Волонтерка з Житомирської області безкоштовно відновлює військову форму. "Праця невпинно триває з ранку до вечора" - Стиль життя.

Від початку повномасштабного вторгнення 58-річна Галина Гулак з міста Малин у своєму ательє шиє речі для поранених захисників та безоплатно доводить до ладу одяг бійцям. Крім того, разом із земляками збирає посилки на фронт.

Я є кравчинею за фахом, але свого часу довелося тяжко працювати в Ізраїлі. Пізніше я відкрила свій магазин у Бородянці, який, на жаль, був зруйнований окупантами в 2022 році. Наразі я маю власне ательє у Малині, де займаюся пошиттям на замовлення та ремонтом одягу. Коли мене запитують, чи подобається мені моя робота, я завжди відповідаю: якщо я вже о сьомій ранку на місці і повертаюсь додому пізно ввечері, то відповідь очевидна, -- ділиться Галина Гулак. -- Коли розпочалась велика війна і наше місто зазнавало обстрілів, я разом з родиною вирушила до Золочева на Львівщині. Там я провела п'ять тижнів. Спостерігаючи, як місцеві жителі об’єднувалися, щоб підтримати армію, я отримала натхнення. Повернувшись до Малина, я почала готувати їжу, яку ми з однодумцями доставляли на блокпости. За короткий час я пошила понад 200 прапорів і жилеток для бійців територіальної оборони. Але з часом запити від захисників лише зростали.

За словами співрозмовниці, тепер вона шиє чоловічу білизну, військову форму, сорочки, адаптивні футболки, шорти, рушники, шкарпетки, постіль, маскувальні костюми, плащі-дощовики, подушки, мішечки для одягу. Загалом за більш ніж чотири роки пані Галина виготовила понад тисячу одиниць різномантіних виробів.

Я самостійно створюю викрійки, всі моделі комфортні та перевірені, враховуючи потреби кожного захисника. Наприклад, за добу можу виготовити 4-5 адаптивних футболок, — ділиться досвідом волонтерка. — Спочатку я використала всі свої запаси матеріалів, а тепер люди приносять тканини та нитки. Моя донька, яка зараз проживає в Польщі, також допомагає. Небайдужі скидають кошти на закупівлю матеріалів. Трикотаж використовується для шортів і футболок, а бавовна — для трусів чи постільної білизни. Навіть з невеликих шматків тканини можу пошити рушнички. Я співпрацюю з госпіталями та військовими частинами в Одесі, Запоріжжі та Слов'янську, і волонтери там повідомляють, чого саме не вистачає. Регулярно відправляємо бійцям 6-9 посилок на місяць, вага кожної з яких перевищує 30 кілограмів. У нас є спеціально пошиті торбинки, куди складаємо труси, адаптивні шкарпетки та постіль. Обов'язково додаємо смаколики — сухарики чи цукерки для наших захисників. Окрім того, я безкоштовно ремонтую одяг для бійців, чи то замок вставляючи, чи то підганяючи військову форму для кращої посадки, чи то підклеюючи підкладку...

Волонтерка ділиться своїми переживаннями: військові часто звертаються до неї з ніжністю, називаючи "пані Галинка". Одного разу, в знак вдячності, вони презентували їй прапор із підписами. "Не так давно до мене завітали бійці та попросили підлатати їхню форму. Я виконала замовлення, а вони, у свою чергу, вручили мені цукерки та моє улюблене американо з молоком. Обіймали, цілували, а я їх благословила," - розповідає жінка. -- "У мене є знайомий воїн з Тернопільщини, Володимир Запоточний, який захищав Малин і брав участь у визволенні Макарова. У перший день мого приїзду зі Золочева він зателефонував мені та спитав: 'Пані, де можна попрати речі?' Відтоді між нами зав'язалася дружба. Наразі він на фронті, і я молюся за нього, як за рідного. Особливо важко, адже мого сина, який, на жаль, відійшов у засвіти, теж звали Володимиром, і він був такого ж віку. Найбільше болить, коли дізнаюся, що бійці, для яких я шила, вже немає серед живих."