Культурний геноцид в Україні: чому Росію досі не покарали?

Серпень виявився важким місяцем для України. Повітряні удари стали значно частішими: російські війська випустили тисячі дронів. Київ, разом з Миколаєвом, Одесою та іншими містами, зазнав інтенсивних бомбардувань.

На тлі руйнувань і людських жертв в Одесі повідомили про пошкодження шести об'єктів, які перебувають під охороною ЮНЕСКО, зокрема рожевого будинку Александру Стурдзи XIX століття.

Це знову порушило питання, чому так складно притягнути винних до відповідальності за знищення об'єктів, що мають справжнє культурне значення.

Всього лише за минулий місяць Міністерство культури України зафіксувало 148 випадків пошкодження чи знищення об'єктів культурної спадщини, в тому числі й в Одесі.

Декілька українських активістських організацій спробували притягнути Росію до відповідальності, подавши до Міжнародного кримінального суду (МКС) заяви про руйнування і крадіжку культурних цінностей. Проте, до цього часу не було висунуто жодних обвинувачень.

Біжан Рухані, провідний дослідник проєкту "Загроза археології на Близькому Сході та в Північній Африці", зазначає, що хоча законодавча основа може виглядати надійною на папері, насправді вона часто виявляється недостатньо ефективною в реалізації.

"Ніколи не було жодного представника держави, якого б судили за цей злочин. Відсутність доказів більше не є проблемою. У нашому розпорядженні є супутникові знімки, дані дистанційного зондування та моніторингові групи. Справжня перешкода полягає в юрисдикції та політичній волі", - зазначає він.

Якщо звернути увагу на численні конфлікти, які охоплюють планету, все більш актуальним стає питання про можливість впровадження дієвих заходів для припинення руйнувань або, принаймні, забезпечення їхньої відповідальності.

Війна в Україні - одна з численних воєн останніх років, які знову продемонстрували катастрофічний вплив бойових дій на культурну спадщину.

Тарек Абу Дає займається продажем авторських виробів, оригінальних сувенірів та антикваріату в Газі. На багатьох його товарах можна побачити зображення величної мечеті Омарі.

Вона втілює суть ідентичності Гази: в історії цієї архітектурної пам'ятки закладена історія міста — від стародавнього язичницького храму до візантійської церкви, мечеті VII століття, собору хрестоносців і знову до мечеті.

Велика мечеть Омарі була майже повністю зруйнована внаслідок ізраїльського удару 2023 року. Ізраїльські військові заявили, що удар був спрямований проти ХАМАС.

Тепер Дає зізнається, що кожного разу, коли він спостерігає за руїнами, його серце наповнюється сумом.

"Якщо твоє минуле зруйноване, твоє сьогодення втрачає сенс," - зауважує він.

Війна в Газі забрала десятки тисяч життів, а внаслідок ізраїльських бомбардувань, за оцінками, були пошкоджені або зруйновані 200 000 будівель.

Поряд з величезною кількістю жертв і масштабними руйнуваннями, ці культурні втрати залишають помітний відбиток.

Це емоційне переживання протягом усієї історії відображали ті, хто бачив війну на власні очі.

У Судані, Лівані, Ємені та Ірані неодноразово звучали тривожні сигнали з цього приводу.

Згідно з повідомленнями, у результаті повітряних атак, ініційованих США та Ізраїлем у лютому, постраждало більше ста об'єктів в Ірані.

Серед цих об'єктів - палац Голестан в Тегерані, який занесений до списку ЮНЕСКО, а також площа Накш-е Джахан в Ісфахані.

Громадянський конфлікт у Судані ще більше загострив небезпеку для одного з історичних дива світу — пірамід Мерое, які були зведені під час славного розквіту цивілізації Кушитського царства.

ЮНЕСКО, яка у 2011 році внесла Мерое до списку Світової спадщини, попередила, що бойові дії зупинили там усі роботи зі збереження. Крихким давнім спорудам загрожує ерозія внаслідок наступу піску та рослинності.

У відповідь на величезні руйнування, спричинені Другою світовою війною, у 1954 році в Гаазі був прийнятий перший у світі міжнародний договір, який був спеціально спрямований на охорону культурної спадщини в умовах збройних конфліктів.

Цей документ охоплює культурні пам’ятки, архітектурні споруди, а також мистецькі твори і літературу. Він зобов’язує країни забезпечувати захист та повагу до культурних цінностей, а також уникати будь-яких дій, які можуть загрожувати їх існуванню.

Після прийняття Гаазької конвенції було здійснено додаткові кроки для зміцнення заходів, спрямованих на охорону культурної спадщини.

Другий протокол до Конвенції 1999 року передбачив, що будь-який об'єкт, узятий під посилений захист через його виняткове культурне значення, не можна робити військовою ціллю, навіть якщо він використовується таким чином, що став "військовим об'єктом", - якщо тільки немає іншого практично можливого способу припинити його використання в такий спосіб.

Коли 2002 року в Гаазі створили Міжнародний кримінальний суд, до його повноважень увійшло притягнення до відповідальності за навмисні напади під час війни на будівлі релігійного, мистецького та освітнього значення, а також на історичні пам'ятки - такі дії були визначені як воєнні злочини.

Та це виявилося складним і важким завданням.

На даний момент в Міжнародному кримінальному суді вдалося успішно завершити лише один подібний випадок.

Ахмад аль-Факі аль-Махді був ватажком бойовиків-джихадистів у Малі. Його визнали винним у керуванні нападами, внаслідок яких у Тімбукту були зруйновані мавзолеї та мечеть.

Його покарали дев'ятирічним тюремним терміном.

Рухані підкреслює, що без належної підтримки потужних держав та щирої відданості міжнародному праву світ буде лише спостерігати за повторенням одного й того ж руйнівного сценарію.

"Для більшості урядів спадщина - другорядне питання, якщо тільки її не можна використати для пропаганди", - каже Рухані.

"Гаазька конвенція зобов'язує країни інтегрувати захист культурних цінностей у свої військові норми та дотримуватися їх як за кордоном, так і на власній території. Враховуючи масштаб руйнувань, що сталися під час нещодавніх конфліктів, важко стверджувати, що ці зобов'язання виконуються належним чином," - зазначає він.

У війнах від України та Ірану до Гази, де учасники бойових дій вважають школи й лікарні допустимими військовими цілями, наскільки ймовірно, що музей чи купу давнього каміння, хай скільки в них краси, історії та пам'яті, вдасться зберегти?

Під час нічної атаки 2022 року на широких полях Харківщини російські війська завдали удару, внаслідок якого було знищено музей, присвячений українському філософу і поету XVIII століття Григорію Сковороді.

Глава української держави Володимир Зеленський на той момент висловив:

"Цілеспрямовані атаки на музеї - навіть терористи не могли б на таке наважитися. Але саме з такою армією ми ведемо боротьбу."

Пожежа спалахнула в будівлі, в результаті чого доглядач отримав травми, проте більшу частину колекції вдалося вивезти вчасно.

Джо Байден, який у той час обіймав посаду президента Сполучених Штатів, висловив думку, що Володимир Путін, президент Росії, не лише прагнув анексувати Україну, але й "фактично намагався знищити культуру та самобутність українського народу".

Подібні ситуації спостерігалися на великій ділянці фронту в Україні, де місцеві організації об’єднувалися з міжнародними командами, щоб захистити національну спадщину від російських агресій.

Однією з ключових міжнародних установ, яка суттєво вплинула на збереження культурної спадщини, є фонд Aliph, заснований у Женеві у 2017 році з метою її захисту та відновлення.

Александра Фібіг, керівниця проєктів Aliph, повідомила, що її організація виділила мільйони доларів на підтримку українських музеїв, які терміново переміщували свої найцінніші експонати в безпечні локації.

Для цього застосовували так звані "експрес-інструменти для збереження культурної спадщини":

"Ці транспортні засоби оснащені спеціалізованим обладнанням і мають достатньо місця для роботи. У них працюють команди фахівців, які використовують відповідні інструменти. Спочатку вони регулярно відвідували музеї, які постраждали від військових конфліктів," - зазначає Фібіг.

Відтепер, як зазначила вона, команди також здійснюють перевірку стану експонатів, які були швидко переміщені в більш безпечні локації, щоб гарантувати їхнє належне зберігання.

Blue Shield International - це організація, яка активно функціонує в різних зонах конфлікту, налагоджуючи тісну співпрацю зі збройними силами та місцевими експертами з охорони культурної спадщини. Завдяки своїй діяльності, її часто порівнюють із Червоним Хрестом, але в контексті культури.

Доктор Емма Канліфф, яка очолює операційну діяльність організації, зазначає, що українці ставлять під загрозу свої життя, борючись за збереження своєї культурної спадщини.

"Вони вживають значних зусиль для фіксації пошкоджень, навіть незважаючи на ризики для власного життя. Справді, ми можемо чітко спостерігати, що уряд виконує велику роботу, незважаючи на численні інші термінові пріоритети та виклики, з якими йому доводиться мати справу," - зазначає вона.

У інших конфліктах цивільні особи також вдавалися до аналогічних дій, щоб уберегти свою культуру.

У лютому 2015 року терористична організація ІДІЛ, після руйнування історичних статуй та артефактів у Мосулі, що на півночі Іраку, почала красти культурну спадщину міста. Їхні бойовики знищували важливі публічні бібліотеки, що містили безцінні знання та документи.

Вони підпалили Центральну бібліотеку і знищили або вкрали тисячі книг, серед яких були і численні унікальні рукописи, що відображали історію цього міста.

"Це не тільки книги та полиці. Вони символізували роки знань і наукових пошуків, будучи невід’ємною частиною інтелектуальної спадщини Мосульського університету та його громади... І все це зникло за кілька днів," – розповідає доктор Мохаммед Джасім Мохаммед аль-Хамдані.

Основна бібліотека Мосула стала важливою частиною його життя, настільки, що тепер він очолює цю установу.

"Побачити її зруйнованою було так, ніби я втратив частину самого себе. У багатьох мешканців міста була своя історія, пов'язана з Мосульським університетом, і тому ця втрата відчувалася дуже особисто. Саме тому, коли цю частину Мосула звільнили від ІДІЛ, молоді й літні люди кинулися до бібліотеки, щоб урятувати все, що могли", - додає він.

Зворотний бік ситуації, коли громади самі беруться захищати культурні цінності, - це розграбування тих самих об'єктів.

Це також є наслідком війни, який простежується з найдавніших часів.

Канліфф підкреслює, що першочерговим завданням є визначення причин мародерства, які можуть варіюватися в залежності від конкретної локації.

"Це, своєю чергою, може привести до суворіших санкцій і більшої кількості судових переслідувань, щоб до цього ставилися серйозно як до загрози", - додає вона.

За її словами, важливо, якщо це можливо, донести до місцевих громад, що, сприяючи цьому, вони продають власну спадщину.

Наприклад, в Іраку та Сирії, як під час активності ІДІЛ, так і після її зменшення, спостерігалися масові випадки розграбування безцінних культурних артефактів.

Цінності потайки вивозили та нелегально транспортували за кордон, зокрема до Сполучених Штатів.

Тривале розслідування, проведене Міністерством юстиції США, дозволило виявити та відстежити шляхи контрабанди, в результаті чого тисячі викрадених артефактів були повернуті до Іраку.

У Європі та в інших частинах світу регулярно здійснюються скоординовані багатонаціональні акції поліції та митних органів, в ході яких вилучають значну кількість крадених антикваріатів і затримують певних осіб, що беруть участь у нелегальній торгівлі.

Проте ця діяльність залишається вкрай вигідною, і численні конфлікти відкривають для неї нові перспективи.

У Судані Національний музей у Хартумі втратив свої скарби 2023 року, коли опинився під контролем одного з ворогуючих угруповань - Сил швидкого реагування (RSF), які завантажили експонати у вантажівки.

Як і в інших регіонах, де тривають конфлікти, зокрема в Україні, особи, що займаються поверненням культурних цінностей, пройшли спеціалізовану підготовку, що вже дало певні позитивні результати.

Проте велика частина музейних виставок, що висвітлювали тисячолітню історію території, ймовірно, зникла безповоротно.

Спроби обмежити масштаби руйнування та розграбування культурної спадщини стикаються з величезними труднощами.

На міжнародному та національному рівнях існують певні правила, проте їх своєчасне впровадження на практиці є досить складним завданням, а іноді навіть бракує мотивації для спроби реалізувати ці норми.

Локальні ініціативи, які отримують підтримку від організацій на кшталт Aliph та Blue Shield International, здатні суттєво вплинути на розвиток подій у регіонах.

Проте, якщо наразі виглядає так, що ймовірність того, що хтось буде покараний за руйнування культурної спадщини, є вкрай низькою, то фактично відсутні будь-які реальні механізми стримування.

"Ситуацію змінили б не суворіші вироки, - каже доктор Біжан Рухані, - а реальна перспектива того, що винних назвуть: ордери на арешт командирів, які санкціонують ці удари, судові переслідування в національних судах за принципом універсальної юрисдикції та адресні санкції проти конкретних осіб".

"Новий договір для цих заходів не є необхідним. Важливо, щоб держави були готові застосовувати вже наявні інструменти як щодо союзників, так і щодо опонентів", - зазначає він.

Серед нещодавніх зусиль знищити культурну спадщину, що має кам'яне втілення, особливо виокремлюється Пальміра, розташована в Сирії.

Бойовики ІДІЛ зруйнували храми в цьому районі, і шкода могла б бути набагато більшою, якби їх не вдалося зупинити.

Одна особа стала символом опору для них.

Протягом чотирьох десятиліть археолог Халед аль-Асаад виконував обов'язки головного хранителя Пальміри.

Йому було за вісімдесят, коли ІДІЛ захопила стародавнє місто.

Його затримали і піддавали тортурам, прагнучи дізнатися, де приховані найцінніші артефакти.

Коли він відмовився розповісти, йому відрубали голову на міській площі, а тіло повісили на світлофорі.

У всіх куточках планети аль-Асаад отримав визнання як відважний охоронець культурної спадщини, що протистоїть темним силам.

У Сирії йому вручили Орден громадянських досягнень, а в Пальмірі на його честь було відкрито школу.

Проте з часом, під новим урядом у Сирії, його ім'я більше не фігурує у назві навчального закладу.