Позивний Чек: "Всі зосереджуються на дронах. Ситуація настільки ускладнилася, що на фронті пілоти намагаються виявити інших пілотів. Якщо їх вдається знайти, сюди відправляють все."

Олександр, відомий під позивним Чек, наразі вивчає морські безпілотники. Він є офіцером (зовнішнім пілотом МБЕК) безпілотних систем в складі окремого водолазного загону спеціального призначення Національної гвардії України.

Хоча в цій війні він вже встиг побувати в ролі розвідника, медика та оператора безпілотників, його військовий шлях розпочався ще до початку повномасштабного вторгнення. У 2014 році мобілізували його старшого брата, і він прагнув йти на фронт поряд з ним, але через те, що був ще неповнолітнім, його не взяли. Тому йому довелося почекати рік. Врешті-решт, він потрапив до 73-го морського центру спеціальних операцій, де обрав собі позивний, скоротивши ім’я свого дідуся. Цей позивний супроводжує його досі.

- Де був ваш перший бойовий вихід?

У Мар'їнці я відчував справжній страх, адже боявся підвести своїх товаришів. Мене направили на завдання разом із хлопцями, які працювали в команді ще з 2014 року. Я усвідомлював, що, хоча можна мати хорошу підготовку, без реального досвіду важко передбачити, як ти вчиниш у тій чи іншій обставині. Це все давало мені величезну відповідальність.

- Як все пройшло?

- Екстремально! Мені на ходу пояснювали, якими мають бути мої дії в групі. Я ж тоді був простим розвідником. То мене поставили в бойовому порядку в розрахунку, задали напрямок і сказали слухати команди командира.

Ми переміщувалися в сіру зону, де мали влаштувати засідку. Але зіштовхнулися із противником і почався стрілковий бій. Уразили кілька осіб, а решта їхньої групи встигла відійти. Ми теж відтягнулися до передньої лінії. Враховуючи, що нас помітили, задачу перепланували, і ми поїхали на розбір польотів та готуватися до наступного виходу. Далі отримали завдання виявити ворожу ДРГ, яка заходила в тил наших суміжних підрозділів, і знешкодити її. Ми поїхали однією зведеною з двох групою. Це було декілька розрахунків, зокрема з АГС, "Фаготом" та ДШК. Коли сталася перестрілка з ворогом, наш "ДШКшник" отримав поранення. Куля зайшла в руку й вийшла в районі печінки, але не зачепила її. Він вижив - масивної кровотечі не було. Його швидко евакуювали. Командира нашої зведеної групи теж "затрьохсотило" - він натрапив на ОЗМ-72. Це така дуже страшна міна. Посікла його повністю - з голови до п'ят. За ним ішли ще двоє хлопців. Їх контузило. Ми з побратимом Максом чекали на них. Коли почули цей вибух - вийшли на зв'язок. Але ніхто не відповідав. Прийняли рішення бігти за ними. А та ділянка, через яку ми переміщувалися, була відкритою і прострілювалася. Ворог теж почув цей вибух, то загострив свою увагу на цій зоні. Коли я пробігав, спіткнувся об камінь і впав. В цей час якраз стріляє ворожий снайпер. Чую над собою такий хльосткий звук - ніби удар батогом. Думаю: добре, що впав - куля пролетіла. Почав повзти далі. Добрався до командира. Макс теж. Ми разом його підхопили, вклали на ноші. Ті двоє хлопців, які були з ним, побачили нас і підповзли ближче. Ми по рації запросили евак та вийшли на більш безпечну ділянку. Під'їхала наша машина, загрузили пораненого, відправили. Я одразу навіть не зрозумів, що відбулося, тому що все було спонтанно та швидко. Після виконання завдання поїхали на базу. Я тоді пробув на ротації чотири місяці. Повернувся на ППД. З нього - на американські курси рейнджерів. Там після певного етапу тренувань, враховуючи людські якості та здібності, розподіляли вже по посадах - ти визначався, ким будеш в групі. Я став медиком. Далі розвивався. Ще британці приїхали навчати нас - позаймалися два тижні. Мені дуже сподобалася їхня методика навчання. Вони не просто давали теорію, а й виконували з нами завдання - навіть усі фізичні навантаження. Це було прикладом. Дуже круто!

Куди ви вирушили на роботу в якості медика?

Я відвідав Донеччину, зокрема Водяне, Широкине, Старогнатівку та інші місця. Ми виконували поставлені завдання, тому працювали в різних населених пунктах.

- Пам'ятаєте свого першого пораненого, якому надавали допомогу вже як медик?

Так, це був молодий чоловік з сусідньої групи. Під час виконання завдання він отримав травму ноги, втративши стопу. Кровотеча була незначною, оскільки рана вже загоювалася. Я застосував турнікет і обернув залишок кінцівки. Ми поклали його на ноші, і всього через кілька хвилин його евакуювали.

- А як ви потрапили вже на повномасштабну війну?

- На той час я вже мав цивільну професію - працював водієм фури, адже за кілька років до того залишив службу, обравши сім'ю. 24 лютого 2022 року був на роботі - у відрядженні. Ночували в Баштанці. О шостій ранку мене розбудили: "Збирайся, почалася війна!".

- Здивувалися?

Ні, ми були готові до того, що це трапиться незабаром. Я усвідомлював, що уникнути такого сценарію не вдасться. Хоча сподівався, що державні органи вживатимуть необхідні заходи для створення гуманітарних коридорів, забезпечення автобусів для евакуації жінок та дітей та інших важливих ініціатив.

- Проте цього не сталося.

Це не сталося. Отже, коли я прокинувся, зрозумів, що мені терміново потрібно повернутися додому в Вознесенськ. Там на мене чекали дружина, дворічний син, а також дружина брата, який на той момент перебував за кордоном, а пізніше також пішов воювати, разом із їхньою дочкою. Відстань до дому складала трохи менше 200 кілометрів. Дорога була ускладнена, адже всі шляхи були заблоковані. На заправках стояли черги машин, люди намагалися заповнити каністри. Коли я нарешті дістався додому, вирішив, що виїжджати негайно не має сенсу — з маленькою дитиною в дорозі це було б дуже складно. Я зібрав необхідні речі, вдалося заправити авто та купити продукти. Увечері я вивіз наші родини до тещею у область, ближче до кордону з Молдовою, де була більш спокійна ситуація. Потім повернувся до Вознесенська і вже 23 лютого звернувся до військкомату. Я сказав, що хочу повернутися до свого 73-го центру, адже був резервістом і повинен був там з'явитися у разі війни. Але куди їхати, якщо Очаків був одним з перших, що зазнав обстрілів, а всі підрозділи вже виконували завдання? Я не знав, де шукати людей і як діяти. Ситуація з логістикою була вкрай заплутаною. Тоді мені запропонували приєднатися до територіальної оборони. Коли я прийшов, то дуже розчарувався: другий день війни, близько 40 людей стоять, але ніхто не організовує блокпости і не виїжджає на розвідку. Можливо, всі чекали вказівок. Я не побачив жодної людини, яка могла б взяти на себе командування, і зрозумів, що тут залишатися не варто. У Нацгвардії служили мої друзі, які тоді були на атомній станції. Я зателефонував їм і запитав, чи є вільні місця. Виявилося, що так. Я дізнався, які документи потрібні, і зібрався. Так я опинився в Національній гвардії, де ми виконували завдання з оборони нашого гарнізону.

- Ким вас взяли? Медиком?

Я мав досвід роботи в різних ролях: виступав як медик, "ПТУРист" та "АГСник". Ми організовували розрахунки різного формату. Наша діяльність не обмежувалася лише обороною станції; ми також виїжджали на позиції в Братському, Олександрівці та Вознесенську.

У Братському трапилася цікава подія. Один фермер, щоб запобігти проїзду через своє поле, виставив великі блоки з написом: "Заміновано!" Тим часом російська колона, що налічувала понад 200 одиниць техніки, рухалася в напрямку Вознесенська. Наша авіація виявилася дуже ефективною – вона розбила цю колону на менші групи, які почали розділятися та рухатися різними шляхами. Одна з цих груп повернула в бік Братського, під'їхала до поля, побачила блоки, розвернулася (вважаючи, що дійсно є замінування) і попрямувала далі на Вознесенськ, інакше вони могли б потрапити в напрямку атомної станції. Таким чином, ці блоки фермера зіграли вирішальну роль у ситуації. Коли ми захопили полонених, переглянули карти і з’ясували, що російські групи мали намір повністю заблокувати всі шляхи сполучення до Миколаєва та Одеси на Київ. Проте вони губилися і не могли зорієнтуватися. До речі, ті, хто їхав з Єланця і заблукали, стали жертвами циган, які вкрали їхній "Шишарик" (вантажний автомобіль ГАЗ-66) і передали його ТрОшникам. Пізніше ще й російський БТР потрапив у руки крадіїв.

Отже, ворог здійснив наступ на Вознесенськ, де вже на підходах його зустріли наші бійці з ТрОш, які першими відкрили вогонь. Далі підключилися Збройні сили України. Бої там були запеклі. Величезна вдячність авіації та піхоті, які вели бій з ворогом, а також усім, хто захищав позиції. Вважаю, що місто гідно витримало цей натиск. Можу сказати ось що: якби наша артилерія почала діяти активно, коли росіяни перетнули кордон на початку вторгнення, можливо, розвиток подій був би зовсім іншим. Російська сторона не понесла б таких великих втрат. Українці проявили швидку реакцію — велика кількість людей прийшла захищати свою землю. Тоді вони були максимально відвертими, чесними та щирими. Це були дуже емоційні та піднесені часи. Зараз ситуація змінилася. Все стало зовсім інакше.

- Як ви вважаєте, з чим це пов'язано?

На мою думку, мотивація значно зникла. Люди вже не знають, де її знайти. Ті, хто став добровольцями у 2022 році, захищали свою землю та батьківщину. Але нині багато з них відчувають виснаження. І півроку — це досить тривалий період, за який можна втратити сили. Ситуація на лінії фронту лишається складною, і негативні емоції лише накопичуються. Державі слід переглянути свій підхід, замість того щоб просто підбирати людей на вулицях, необхідно їх мотивувати. Перш за все, фінансово. Ті, хто відправляється на війну і ризикує своїм життям, мають отримувати певні гарантії на майбутнє.

Держава також повинна звертати увагу на тих, хто потребує реабілітації - як фізичної, так і психологічної, оскільки травми можуть мати серйозні наслідки, які часто залишаються поза увагою. Наприклад, майже всі військові, які перебували на передовій, страждають від контузій. Чи не так, наскільки мені відомо?

Навіть з 2016 року я маю проблеми, які не піддаються лікуванню. Мій слух погіршується, і його повне відновлення вже неможливе.

В наш час існує безліч людей, які стикаються зі здоров'яними труднощами. Усі ми зібралися тут, але вибратися назад не може ніхто. Тому я стверджую, що рівень мотивації знижується, оскільки людина не уявляє, скільки часу їй доведеться залишатися в цій ситуації.

Корупційні схеми також створюють демотивацію. Вже скільки триває війна, а люди все ще вимушені шукати фінансову підтримку. Без цієї допомоги з тилу нам дуже важко.

Це ще більше підкреслює те, що ми навіть не можемо уявити, скільки часу ще знадобиться для завершення цієї війни.

Звісно! Але наші можливості обмежені - нам залишається лише боротися за виживання. У цій війні ми мусимо триматися. Ми продовжуємо боротьбу, хоча, як я вже згадував, обстановка на фронті складна. Міста, де живуть цивільні, також постійно зазнають обстрілів.

Це ще один доказ того, що Росія не має наміру зупинятися.

- Не планує. Але чимало людей повірили словам Трампа: "Я прийду, і ця война закінчиться". Це дуже погано, коли людина живе цією надією, що завтра все завершиться. Якраз треба готуватися до гіршого.

Ви думаєте, що росіяни будуть активніше наступати?

- Час нас виснажує. Більшими наступи, які ми вже витримали, можуть і не бути. Але ж війна щодня змінюється технологічно. Дивіться, навіть кількість дронів зросла в такі рази, що важко назвати точну цифру. А вони змінюють весь тактичний рівень і забрали на себе всю перевагу. Цей напрямок розвивається. І тут проблема в тому, що в країні є велика кількість "самородків", які можуть робити дуже гарні проєкти, але держава їх фінансово не підтримує. Якби ця підтримка була, ми б сьогодні краще почувалися.

А до речі, щодо дронів. Я чув, що згодом ви стали пілотом. Можете поділитися, на яких моделях ви літали?

- В основному, FPV. Хоча взагалі у нас були і бомбери, і важкі дрони типу "Вампірів". Звичайно, й "Мавіки". Це ж все - єдиний механізм, який працює злагоджено.

Дрони в цій війні зайняли значну нішу, і їхнє використання продовжує розвиватися, тому я впевнений, що їхня популярність тільки зростатиме. Зараз акцент зроблений на оптоволокно, яке має перевагу в тому, що його не можуть знешкодити засоби радіоелектронної боротьби. Проте, звісно, буде й протидія. Нагадаю, що на початку повномасштабного вторгнення дронів було зовсім обмаль. Можливо, нам варто було повірити в їх потенціал раніше, щоб використовувати їх частіше. Але навіть зараз необхідно інвестувати більше в цю технологію, адже дрони демонструють високу ефективність і беруть на себе значну частину завдань.

Скільки дронів ви зазвичай використовували протягом одного дня?

Під час атак протягом дня можна використати понад 40 дронів, маючи на борту малий екіпаж з чотирьох людей.

- А як би ви охарактеризували російських пілотів?

Існують надзвичайно підготовлені команди фахівців. Враховуючи їхні навички у польотах та здатність виявляти наші цілі, їх необхідно виявляти та нейтралізувати.

Звісно, є й такі, хто не має достатнього досвіду. Вони "вилазять на поверхню" – відкрито демонструють свої погляди, ігнорують зобов'язання, показуючи, з яких висот ведуть свою діяльність і як "входять у гру".

У них дійсно є величезна кількість пілотів.

Вони також орієнтуються на використання дронів.

Справді, в сучасних умовах всі акцентують увагу на використанні дронів. Ситуація досягла такого рівня, що на передовій пілоти активно шукають інших пілотів. Якщо їх вдається знайти, на це місце відправляються всі доступні ресурси. Така стратегія діє з обох боків. Пілот у воєнних умовах має велику цінність. Це не лише розвідка, але і можливість завдання ударів різними типами безпілотників, а також забезпечення логістики.

Нещодавно командир бомбардувальної групи 429-го окремого полку безпілотних систем, відомий під позивним Флокі, поділився зі мною, що їхні екіпажі все частіше стикаються з повітряними зіткненнями з ворогом...

Звісно! Кількість дронів вражаюча. Навіть шкода не відчувається, коли йдеться про знищення розвідника. Він прагне виявити наше піхотне підрозділ, від якого залежить вся оборонна лінія. Тому важливо їх знищувати, адже це допоможе зберегти життя нашим солдатам.

Ми повинні щоденно підвищувати обсяги виробництва дронів, поліпшувати їхні характеристики та впроваджувати нові технології, щоб зменшити необхідність залучення людей до бойових дій. Якщо сьогодні вже є можливість використовувати наземні дрони для ведення бою, потрібно це активно впроваджувати. Якщо існує дистанційно керована турель, давайте забезпечимо їх більшу кількість. А якщо штурмові дії можуть здійснюватися за допомогою роботизованих систем, нехай так і буде.

Дрони - це технологічне майбутнє. Ми пропонуємо широкий асортимент: безпілотники, наземні апарати, а також підводні та надводні системи. Наразі ми активно розвиваємо цей напрямок і маємо чітке бачення, як і де їх використовувати. Це тільки початок, і все набирає обертів. Після тривалого досвіду в авіації, мене зацікавили також дрони, які можуть плавати, занурюватися та атакувати з несподіваних позицій. Наша команда має сильну мотивацію і виконує складні завдання. Спеціалізований водолазний підрозділ - це унікальна група, що діє в екстремальних умовах, адже вона працює не лише з суші, але й долає водні перешкоди. Це абсолютно новий рівень тактики. Для мене це великі можливості для професійного зростання.

P.S.: Друзі, підрозділ Чека потребує нашої підтримки та допомоги. Якщо маєте можливість, долучайтесь, будь ласка, до збору. Реквізити: