яких наслідків для фігурантів. І саме тому такі люди поводяться демонстративно зухвало, всім своїм виглядом показуючи: ну і що ви мені зробите?

Вони усвідомлюють, що це питання вже давно вирішене, і тому їм нема причин для хвилювання.