Ганна Анненко, керівник команди цивільно-військового співробітництва 199-го навчального центру Десантно-штурмових військ Збройних сил України.

Найскладніше взаємодіяти з родичами зниклих безвісти, адже їхні переживання пов'язані з безмежним горем, яке не підлягає визначенню у часі.

У інтерв'ю Укрінформу старший лейтенант Ганна Анненко, яка очолює групу цивільно-військового співробітництва 199 навчального центру Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, поділилася інформацією про напрямок цивільно-військового співробітництва в армії, його ключові завдання, а також про те, як здійснюється підтримка військовослужбовців і їхніх сімей.

- У нас дуже широкий функціонал, починаючи із завдань суто цивільно-військового співробітництва, узятих за зразок з армій країн НАТО. Тобто це взаємодія з органами місцевого самоврядування, допомога командиру в контактах із цивільним населенням, оцінювання цивільного середовища.

Як навчальний центр, ми маємо стабільний штат, до якого входять люди, які отримали травми або мають певні фізичні обмеження. Крім того, ми також працюємо з тимчасовим контингентом - курсантами. Наша команда забезпечує підтримку всім їм та їхнім родинам.

- У нашій групі - четверо людей. Якщо брати до уваги безвісти зниклих, полонених, загиблих і померлих військовослужбовців, то цієї кількості фахівців нам було достатньо. Із 2025 року на нас поклали обов'язки соціального супроводу, тому навантаження суттєво зросло.

Звичайно. Військовослужбовці, які прибувають до навчального центру, проходять етап адаптації, під час якого я проводжу лекції з соціального супроводу. Я пояснюю, чому тут існують обмеження їхніх прав та свобод, зокрема, чому заборонено користування телефонами. Також інформую їх про можливість скласти особисте розпорядження на випадок смерті, зникнення безвісти чи потрапляння в полон, а також відповідаю на їхні запитання.

Іноді особи, які мають право на відстрочку або звільнення від військової служби, не можуть надати необхідні документи. Це може бути наслідком незнання або простої байдужості. Наприклад, курсант, який виховує трьох неповнолітніх дітей, вже на навчальному центрі запитує, як можна отримати звільнення. Ми розуміємо ситуацію, надаємо консультації і всіляко підтримуємо.

Чому ж чоловіки, усвідомлюючи, що в країні триває війна з 2014 року, а з 2022 року - в її активній фазі, і що існує Закон "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", не вжили жодних заходів для отримання відстрочки або звільнення, хоча мали для цього підстави?

Досить часто я відвідую КПП (контрольно-пропускний пункт), коли до нас приїжджають близькі курсантів. Вони опиняються в інформаційній ізоляції і не мають уявлення про те, що їх чекає, а також про те, що буде з їхніми рідними, які навчаються в центрі.

Ці люди завжди прибувають зі скаргами, скандалами та дуже бурхливими емоціями. Спілкуючись із ними, пояснюю, що їхній родич одягнений, нагодований, забезпечений засобами гігієни, має де помитися і поспати. Розповідаю про його права та обов'язки, і що тепер він вчиться захищати себе та країну. Поступово емоційне напруження та рівень гніву зменшуються.

Зазвичай я прощаюся з родичами на оптимістичній ноті. Після наших розмов вони майже завжди відчувають спокій, вирушаючи на зустріч до своїх близьких, або ж узгоджують дату, коли зможуть це зробити.

Іноді я проводжу цілий день на контрольно-пропускному пункті. Тільки-но закінчила розмову з однією сім'єю, як з'являється інша, і в мене навіть не залишається часу, щоб присісти за комп'ютер і попрацювати.

Я можу допомогти, якщо виникає якась критична ситуація. Нещодавно на нашу гарячу лінію соціальної допомоги зателефонувала дружина військовослужбовця з проханням повідомити його про подію, що сталася з його бабусею. Я зв'язалась із командиром батальйону і попросила, щоб тому військовослужбовцю забезпечили можливість зателефонувати рідним. За годину він мені відписав, що моє прохання виконали.

Мій мобільний номер відомий багатьом. Я стараюся допомогти всім, хто до мене звертається, адже сама є мамою та дружиною, тому прекрасно розумію, що значить переживати за своїх рідних.

Я на цій посаді з 2022 року, і людяність та прагнення зрозуміти людину, допомогти їй не нашкодили моїй роботі. Хоча моральне навантаження на мене та підлеглих дуже велике.

ДОПОМАГАЮТЬ ТИМ, ХТО НЕ МАЄ СИЛ БОРОТИСЯ ЗА СВОЇ ПРАВА

Як йдеться про лікування та реабілітацію військовослужбовців, яку роль у цьому відіграє ваша організація? Чи маєте можливості для організації розміщення військових у реабілітаційних закладах або для отримання медичних послуг за межами країни?

- Усім пораненим ми обов'язково допомагаємо. Випадки бувають дуже різні. Одні люди - пробивні, а інші - досить пасивні. Поранений військовий має не тільки фізичну травму, а й моральну. Іноді через це виникає байдужість, відстороненість, він не бореться за свої права або навіть не хоче їх знати.

Деякі хлопці самі звертаються до нас з питаннями і діляться новинами про те, що у них відбувається. Проте є й ті, кого ми підтримуємо. Знаючи про травми деяких з військових, я усвідомлюю, що їм необхідно отримати статус інваліда, для чого потрібно пройти певну процедуру. Дехто втрачає бажання займатися цим, тому ми надаємо допомогу таким людям у співпраці з медичною службою та командуванням їх підрозділу.

Працюємо над тим, щоб організувати госпіталізацію військового, слідкуємо за дотриманням термінів проходження військово-лікарської комісії, також нагадуємо про можливість отримання фінансових виплат.

Звісно, ми можемо сприяти проходженню реабілітації. Завжди консультуємося з лікарями, чи військовослужбовця доцільно відправляти на лікування за кордон. У нас військових лікують на дуже гідному рівні. Такого досвіду, як у фахівців Дніпра, Одеси, Миколаєва, Києва, немає ніде у світі. Якщо військовому знадобиться лікування за кордоном, це неважко організувати, і нас така процедура не лякає.

Коли оточуючі усвідомлюють, що ти прагнеш вчинити щось позитивне, вони охоче відгукуються на допомогу.

РІДНІ ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ ВТРАЧАЮТЬ КОНТРОЛЬ НАД СВОЇМ ЖИТТЯМ

- Яким чином експерти вашої команди надають підтримку родичам осіб, які зникли безвісті?

Ця категорія є найскладнішою, оскільки невідомість щодо долі близької людини призводить до втрати відчуття контролю над власним життям. Психіка важко справляється з таким тиском. Це трагедія, яка не підлягає визначенню в часі.

Коли військовослужбовець втрачає життя, його поховання приносить відчуття завершеності. Проте, якщо він потрапляє в полон, завжди залишається надія на порятунок.

Коли військовий зникає безвісти, ця інформація стає відомою. Представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки повідомляє родину. У повідомленні зазначено мій номер телефону або контакти моїх підлеглих.

Ми негайно починаємо співпрацю з родиною зниклої особи, надаючи їй всю необхідну інформацію про ситуацію. Проводимо консультації щодо створення особистого кабінету в Національному інформаційному бюро, роз'яснюємо, які документи потрібні та куди їх слід подавати. Зазвичай протягом місяця ми завершуємо всі процедури, включаючи оформлення виплат.

Ми організували групу для обміну інформацією між родичами безвісти зниклих військовослужбовців нашої частини. У цій групі вони можуть задавати мені запитання, а я надаю відомості та консультації, щоб інші могли скористатися цим досвідом. Родичі також мають можливість телефонувати мені особисто.

Деякі військовослужбовці пропали безвісти ще навесні 2024 року, і ми підтримуємо зв'язок з їхніми сім'ями протягом усього цього часу. Виявлялися випадки збігу ДНК, і цих хлопців вже поховали. Коли військовослужбовці офіційно вважаються загиблими, ми продовжуємо взаємодію з їхніми близькими, оскільки необхідно повторно оформлювати виплати.

Існує визначений план дій для родичів військовослужбовців, що зникли безвісти. Незважаючи на те, що поширення їхніх фотографій та інформації в соціальних мережах не рекомендується, багато людей все ж вдаються до цього. Наскільки ефективним є такий підхід? Які ризики можуть виникнути внаслідок такої поведінки?

Зазвичай у таких ситуаціях близькі люди потрапляють під загрозу шахрайства, особливо з боку російських злочинців. Коли шахраї помічають, що родина намагається знайти зниклу особу, вони усвідомлюють, що це вразливі люди, які можуть стати жертвою фінансових махінацій.

Це ніяким чином не сприяє розшуковим процесам. У подібних випадках на допомогу приходять Міжнародний Комітет Червоного Хреста та наші органи, що займаються пошуком. Крім того, важливу роль відіграє інформація від тих, хто був звільнений з полону, адже вони можуть підтвердити, що в неволі перебували конкретні особи. У таких ситуаціях негайно активізуються відповідні служби, і родина отримує повідомлення. Статус безвісти зниклого змінюється на полоненого.

"РІДНІ ЗАГИБЛИХ ЗВИНУВАЧУЮТЬ МЕНЕ, АЛЕ ЦЕ КАЖУТЬ НЕ ВОНИ, А ЇХНЄ ГОРЕ"

- Поділіться особливостями роботи з рідними загиблих військовослужбовців. Чим конкретно ви можете їм допомогти? Які труднощі виникають у такій взаємодії?

- Рідні загиблих часто звинувачують мене в тому, що сталося, але це говорить не людина, а її горе. Ми виходимо з ними у взаємодію, і я намагаюся допомогти їм усім, чим можливо. Люди ніколи до того не стикалися з таким валом документів, а для мене це - буденність. Я постійно їх консультую, і ми доходимо до того, що вони отримують усі свої виплати.

Щодо організації поховання, я постійно інформую родичів про місце перебування тіла військовослужбовця та терміни його доставки. Якщо я вважаю, що представники ТЦК не проявляють достатньої активності, я веду з ними розмови, і, зазвичай, ми доходимо спільного рішення та взаєморозуміння.

Чи буває, що родичі зниклих безвісти або загиблих солдатів відмовляються від вашої запропонованої допомоги?

Першими емоціями наповнюється військовослужбовець ТЦК, коли приносить важливу новину. У документі, що містить сповіщення, вказано номер представника військової частини. Рідні починають телефонувати, і ми налагоджуємо зв'язок.

Я не тримаю образ на людей за їхні слова, адже це лише відображення їхніх емоцій. Іноді мені навіть погрожують, але я не звертаю на це уваги – все проходить. В цілому, мої близькі завжди вдячні за нашу підтримку.

Яким чином ви підтримуєте військовослужбовців, які повернулися з полону?

Ми працюємо над їх інтеграцією: організуємо зустрічі родин з ними, відвідуємо військових, надаємо підтримку та допомагаємо з оформленням необхідних документів.

Звісно, у реабілітаційних центрах їм допомагають, але такі люди мають відчувати, що військова частина про них не забула. Ми стараємося дати звільненим із полону відчуття, що людина втратила час, але не своє життя.

Ми сприяємо молодим чоловікам у плануванні їхнього вільного часу, залучаючи їх до різноманітних ветеранських спільнот, поки вони відновлюють своє фізичне та психічне благополуччя.

Ми підтримуємо не лише військових, а й їхні родини, які також пережили труднощі під час очікування. Організовуємо відпочинок для рідних, надаємо всі необхідні документи для отримання пільг і піклуємося про подарунки на свята. Наша мета — зробити так, щоб родини відчували, що їхнє життя важливе для ЗСУ, а особливо для нашої військової частини.

- Ми не вимагаємо багато і завжди роз'яснюємо мету наших прохань. Коли нам вдається знайти меценатів, готових і здатних підтримати вирішення проблем інших, це приносить радість усім учасникам процесу. Іноді наша ініціатива отримує відмову, і, зізнатися, це викликає певне почуття приниження.

Наприклад, підприємці Житомира завжди готові прийти на допомогу, і жодного разу не відмовили нам. Всі прагнуть внести свій внесок хоча б у невеликій мірі. Коли ми висловили ідею привітати військовослужбовців, нас підтримали барбершопи, косметологічні та стоматологічні клініки, які щедро надали сертифікати на свої послуги.

- Деякі військові, що добровільно стали на захист України під час повномасштабної війни, розповідають, що свого часу на їхнє рішення вплинули шкільні зустрічі з учасниками АТО/ООС. Наскільки тепер важливе живе спілкування школярів та молоді з військовослужбовцями?

Приїжджаємо в школу і привозимо новітні зразки зброї та техніки, показуємо дітям, дозволяємо їм натискати на кнопочки, а наші інструктори їм усе пояснюють. Школярі обіймають наших військових, фотографуються з ними. Діти та вчителі дуже люблять такі заходи. Нас також запрошують у вищі навчальні заклади.

Одного разу ми організували захід у спеціалізованій школі. Я ніколи не зустрічала стільки ентузіазму та вдячності в жодному іншому навчальному закладі. Наші хлопці, які відвідали цей захід, були вражені до глибини душі.

Постійно отримую дзвінки. Коли хтось переживає важкі часи, часові рамки та моральні норми втрачають значення. Якщо людина дістала мій особистий номер, ймовірно, вона вже на межі відчаю.

Я завжди відповідаю на дзвінки з незнайомих номерів, бо в мене неповнолітня дитина, яка гуляє з друзями, а чоловік - військовий, і він на війні, мої батьки та інші рідні проживають у Миколаєві, і з ними всіма може щось трапитися.

Коли о 22:00 мені телефонує вагітна жінка, яка не може зв'язатися з чоловіком, що нещодавно був мобілізований, я уявляю себе на її місці. Нам вдалося знайти її чоловіка, і з ним усе в порядку. Можливо, на мене звалять чимало негативу, проте з часом люди заспокоюються, ми доходимо до спільного розуміння, і я надаю їм необхідну допомогу.

Недостатність повноважень є наслідком існування в армії чіткої ієрархії, закріпленої статутом, яка функціонує вже протягом багатьох років. В той же час, напрямок ЦВС у Збройних Силах України з'явився нещодавно. Начальник групи ЦВС не має належних механізмів і важелів впливу. Це призводить до певних суперечностей, проте я сподіваюся, що ситуація буде врегульована, оскільки в нашого вищого керівництва є чітке бачення цих змін.

Я завжди помічаю серед цивільних, чи є в їхніх сім'ях військовослужбовці. Це проявляється, зокрема, у їхній реакції під час хвилини мовчання та на мою особу як представника армії.

Коли спостерігаю за дітьми, які під час хвилини мовчання сміються, мене обурює, що їхні батьки не прищепили їм почуття поваги. Але водночас у глибині душі я відчуваю радість, адже ця дитина не зазнала наслідків війни і залишається незнайомою з її горем.