Оксана Забужко святкує свій 66-й день народження: спогади про скандали, які супроводжували її протягом життєвого шляху.

19 вересня свій день народження святкує українська письменниця та есеїстка Оксана Забужко. Попри статус однієї з найвідоміших фігур сучасної української літератури, кар'єра Забужко неодноразово супроводжувалася гучними суперечками та публічними скандалами, повідомляють "Українські Новини".

Дебютний роман і суперечки навколо якості прози

Роман "Польові дослідження з українського сексу", опублікований у 1996 році, презентували тоді як "сплановану літературну провокацію" - дискусію викликала вже сама назва твору, яка спровокувала шквал осуду з боку тих, хто відстоював "суспільну мораль". Утім, за формою роман є довгим внутрішнім монологом героїні-нараторки, побудованим за принципом потоку свідомості - без чіткої сюжетної лінії, з фрагментарним і непослідовним викладом та довгими, часто на сторінку-дві, реченнями.

Літературознавець Григорій Грабович згодом зауважив, що "про секс говориться мало, і він тут вельми нерадісний, а еротики немає зовсім" - тобто скандальна репутація роману, на його думку, не відповідала реальному змісту твору.

Стиль Забужко викликав різноманітні відгуки серед критиків. Складність та насиченість її мови з часом стали предметом багатьох жартів у літературних колах — фрази про "надто складну мову Забужко" та її довгі речення настільки часто повторювалися, що ця тема перетворилася на справжній мем.

Скандал, пов'язаний із "Шевченковим міфом України"

Книга "Шевченків міф України: спроба філософського аналізу", опублікована 1997 року, справила в українському літературознавстві не менший ефект бомби, ніж свого часу "Польові дослідження з українського сексу". Суть суперечки полягала в самому методі, який обрала Забужко для аналізу постаті Кобзаря: замість традиційного біографічного чи літературознавчого підходу вона запропонувала розглядати Шевченка та його творчість крізь призму "авторського міфу" - концепції, за якою поет нібито свідомо чи несвідомо конструював власне життя і творчість як єдину міфологічну структуру, а не просто фіксував реальні події.

Більш того, Забужко закликала до переосмислення традиційного сприйняття окремих канонічних творів Шевченка. Наприклад, у її трактуванні знаменитого "Заповіту" фраза "кров ворожу" повинна розглядатися не як "ворожа кров", а як "вража / лиха / диявольська". Вислів "не знаю Бога" вона пропонувала інтерпретувати як "блукати українськими просторами, поки в країні не запанує мир і порядок". Таким чином, Забужко представляла зовсім нову, символістську інтерпретацію рядків, які багато поколінь українців сприймали виключно в буквальному та хрестоматійному значенні.

Саме цей метод - застосування новітніх, "екзотичних" на той час наукових підходів до сакралізованого в українській культурі образу Шевченка - й "скандалізував адептів канону Великого Кобзаря". Для консервативної частини літературознавчого середовища подібна інтерпретація виглядала як зазіхання на національну святиню, тож дискусія, за словами критиків, швидко переросла в справжню "битву за святині". Саме тому письменник Олександр Сизоненко звинуватив Забужко у "службі американському імперіалізму" - критики вбачали в її методології привнесення чужорідних, "західних" інтелектуальних інструментів у трактування фундаментального для української національної ідентичності тексту.

Членство в Коммунистической партии Российской Федерации.

На честь одного з попередніх днів народження письменниці, користувачі соціальних мереж згадали про те, що Забужко вступила до Комуністичної партії Радянського Союзу в 1985 році, коли, за словами критиків, "усі адекватні люди вже тікали звідти". Також було згадано її ранню поезію, що містила радянську тематику і прославляла комсомол.

У своїх творах авторка прославляла радянський режим, комуністичну партію та комсомол у період, коли Союз перебував на межі руйнування, а переслідування дисидентів майже припинилося.

Нахзац книги Оксани Забужко.

Порівняння Ліни Костенко і Сталіна

У 2024 році в інтерв'ю на YouTube-каналі "Це ніхто не буде дивитись" Забужко відверто висловила свою думку про внесок Ліни Костенко в українську літературу епохи Радянського Союзу, поставивши під сумнів її репутацію дисидентки.

"Сьогодні ви отримали мініатюрний відбиток тієї беззаперечної влади, якою вона володіла в 80-х. У часи моєї літературної молодості це нагадувало маленьку версію товариша Сталіна. Як вона вирішить, так усе й станеться", - підкреслила Забужко.

У той же час Забужко висловлює сумніви щодо того, що Костенко можна вважати справжньою дисиденткою. На її думку, Шевченківська премія, яку поетеса отримала в 1987 році, стала лише першим сигналом про зміни у політичній ситуації, які поки що не вплинули на Україну.

"Якою ж була ця дисидентка? У 1987 році вручення Шевченківської премії Ліні Костенко в епоху Щербицького стало знаковою подією, свідченням перших ознак відлиги. У Москві вже розпочалася перебудова, тоді як у нас зміни тільки починалися. І першим сигналом цього стало нагородження Ліни Костенко," - підкреслила Забужко.

Прокляття українського солдата

Найгучнішим скандалом останнього часу стала заява Забужко про те, що вона прокляла українського військового, який зник безвісти на фронті.

Прокручуючи стрічку новин, натрапляю на пост. Він написаний російською, а ім'я та прізвище виглядають так, ніби їх транскрибували латиницею з російської вимови. Чоловік ділиться горем, розповідаючи про зникнення свого племінника на фронті. Його слова сповнені суму, і, здавалося б, це просто черговий випадок, але щось змушує мене зупинитися. Я швидко переглядаю далі, але мій розум автоматично реагує: «А ви самі винні, нехай тепер шукають». Проте щось у цій ситуації торкається мене. Я повертаюся назад, натискаю на ім'я та дізнаюся, звідки цей чоловік. І, о диво, він з Одеси. Я вже встигла висловити своє невдоволення, а тепер мене охоплює новий емоційний сплеск.

У цьому контексті авторка охарактеризувала дану ситуацію як "оказію" і підкреслила, що її прокляття не відступають.

Заява про зруйнований Харків та киян, що жирують

Резонанс викликала й заява Забужко про те, що зруйнований війною Харків здається їй ріднішим, ніж довоєнне місто з переважно російськомовними вивісками. У тому ж виступі вона заявила, що, на її думку, кияни жирують, адже в центрі в будинках цілі вікна. При цьому, сама літераторка після початку повномасштабного вторгнення виїхала за кордон і лише ситуативно відвідує Україну.

Якщо ви виявили помилку в написанні, будь ласка, повідомте нам.