Розподілена безвідповідальність: чому Україні важко витримати ще одну зиму в умовах війни.

Безумовно, ми вистоїмо цю зиму. Наступної залишимося без енергетики. Рашисти ефективно гасять генерацію, ЛЕП, підстанції, газовидобуток. На фінальному етапі наш "золотий запас" -- АЕС -- залишиться відрізаним від енергосистеми, й реактори зупинять. Постачання з Європи дозволить частково заживити західну частину країни. Але туди не перенесеш промвиробництво, не переселиш 30 млн українців.

З весни запрацює сонячна енергетика, що частково пом'якшить проблему, але не вирішить її. Теоретично в нас є понад півроку для створення розподіленої генерації. Може, нарешті запустимо оті газогенераторні станції, які чудово перезимували в очікуванні, коли чиновники розрадяться, нададуть дозволи, знайдуть монтажників... Але це -- дріб'язок, який не компенсує втрати гігантських ТЕЦ.

Усі миттєво пригадали старі радянські теплопункти, які колись розташовувалися в різних куточках міст. Їх безліч — обладнання встигло зіпсуватися, а будівлі перетворилися на руїни, потрапивши в руки приватних власників, які перетворили їх на кав'ярні та барбершопи.

Навіть якщо станеться чудо і державна система почне функціонувати як злагоджений механізм, на шляху до успіху стоятимуть маленькі українці. Обговорюючи труднощі з виробництвом та постачанням енергії, ми часто забуваємо про кінцевих споживачів – домогосподарства і їх власників. Коли виникають критичні ситуації під час сильних морозів, вся система дає збій на всіх рівнях. Відеозаписи з проривами води у багатоповерхівках та наметові містечка для мешканців київської Троєщини – це лише один з багатьох складових цієї проблеми.

Коли літаки Герінга почали бомбардувати британські міста, дітей масово евакуювали в села, щоб уберегти їх від небезпеки. Чи чули ви про евакуацію дітей та інших вразливих жителів на захід країни, до пансіонатів у Трускавці та Буковелі, а також до санаторіїв під Києвом і Одесою? Чому цього не було зроблено? Причин безліч: пансіонати виявилися розграбованими, Верховна Рада та Кабінет Міністрів не ухвалили необхідних законодавчих актів і постанов, а в бюджетах міст не передбачили відповідних витрат. Адже хто міг уявити, що ситуація розвиватиметься саме так? Натомість, недостатність дій влади компенсується героїзмом місцевих жителів.

Але ж громадяни й влада -- єдине ціле. Події, що відбуваються зараз у кінцевих точках споживання, про які нині активно пишуть у всіх чатах ОСББ, влада й мешканці мають вирішувати спільно. Але вони не це нездатні. Дефіцит енергії проявив неймовірну пасивність й неосвіченість українців. Раптом почала масово горіти проводка будинків, зникає світло навіть тоді, коли енергія надходить на розподільчі щитки будинків. Щасливі власники електрокарів вдвічі активніше заряджають свою автонерухомість через подовжувачі, що звисають з їхніх балконів. На тих самих балконах горять генератори разом із бензином в пластикових каністрах, угорають від чаду неосвічені мешканці квартир...

Ще на самому початку конфлікту я висловлював думку, що малопотужні генератори — це ненадійне рішення, яке не підходить для постійного використання в бізнес-структурах у містах. Я вважав, що влада повинна організувати встановлення генераторів середньої потужності, які можуть забезпечити електрикою одразу кілька споживачів. Крім того, необхідно було налагодити централізоване постачання пального для них та визначити безпечні місця для його зберігання. Усі ці процеси можна було передати на аутсорсинг, однак організація, а також створення відповідної законодавчої та нормативної бази повинні були залишатися на відповідальності органів влади всіх рівнів. Проте за чотири роки не було зроблено жодного кроку в цьому напрямку.

Так саме я писав, що системи накопичення енергії мають бути обкладені найвищим митом замість звільнення від оподаткування, за що був звинувачений у нелюбові до українців. Що ми отримали? По-перше, нерівність. Аккумулятор не виробляє електроенергію, він її лише накопичує. Отже, купівля одним громадянином системи безперебійного живлення дозволяє йому забрати частку енергії у того, хто не має такої системи. Чи це справедливо за умов дефіциту, спричиненого війною? Ні. Ба більше: часто-густо потужні системи накопичення енергії мають потужні зарядні пристрої із великими токами заряду. Проводка багатоповерхівок під них не розрахована, так само, як не розрахована й під зарядку електромобілів через побутову розетку. Ввідні автомати в електрощитках квартир вибиває, але ж підприємливі мешканці замінюють їх на потужніші, перевищуючі припустимі токи. Проводка горить, пожежі трапляються дедалі частіше. Але ж потік "безперибійників" у хати не спиняється. На початок року загальна потужність зарядних станцій в Україні склала 3 Гвт, що дорівнює потужності Рівненської АЕС. Ви здогадуєтеся, до чого все йде? А в уряді здогадуються? А що буде наступної зими, навіть якщо в нас ще збережуться рештки генерації? Українці будуть бігати з "енерготорбами", до яких не буде чого покласти.

Чи можна щось вдіяти у подібній ситуації? Теоретично -- так. Влада мала б системно з перших днів війни вести роз'яснювальну роботу. Чому кожен громадянин ЄС отримав у поштову скриньку методичку з малюнками, з якої навіть пенсіонеру й міліціонеру зрозуміло, що слід робити у випадку військових дій, як до цього підготуватися, які засоби безпеки, гігієни, життєдіяльності слід використовувати? Але ж ЄС поки не бомблять. Україну обстрілюють чотири роки, але люди досі не знають, що ставити сортири у дворах багатоповерхівок не можна, що бензиновий генератор -- найгірший спосіб підігріти воду, а заміна автомату на електрощитку на потужніший -- це злочин. Уповноважені органи нічого не контролюють, ба більше -- сприяють цьому безладу, як-от звільнивши від оподаткування імпорт акумуляторів і зарядних станцій.

Саме тому я вважаю, що це - остання військова зима для України. Й головна причина -- не в виснаженні енергетики й очманілості ворога, а в нездатності всіх нас -- від Президента до голови ОСББ й власника квартири -- ефективно діяти як слід, а не як хочеться, чи не діяти взагалі.

Автор висловлює власні погляди, які можуть не збігатися з офіційною позицією редакції. Усі зобов'язання за інформацію, що міститься в розділі "Думки", покладаються на автора.