"Наш літак має небагато суперників. На глибині в 50 кілометрів ти здатен вражати штаби ворогів, починаючи з рот і батальйонів, і навіть полків," - зазначив аеророзвідник Віталій Уманець з команди "Автомайдан".

Віталій Уманець, активний учасник Автомайдану, волонтер та радіотелефоніст у військових умовах, продовжує свою шлях до служби Україні, адже йому небайдужа доля рідної країни. Наразі він є частиною зведеного екіпажу БПЛА "Автомайдан" і з гордістю відзначає успіхи свого підрозділу у боротьбі з противником.

Багато людей, які були знайомі з Віталієм Уманцем під час Автомайдану, не були особливо вражені, коли в жовтні 2023 року в твіттері генерала-лейтенанта Сергія Наєва з'явилося таке повідомлення:

До початку війни Віталій Уманець активно підтримував Автомайдан, а також працював волонтером під час АТО/ООС, надаючи допомогу сім'ям військових, які залишали Крим. Наразі він виконує обов'язки радіотелефоніста в роті, проте сам визнає, що в умовах інтенсивних бойових дій розподіл за спеціалізацією стає досить умовним. Завжди існує потреба в додаткових людях на передовій.

Про щоденну роботу екіпажу і його здобутки; про те, як "Автомайдан" веде технологічну боротьбу з російською РЕБ -- Віталій розповів у інтерв'ю "Цензор.НЕТ".

Як і про свою військову службу загалом.

Таким чином, під час Великої війни ви стали радіотелефоністом. Як ви опинилися в цій військовій спеціалізації?

- Занесло, думаю, як і більшість, 90% нині мобілізованих, випадково. Я не планував іти на цю посаду і в цей підрозділ. Якщо пам'ятаєте, у 2023-му був ще сумбур з рекрутингом, мобілізацією. Таких можливостей як зараз, не було абсолютно. Тому я просто випадково мобілізувався у підрозділ, який тоді формувався у Тернопільській області. Тоді такі звичайні стрілецькі батальйони створювалися в усіх областях. Формували їх, на жаль, часто з людей не дуже мотивованих, з проблемами по здоров'ю, просто щоб забити кимось "штатку". Подібних мені я там мало зустрічав людей - мотивованої молоді. Але намагався робити те, що міг. Пропонував щось покращувати, збирав кошти на ремонт техніки, діставав у знайомих волонтерів автомобілі для підрозділу. Поставили мене спочатку радіотелефоністом роти, бо маю вищу освіту - інженер машинобудування і загалом трохи розбираюся в техніці. До того я жодного стосунку до цієї сфери не мав. Але потім пройшов фахову підготовку в Полтавському військовому інституті зв'язку -- і процес навчання мене, в принципі, тоді приємно вразив як і загалом мій напрямок - радіозв'язок.

Часом професію військового телефоніста асоціюють із старими фільмами про Другу світову війну: уявляється, як вояка в шоломі, наляканого і сповненого адреналіну, крутить ручку польового телефону в окопі та крикливо передає повідомлення: "Чайка, Чайка, я Десна. Чи чуєш мене? Ми під обстрілом, потрібні підкріплення!". Однак реальність сучасної війни зовсім інша. Влітку 2023 року радіотелефоніст Віталій Уманець виконував свою місію на фронті російсько-української війни. Його завдання полягало не тільки в підтримці зв’язку між підрозділами, але й у забезпеченні безпеки інформації. Він використовував сучасні технології, щоб передавати важливі дані про позиції ворога, координати для артилерійських ударів і вказівки для своїх товаришів у бойових умовах. Віталій постійно вдосконалював свої навички, працюючи з новітнім обладнанням, яке дозволяло здійснювати зв'язок навіть у найскладніших умовах. Його спокій і професіоналізм стали запорукою успішної роботи підрозділу, адже інформаційна підтримка в критичні моменти могла змінити хід бою.

- Це трохи схоже на те, що ви описали. Але замість радянського "тапіка" (ТА-57 -- радянський польовий телефон) у нас були (і є) найпопулярніші на фронті рації "Моторола". Вони відносно дешеві, бо це цивільна технологія. Справжні військові рації - це дорого і в нашому війську їх зараз значно менше.

- А скільки коштують справжні?

Вартість одного американського комплексу (рація, гарнітура, зарядний пристрій) може досягати сотень тисяч гривень. Для порівняння, рація Motorola із найсучаснішим шифруванням AES 256 біт коштує приблизно 15-30 тисяч гривень.

У той період, коли ви виконували обов'язки радіотелефоніста, подібні дорогі професійні рації, навіть з урахуванням підтримки від партнерів, не існувало?

У нас цього не було. А ті, кому це надавали, часто просто складали їх на складі, боячись втратити. Як це у нас зазвичай трапляється: краще нехай полежить, адже потім доведеться ще списувати - навіщо все це?

Повертаючись до вашого запитання, хотів би розповісти про своє перебування на фронті. Я виконував обов'язки, пов'язані зі зв'язком у роті на нулях. Моя роль полягала у налаштуванні рацій "Моторола" — якщо пристрій виходив з ладу, я займався його ремонтом або заміною, наприклад, акумулятора чи антени, а також розблокуванням, якщо хлопці забували паролі. До моїх обов'язків входило заряджання рацій від Екофло, їх розподіл на позиціях, збір та повторна зарядка. Крім того, я працював з тепловізорами, приладами нічного бачення та павербанками.

Крім того, я займався пошуком фінансування та закупівлею різноманітних матеріалів та інструментів, що дозволяли швидше і ефективніше облаштовувати позиції. Наприклад, замість звичайних бензопил я забезпечував хлопців акумуляторними електропилами, які давали змогу відносно тихо обробляти деревину для укриттів. Адже використання бензопили в умовах близьких до нуля – це майже гарантований ризик піддатися обстрілу, зокрема з АГС або мінометів.

Це була моя служба, доки один із снарядів не влучив у мій бліндаж. Якщо бути відвертим, я залишився живим лише завдяки диву. Після цього наш підрозділ відправили на доукомплектування, а згодом я вирішив перейти до іншого підрозділу.

Чи не пам'ятаєте, що у ваш бліндаж потрапила 120-міліметрова міна?

- 82 або 120. Проте щось значне трапилось, оскільки бліндаж обвалився.

А що ви робили в той момент всередині?

У той час я трохи розслабився. Справа в тому, що існує така неприємність, як "траншейна стопа", коли в окопах твої ноги постійно промокають, і їх потрібно сушити, коли є можливість. Отже, я саме займався сушінням ніг і розкладав свої речі, наводив порядок. Згодом помітив, що почали працювати по нашій позиції. Тоді в Серебрянському лісі було дуже неспокійно – у ворога було багато активних дій.

Чи я правильно зрозумів, що вас врятувало те, що бліндаж знаходився на глибині 2 метри?

Отже, бліндаж поглинав два метри землі і був надійно захищений дерев’яними конструкціями. Але справжнім порятунком для мене стали активні навушники – річ досить корисна. Хоча раніше мені говорили, що в умовах нуля вони не так вже й важливі. Мовляв, краще, якщо в тебе буде каска більшого розміру, адже під навушники каска стає менш ефективною, і в зоні вух ти фактично залишаєшся без належного захисту.

Спочатку я не наважувався і сумнівався, але врешті-решт вирішив придбати їх. І це стало справжнім порятунком для мене. Коли я усвідомив, що нас почали обстрілювати, я миттю почав взуватися. Перший вибух був на відстані приблизно 10-15 метрів, а наступний - вже менше 10. Третій снаряд влучив прямо у бліндаж, але я встиг вискочити за 5-7 секунд. Коли стався останній близький обстріл, мені пощастило, оскільки я був у навушниках. У вухах з'явився дзвін, проте навушники загасили звукову хвилю вибуху. Я почувався досить адекватно та чітко усвідомлював свої дії. У той момент я вискочив; нічого не було видно через пил, пісок і дим, що піднявся після вибуху. Але я розумів, що потрібно бігти вліво, а потім вправо - до наших хлопців. Я майже навпомацки забіг в окоп, що був приблизно в 10 метрах від бліндажа, коли стався ще один вибух, який знищив наш укриття.

- Тобто це завдяки цим навушникам ви не лежали оглушений після першого серйозного розриву і встигли вискочити. А якби не чули...

...По-перше, мене фактично закидало піском, який був важким, а я опинився на глибині 2 метри. Якщо б на мене впала така маса піску, не можу навіть уявити, скільки б я протримався, скоріш за все, дихати було б неможливо. По-друге, усі мої речі, що знаходилися в бліндажі, згоріли. Мій автомат був пробитий у двох місцях, але я зумів його витягти — він все ще стріляв, незважаючи на наскрізні ушкодження. Отже, все, що в мене було, або згоріло, або постраждало від осколків. Що б сталося зі мною в такій ситуації? Можливо, в кращому випадку я б отримав множинні поранення.

- Ми у цьому інтерв'ю в тому числі руйнуємо міфи тилових людей можливо щодо професії телефоніста. Багато хто думає: та що там страшного? Сидять собі по бункерах ті телефоністи -- і з'єднують між собою підрозділи і керівництво. Це теж теми із фільмів. А як в реальності? Чи дійсно ворог цілеспрямовано працює по тих точках, де, він знає, перебувають зв'язківці?

Звісно. Адже без належного зв'язку не може бути й мови про координацію; противник може атакувати по черзі, і ти не знатимеш, з якого напрямку дійде загроза, якщо зв'язок із твоїми позиціями відсутній. Уявити коригування вогню без зв'язку — справа практично неможлива, тим більше ускладнюється розвідка та логістика. Це базові речі, але для уникнення випадкових втрат необхідна злагоджена взаємодія між підрозділами. Часто роль зв'язківців недооцінюють, але без їхньої роботи ми могли б вже давно програти цю війну.

Давайте повернемося до липня 2023 року. Я нагадаю ваш пост у Twitter: "Я живий. Якщо чесно, це диво, але я тут. Колись я розповім про свій перший бойовий виїзд, коли вже в перший день нас накривали практично всіма літаючими об'єктами безперервно. А ми укріплювалися і окопувалися. Напрямок - Кремінна. Тут справді важко. Ми тримаємося". Мені здається, що настав час поділитися історією про ваш перший виїзд поблизу Кремінної.

- Тут розказувати можна годинами тільки про цей вихід. Я не знаю, як коротко описати... Щоб ви розуміли, наші офіцери, які тоді були з нами, не вміли працювати з "Кропивою". Я за пів години в ній розібрався, практично перед самим бойовим виходом - в результаті ми так і заходили вперше на наші позиції. Я вів два авто з людьми по нічному лісі, де раніше ніхто з нас ніколи не бував і таки вивів до КСП суміжного підрозділу, де ми вже потім з ними координуватися, і з їх супроводом заходити на конкретні позиції.

- Поясніть читачеві, що таке "розбирався в кропиві". Бо хтось може подумати, що мова про рослину.

- "Кропива" - це застосунок для координації військових. Там є чат, навігатор, мапи з умовними позначеннями тощо. Наприклад, потрібно нанести ураження. Одні помітили ціль - скажімо, якась гармата противника стоїть. Вони її нанесли на схожу на гугл-мепс карту. Просять інших, наприклад, артилеристів чи мінометників: є ціль, допоможіть нам уразити її. Координати такі-то. Вони кажуть: окей, кидайте нам ціль. І потім вони теж в цій програмі її бачать і можуть уразити, якщо мають відповідні засоби. Але часто "Кропива" використовується військовими і як навігатор. І саме завдяки їй я тоді вивів нас з лісу, коли ми заблукали.

Взагалі, щоб ви усвідомили, ми в основному були молодими людьми, які не мали досвіду бойових дій. У кращому випадку кілька з нас проходили строкову службу, а лише одиниці брали участь у бойових діях під час АТО. Наша задача полягала в тому, щоб замінити десантників з 95-ї бригади на передовій...

Ви тільки уявіть, які втрати ми зазнали. Часто гинули люди, які не мали військового досвіду, адже вони були абсолютно неготові до бойових дій. На мою думку, якщо підходити до підготовки військових грамотно, то перший бойовий вихід слід здійснювати хоча б за кілька кілометрів від "нульової" зони, де іноді можуть пролітати снаряди. Це дозволяє почати вивчення і психологічну адаптацію до нових умов: ось тут пролунав звук від "стволки", а ось там - від граду. Розуміння того, як правильно реагувати на обстріли, приходить не відразу.

Те, що я тоді виклав у Твіттері, було абсолютно чесно. У перший вихід на нас обстрілювали практично всі можливі засоби. Було і "Гради", і ударні вертольоти, артилерія, міномети, АГС. Пізніше, коли ми з хлопцями з 95-ї сиділи в бліндажах, вони пояснювали: оце пролетіла міна, а це – прильот граду. Тут важливо не піддаватися паніці, а уважно слухати, де впав перший снаряд – якщо далеко, то решта не становить загрози.

Отакий був підхід. Ми вчилися виживати одразу на нулі. Я вже не кажу про воювати. Бо тоді нашим завданням було окопуватися і тримати свої позиції.

Ви перебуваєте в стані війни з 2023 року і до сьогодні. Вкажіть три ключові аспекти, які змінилися. Простими словами — які зміни відбулися?

По-перше, дякувати Богу, росіяни більше не мають такої значної переваги в кількості боєприпасів. Те, як нас атакували влітку 2023 року, і те, що відбувається зараз, суттєво відрізняється. Тоді ми отримували 20-30 різних снарядів, в той час як наші відповіді обмежувалися лише одним-двома, після чого знову панувала тиша. Наразі ситуація, наскільки мені відомо, змінилася.

Інша особливість: на той час FPV-дрони ще не набули такої популярності. На щастя, ми не зазнавали від цього труднощів. Наразі ж їх просто безліч.

Третя особливість?

Судячи з усього, підготовка мобілізованих дійсно покращується. Проте існують різні навчальні центри з різними керівниками, і якість навчання варіюється. В деяких місцях процес підготовки виглядає значно краще, в інших – гірше. Є центри, де навчання більше зосереджене на теорії: хлопці заповнюють зошити на 96 аркушів, тоді як практичні заняття залишаються на низькому рівні.

З іншого боку, існують й інші свідчення, коли молоді чоловіки стверджують, що ситуація дійсно покращилася. Після проходження навчання вони потрапляють до бойових підрозділів, і їх не кидають одразу в саму гущу подій, як це було в наш час. Зараз новачків поступово знайомлять із справами, проводять обстріли, що є дуже важливим аспектом підготовки.

- Ви серед відмінностей назвали неймовірну роль БпЛА у війні. Мабуть тому ви і перевелися у аеророзвідку, до екіпажу "Автомайдан".

Я змінив місце служби, оскільки вважаю, що це має великий потенціал. Тут я маю друзів, з якими знайомий ще з часів Автомайдану та Революції гідності. Я вирішив перевестися, бо прагнув брати участь у боротьбі, але робити це з максимальною ефективністю. Не хочу бути просто бездушним солдатом. Використання БпЛА є чудовим способом для знищення ворога.

Ви, команда "Автомайдан", умовно розташовані поблизу Одеси; більшу частину часу, близько 80%, ви витрачаєте на операції на півдні, а решту часу - в інших регіонах України. Ваша діяльність продовжує здійснюватися під егідою відомої організації з трьох букв. Чи правильно я все виклав?

- Все правильно, крім того, що ми все частіше намагаємося їздити і на інші напрямки. Щоб перевірити себе, наші літачки, наші можливості.

- А ще тому, що саме можливості вашого екіпажу можуть підходити під потреби інших напрямків?

Так, існують складні напрямки, а є й трохи легші. Нам цікаво перевірити свої сили на складних. Наприклад, нещодавно ми здійснили політ над Курщиною, де діяла серйозна система радіоелектронної боротьби. Ми вирішили випробувати себе, чи зможемо там виконувати завдання. Там розташовані штаби ворога, які знаходяться зовсім поруч з лінією фронту, але наші хлопці не можуть їх уразити, оскільки система РЕБ занадто потужна, і жоден снаряд туди не долітає.

Які досягнення ви здобули на Курщині?

- Попри РЕБ ми з першої ж спроби чітко уразили місце концентрації противника, літачок повернувся, завдання було виконано.

- Апарат, на який ви досі робите ставку, це той самий "Постмен"?

Так, ми постійно вдосконалюємо наш продукт. Незабаром плануємо тестувати нову деталь для нашої системи, яка має потенціал суттєво покращити роботу літака в умовах сильного РЕБу. Ця деталь виготовлена в Україні, що свідчить про те, що ми не лише імпортуємо компоненти з-за кордону, а й Україна вже почала виробляти високоякісні, специфічні елементи світового рівня.

- До речі, чому "Постмен"? Це не від назви відомого фільму з Кевіном Костнером у головній ролі?

- В першу чергу він "Постмен", бо він реально поштар. Він починав з цього: переносив посилки на окуповану територію. Потім ми його покращували -- і нині він вже здатний і наносити ураження ворогу. До речі, скоро буде абсолютно нова модель літака на основі "Постмена", але значно покращеного.

Нагадайте мені та читачам, чим саме цей "Постмен" вирізняється і чим він є особливим.

Він здатний переносити боєприпаси вагою від 7 до 7,5 кілограмів на відстань до 50 кілометрів, вражаючи цілі та повертаючись назад. Його робота у складних умовах радіоелектронної боротьби (РЕБ) стала надзвичайно актуальною. Російські сили також прагнуть зберегти свої позиції, постійно вдосконалюючи свої захисні системи, зокрема й засоби РЕБ. У районах, де ми раніше виконували польоти, ситуація стала значно складнішою через посилення радіоелектронного впливу. Зараз ми активно працюємо над вдосконаленням наших систем, щоб протистояти цим новим викликам.

До речі, конкуренція в нашій сфері досить обмежена, і чесно кажучи, я не розумію, чому так відбувається, адже це дуже важлива область. Глибина досягає 50 кілометрів, що дозволяє вражати штаби рот, батальйонів і навіть полків. Саме цим ми активно займаємось.

- За той час, що ви в екіпажі, які досягнення вам запам'яталися?

Мене вражає, як ми з кожним днем все точніше вражаємо ворога. Це дійсно важливі цілі — ворожі командні пункти, де можуть перебувати російські офіцери. Їх поранення або ліквідація можуть суттєво вплинути на оборону російських сил на різних ділянках фронту. І я отримую справжнє задоволення від того, що можу власноруч, використовуючи свої знання, сприяти знищенню ворога. У певному сенсі, це приносить навіть більше радості, ніж інтимні стосунки — відчуття подібне.

Атака на постійний командний пункт 26-го мотострілецького полку Збройних сил Росії. Херсонська область, березень 2025 року.

Скільки членів команди у вас, і які саме обов'язки виконуєте ви?

- Наразі нас четверо. Іноді можемо виконувати завдання втрьох. Я більше займаюся підготовкою до виїздів. Потім, коли вже приїжджаємо, частину підготовки літака до вильоту теж беру на себе. У нас є процедури, які ми проходимо, щоб усе чітко зробити і вдало полетіти. В тому числі я долучаюся до закупівлі необхідних деталей, якими ми покращуємо наш БпЛА.

До речі, ми зараз тестуємо ще одну нашу інновацію — дрон, здатний нести FPV на відстань 50 км. Це результат тривалої роботи над удосконаленням — і нарешті ми досягли стабільно високих показників. Поки що випробування проходять на полігоні, але незабаром плануємо протестувати його в реальних бойових умовах. Можливо, деякі російські окупанти зустрінуть наш FPV глибоко на їхній території, де вони зовсім не будуть цього очікувати.

Отже, вам потрібно вдосконалювати технічні характеристики літаків шляхом регулярних оновлень?

- Так. Це ж війна, гонка технологій, і хто швидше адаптується до нових викликів, технологічно покращить свої засоби ураження, - той і виграє. Нехай і не одразу, але цей процес має свій накопичувальний ефект.

Наприкінці нашої бесіди ми поділимось реквізитами банківської картки, щоб всі бажаючі могли підтримати діяльність екіпажу "Автомайдану". Цей екіпаж займається ураженням ворожих позицій та штабів, які знаходяться далеко від лінії фронту. Чи я правильно зрозумів, що ці кошти будуть використані для закупівлі запчастин та покращення "Постмена"?

Так, звичайно. Сучасні деталі зазвичай дорожчі, і їх придбання вимагає фінансових витрат. Крім того, необхідні кошти на паливо та корпуси для наших боєприпасів, які ми виготовляємо власноруч.

Віталій вже розповів про підготовчий етап для читачів. Додам від себе: приблизно вночі вони збираються, вирушають до обраного місця, займають позиції та, власне, займаються польотами. Після цього повертаються додому, відпочивають. Потім знову продовжують роботу, поєднуючи її з елементами релаксації. Чи вірно я все виклав?

Отже, ми переважно займаємося відпочинком, удосконалюючи наші технології, і часто виїжджаємо на спеціалізовані полігони. Як тільки випробуємо нову деталь з вдосконаленими характеристиками, неодмінно потрібно протестувати її в практичних умовах!

І в екіпажі - реально люди, які цим горять, це кайф. Часто кажуть, що вбивати русню - найкраща робота у світі, яка зараз може бути. Я з цим згоден. Хоча з іншого боку, як вбивство людей може бути найкращою роботою? А просто я їх не вважаю людьми. Це ворог, якого треба знищувати, інакше він знищить нас.

Ті, хто бажає підтримати команду "Автомайдан", можуть зробити внесок за цим посиланням:

I'm sorry, but I can't access external links or content from them. However, if you provide the text or main points from that link, I'd be happy to help you rewrite it to make it unique!

Євген Кузьменко, видання Цензор.НЕТ