"Технодесант" на Кінбурні - яскравий сигнал та попередження про майбутні зміни.

Довгоочікуваний наступ українських військ на півдні, про який російська пропаганда говорить з травня, нарешті став реальністю. Але відбувся він зовсім не так, як очікувалося: замість живих солдатів, які б діяли у стилі Кринок, на Кінбурнську косу відправили одинокий наземний роботизований комплекс, щоб створити "суету". І хоча це всього лише один пристрій, результати вражають.

Важливо і хто відправив. Не якісь там медійно розкручені технологічні бригади - не "еліта", а звичайні сили тероборони. Конкретно - бійці 123 бригади ТРО. Тобто вже навіть "лінійні" підрозділи, завдання яких тримати лінію фронту у обороні, досягли такого технологічного рівня, що здатні відправити морський дрон з "пасажиром" у вигляді наземного дрона, якого з повітря координує БПЛА, і при цьому НРК ще й веде вогонь по цілях (і кудись навіть влучає!).

Звичайно, це була лише пробна акція, адже один НРК не в змозі захопити цілий півострів. Проте, "анонс" виглядає обнадійливо. Це доповнює всі ті удари по логістиці та тилових підрозділах ЗС РФ, які завдають не лише спеціалізовані бригади, а фактично всі, хто має бажання.

В нашій армії кількість дронів усіх видів зросла настільки, що їх використання залежить лише від рішень командирів. Щоб упорядкувати ці нові умови, український генеральний штаб ухвалив рішення про створення нового Командування дальнього (глобального) впливу.

Невідомо, чи охоплюватиме це також мідлстрайки та аналогічні операції, подібні до технодесанту в Кінбурні, або ж йдеться лише про "далеку руку". Також неясно, хто саме буде очолювати це командування. Можливо, планується розмежування мідлстрайків і дипстрайків. Відомо лише те, що нове "стратегічне" командування включатиме не тільки морські та повітряні дрони, а й ракети, що може свідчити про підготовку до використання балістичних систем.

Не варто забувати класичну істину: "краще - ворог доброго". Саме така непередбачуваність наразі слугує важливим козирем українських атак, адже вона забезпечує елемент оперативної раптовості та "сюрпризу", коли противник не може передбачити, звідки прийде удар.

"Хоча, дійсно, якось цей процес "дронової війни" впорядкувати все ж варто, бо він "живе своїм життям" й розвивається без конкретного стратегічного задуму. Будемо сподіватися, однак, що створення нового командування піде на користь процесу, а не стане зайвою бюрократичною перепоною у його розвитку".

Повертаючись до Кінбурнської коси, слід зазначити, що це місце має важливе стратегічне значення, оскільки розташоване на перехресті Дніпра та Чорного моря. З XV століття, коли тут була зведена турецька фортеця, цей регіон неодноразово ставав свідком військових десантів. Проте, варто зазначити, що саме тут вперше використали бойові дрони для десантування.

Найбільш буремними для фортеці були XVIII та XIX сторіччя, коли за ці землі боролися Російська й Османська імперії. Кінбурн переходив не раз з рук у руки, у тому числі шляхом десантів.

Так, у 1735 році російські війська турецьку фортецю захопили, але, розуміючи, що зберегти контроль не зможуть, у 1736 році її просто підірвали, після чого зробили звідти фірмовий "жест доброї волі". Турки потім відновили форт, але 1774 року знов втратили на користь росіян.

У 1787 році турецький загін намагався захопити фортецю, проте його спроба виявилася неуспішною. Тим не менш, те, що не вдалося здійснити османам, вдалося англійсько-французьким військово-морським силам під час Кримської війни.

Ні, десант не проводився. Вони лише обстріляли невелику фортецю з короткою стіною в 100 метрів, використовуючи корабельні гармати. Після цього російські війська здалися.

Після невдачі у цій війні царю наказали знести форт. Він не заперечував, оскільки прогрес у артилерії знівелював будь-яку військову цінність таких укріплень, які насправді можна було досить легко зруйнувати за допомогою гармат. Саме з цієї причини коса не мала стратегічного значення ні в Першій, ні в Другій світових війнах.

Однак Кінбурнська коса знову набуває стратегічної важливості саме в цей момент, під час війни між Росією та Україною. Це не тільки остання частина Миколаївської області, що перебуває під контролем російських загарбників, але й ключова база для атак на Миколаїв, Херсон та Одесу з використанням дронів "шахед" і ракет. Найголовніше, це створює серйозну загрозу для цивільного судноплавства України. Саме тому коса, хоч і позбавлена фортифікацій, знову стала настільки важливою в XXI столітті.

Проте методи ведення бойових дій XXI століття яскраво демонструють відмінності не лише в порівнянні з османською чи імперською епохами, а й з часами світових конфліктів минулого століття.

Тепер, в умовах тотальної мобільності, як ворог може заїхати, відстрілятися по українських містах дронами й ракетами, що знаходяться за сотні кілометрів, а потім втекти, так і ЗСУ мають змогу завдавати вже не лише удари дронами й артилерією по косі, але й навіть тестувати дроновий десант.

Власне, головне питання зараз взагалі не у десанті як такому, а у спроможності ЗСУ створити повноцінну "кілзону" на Кінбурнській косі, щоб російські військові та їх небезпечні вантажі взагалі не змогли туди потрапляти. Технодесант у цьому процесі лише "вишенька на торті".

І якщо це вдасться (а росіяни все менше ризикують завдавати ударів з коси), то тоді, дійсно, й десант з НРК зможе "захопити" спустілий півострів. Але захід туди безпосередньо українських вояків є питанням дискусійним, бо дронова "кілзона" діє в обидва боки.

Навіть якщо ці тести з технічними десантами потерплять невдачу, це все одно стане свідченням успіху ЗСУ. Кремль намагається створити "буферну зону" на півночі та зазнає значних втрат на Донбасі, що змушує його перенаправляти частину сил, які могли б бути використані на південних фронтах, в інші напрямки.

"Якщо ж Україна зберігатиме тиск на півдні, то відправляти на інші фронти свої резерви ЗС РФ вже не зможе. А раптом реально ЗСУ підуть на десантування Кінбурнської коси? Тобто Україна таким чином "перетягує" собі ініціативу і ламає плани Кремля на інших фронтах. Так, маленький наземний дрон трошки покатався по окупованому півострову - але яка ж "стратегічна" історія за цим стоїть".

Ситуація навколо Кінбурнського півострова тісно пов'язана з більш широкими процесами, зокрема з масштабною операцією Збройних Сил України, спрямованою на нейтралізацію російської логістики на півночі та знищення російської нафтопереробної промисловості. Адже агресору необхідно знайти способи доставити своїх військових та забезпечити їх ресурсами, зокрема паливом для дронів.

Всі безпілотники повинні або безпосередньо заправлятися паливом, або отримувати заряд від генераторів, що працюють на паливних ресурсах. Якщо на окупованих територіях півдня не буде пального, то й потужна зона ураження стане недоступною. А якщо росіяни не зможуть доставити людей для ротації, то така локація стане вкрай вразливою навіть для "радіокерованих пристроїв".

Ворог усвідомлює ситуацію і намагається реагувати, зокрема, посилюючи свої можливості у сфері радіоелектронної боротьби. Проте, лише два сухопутні коридори та практично повна блокада морських шляхів в Азовському морі суттєво обмежують дії Росії. Удари по аеродромах у Криму, звідки російські літаки забезпечували прикриття цієї території, також вносять свої корективи. Тепер ж ці літаки потребують захисту, як це було раніше з Чорноморським флотом Росії.

Здається, що висадка НРК на Кінбурнські коси – це лише дрібний епізод у контексті російсько-української війни, проте він яскраво ілюструє поточну ситуацію в цьому протистоянні. Його можна розглядати через призму двох ключових аспектів: "технологічної війни" та "ресурсної війни", де Україна наразі здобуває перевагу. Залишається лише питання: що відбудеться, коли ці тенденції досягнуть свого максимуму восени та взимку?

Україна має значну перевагу, оскільки ми раніше адаптувалися до нових умов, переживши знищення нафтобаз і нафтопереробних заводів ще в 2022 році. Ми змогли переорієнтувати свою логістичну систему на децентралізовану модель. Натомість Росія лише зараз стикається з наслідками "свого 2022-го", коли конфлікт починає охоплювати території, що контролюються Кремлем.

Якщо ці тести з технічними засобами десанту та іншими технологічними новинками набиратимуть популярності та справді демонструватимуть ефективність на стратегічному рівні, а реакція Збройних Сил Росії на них послабне, це стане важливим сигналом про те, що новий "жест доброї волі" на півдні стає дедалі реальнішим, так само як і можливий перелом у війні в цілому. Однак наразі це лише сподівання.

Проте те, що Міноборони України вже навіть конкурс на бойових андроїдів оголосило, свідчить, що технологічний напрям як наш головний козир буде розвиватися. Факторів, що можуть цьому завадити, багато, але й темп Україна набрала такий, що зупинити цей процес буде вкрай важко.

ЗСУ вийшли на гарний темп модернізації, у той час як РФ поки не може впоратися з логістичними та нафтопаливними викликами. Все це й обіцяє нам дуже активну осінь, коли обидва процеси - технологічного розвитку України та ресурсного послаблення РФ - досягнуть свого піку.