Володимир Кудрицький висловив думку: "Громадськість повинна вимагати від СБУ роз'яснень: чи є Міндічгейт випадком корупції, або ж це теж акт державної зради?" (Громадянська мережа ОПОРА)

Володимир Кудрицький, який очолює НЕК "Укренерго" з 2020 по 2024 рік, у свіжому випуску відеопроєкту "Сила вибору" поділився причинами, чому ще не вдалося реалізувати обіцяний "президентський гігават" та обговорив шляхи покриття дефіциту в енергосистемі. Під час бесіди з Ольгою Айвазовською, головою правління Громадянської мережі ОПОРА, що відбулася 5 лютого, він розкрив, як змінилася тактика російських атак, наскільки ефективно діє захист підстанцій, а також розповів про підготовку до зимового періоду і конкретні заходи, які можуть поліпшити критичну ситуацію в енергетичному секторі.

У останні тижні ви активно піднімаєте питання енергетики. Чи пов’язано це з численними запитами від ЗМІ або ж із прагненням поділитися своїми знаннями в сфері, яка виглядає вкрай пошкодженою?

Запитів дійсно багато. Їх побільшало в рази, особливо за останні три тижні. Якщо я можу запропонувати щось прагматичне, раціональне і корисне, через медіа донести це до широкого загалу і так принести користь, то, звичайно, намагаюся це робити. Можливо, ці ідеї навіть з'являться у спеціальних, дуже важливих Telegram-каналах, читаючи які, наші керманичі можуть подумати: "Непогана ідея, давайте спробуємо це зробити".

На мою думку, важливо надавати людям збалансовану та об'єктивну інформацію про те, що відбувається. Чи справді Житомир став повністю енергонезалежним, а Київ виявився недостатньо підготовленим? Чи дійсно ми маємо ті гігавати розподіленої генерації, про які нам говорили ще восени?

В даний момент для нашої держави надзвичайно важливо знайти розумний підхід до підготовки до прийдешньої зими. На жаль, цього року ми вже втратили можливість належним чином підготуватися. Хоча системні рішення можуть дати результати лише через рік, розпочати підготовку необхідно негайно.

Щоб уникнути метушні і розгубленості в разі, якщо російські війська знову атакують ті ж 15 радянських електростанцій, які забезпечують понад 80% електроенергії в Україні, необхідно вжити заходів вже зараз. Я пропоную ряд практичних рішень, які можуть допомогти поліпшити ситуацію хоча б у найближчому році.

Чи отримували ви запрошення до спілкування від Президента Володимира Зеленського або міністра енергетики?

Ні, Президент не запрошував мене до обговорення, але, наскільки мені відомо, він регулярно стежить за медіа-середовищем. Мені б хотілося, щоб під час цього спостереження він звертав увагу не на ідеї придбати болгарські реактори російського виробництва, а скоріше на пропозиції щодо децентралізації генерації. Було б добре, якби в країні створили умови для швидшого розвитку розподіленої генерації приватним бізнесом, адже вона є набагато більш стійкою до атак, ніж старі радянські станції, які важко захистити від ракет і дронів-камікадзе.

Цілеспрямоване нищення енергетичної системи України Російською Федерацією потребує розгляду Міжнародним кримінальним судом?

Я провів прокурора Міжнародного кримінального суду Каріма Хана територією підстанції, демонструючи йому наслідки обстрілів. Ми надали певні документи до МКС, щоб вони змогли розпочати процес звинувачення.

Які зміни в тактиці обстрілів енергетичної інфраструктури Росія запровадила з 2022 року?

На мою думку, у 2022 році, коли вторгнення тільки починалося, руйнування енергетичних об'єктів для російських військ були, скоріше, випадковими наслідками активних бойових дій на лінії фронту. До вересня 2022 року не спостерігалося чіткої мети знищення української енергетичної інфраструктури. Це був період їхнього наступального руху.

Після звільнення Київської, Чернігівської та Сумської областей відбувалася Харківська операція, яка стала стартом масованої кампанії ракетних та дронових атак на українську енергетичну інфраструктуру. На цьому етапі їхня мета полягала не лише у деморалізації населення, щоб змусити вимагати капітуляції від політичного керівництва, а й у повному знищенні нашої енергосистеми на тривалий період, навіть на цілий місяць взимку. Вони прагнули заморозити воду та тепло в трубах багатоквартирних будинків, перетворивши країну на загальнодоступний Алчевськ. (У січні 2006 року місто Алчевськ потерпало від жорстоких морозів і залишилося без централізованого опалення, що призвело до жахливих наслідків – ред.).

Без електроенергії не може працювати економіка. Будь-яка країна без електропостачання в нинішньому світі переноситься в ХVІІІ-ХІХ століття. Їхні пропагандони, до речі, саме так і формулювали мету. Вони казали: "Ми вбомбимо Україну в XVII століття". Це була їхня мета.

Якби вони змогли паралізувати тил, то він не міг би підтримувати фронт. Не працювала б логістика, не було б належного матеріального забезпечення Сил Оборони. Вся тилова економіка, тилова організація була б паралізована, і в такій ситуації не можна було б вести тривалі й ефективні бойові дії -- такі, як ведуть наші Сили Оборони.

План виявився невдалим. Вони не змогли адекватно оцінити свої ресурси і витратили запаси ракет і дронів на удари по енергетичній інфраструктурі. Мова йде про близько 80 ключових підстанцій компанії "Укренерго", які є основою енергетичної мережі, а також 15-20 великих електростанцій різних власників, серед яких підприємства ДТЕК, київські та харківські ТЕЦ, кілька вугільних станцій ДК "Центренерго" та каскад гідроелектростанцій на Дніпрі, що належать "Укргідроенерго". Хоча атомні електростанції безпосередньо не стали мішенню, їх намагалися ізолювати від енергосистеми, щоб позбавити можливості постачати електрику в мережу.

У листопаді 2022 року росіянам вдалося досягнути своєї мети -- національного блекауту в Україні. Після масованого ракетного обстрілу енергосистема погасла, але ми за 13 годин відновили її роботу. З того часу в них почали закінчуватись ракети, до нас почало надходити західне ППО. Інтенсивність їхніх атак зменшувалася, ефективність нашої протиповітряної оборони зростала, енергетики адаптувалися до тактики обстрілів і навчилися тримати енергосистему в балансі. Відтоді жодного такого випадку не відбувалося.

Використавши весь свій ракетний запас на цивільні об'єкти -- бо вони думали, що за один-два обстріли нас покладуть, але не змогли зробити цього за декілька місяців бомбардувань -- росіяни в 2023 році масованих атак на енергосистему не здійснювали. Відновилися атаки в березні 2024 року, коли росіяни спершу масовано атакували Кривий Ріг -- як пам'ятаєте, там теж було практично погашене місто, а потім великі електростанції знову по колу.

У липні 2024 року, на фоні спекотної погоди, наше споживання електроенергії різко зросло. Це сталося внаслідок атак російських військ на численні електростанції, які раніше задовольняли ці потреби, що призвело до значного дефіциту електрики.

Зиму 2024-2025 років ми пройшли більш-менш нормально. Хоча обстріли й були, їх інтенсивність ще не була такою високою, як зараз. Були введені обмеження споживання для промисловості, але побутові споживачі здебільшого не відчували обмежень.

Як Росія масштабувала удари по енергетиці?

У 2025 році росіяни різко наростили виробництво шахедів. Зробили ставку на шахеди, бо вони можуть виробляти обмежену кількість ракет. Видно, їм складно масштабувати виробництво балістики і крилатих ракет, а от виробництво шахедів масштабували. Якщо за зиму 2022-2023 років в нашу енергосистему вилетіло 400 шахедів, то зараз 400 шахедів по енергооб'єктах вилітає за ніч. Це масштабування не в рази, а в десятки разів.

Росіяни використовують шахеди для атак на вразливі елементи енергетичної інфраструктури, зокрема на трансформатори, які розташовані на відкритому повітрі. Це викликає дискусії щодо необхідності захисту цих трансформаторів: мова йде не про захист від ракет, а про протидію саме масовій та недорогій зброї, якою є шахеди.

Які цілі переслідують російські агресори, намагаючись підірвати українську енергетичну інфраструктуру?

Трансформатор як серце енергооб'єкта понижує напругу з дуже високої до низької й дозволяє розподіляти електроенергію в мережах населених пунктів чи області. "Укренерго" почало захищати свої трансформатори величезними бетонними спорудами наприкінці літа 2023 року. Частину трансформаторів електростанцій і обленерго, особливо прифронтових, почали захищати в кінці 2024 року, а більшість -- у кінці 2025-го. У кінці жовтня 2025 року, в розпал обстрілів, з'ясувалося, що ми вирішили незламно і потужно захистити 130 трансформаторів від шахедів. Розгортання такого захисту займе рік, тобто він нам допоможе вже наступної зими, не цієї.

Чому в останній місяць основні удари були завдані саме по Києву?

В даний час російські війська усвідомлюють, що не зможуть повністю знищити енергетичну інфраструктуру, тому зосереджують свої атаки на конкретних регіонах. Все почалося з обстрілів Чернігова у вересні, де вони намагалися вивести з ладу не лише підстанцію "Укренерго", але й інші менші об'єкти, такі як місцева ТЕЦ та підстанція обленерго. Метою було здійснити килимове бомбардування всіх енергетичних об'єктів у регіоні, які могли б забезпечити електрикою споживачів. Після Чернігова жертвами атак стала Одеса, використовуючи аналогічну тактику. Тепер на черзі Київ.

У період сильних морозів великі міста, які споживають набагато більше електрики, ніж здатні виробити, стають вразливими до нападів. Наразі спостерігається посилення атак ворога саме на Київ. Якщо раніше за ніч по всій Україні запускалися 80 ракет і 40 безпілотників, намагаючись одночасно вразити різні об'єкти енергетичної інфраструктури та призвести до її колапсу, то тепер усі 50 ракет і 300-400 шахедів націлені саме на столицю.

Завдяки своїй високій концентрації, вони успішно пробивають повітряний захист і завдають ударів по енергетичних об'єктах, які постачають енергію до Києва, зокрема забезпечують його теплом. Це три київські теплоелектроцентралі, що генерують електрику та тепло з газу: ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 та Дарницька ТЕЦ. Хоча Трипільська ТЕЦ також знаходиться в цьому регіоні, саме ці три ТЕЦ безпосередньо забезпечують потреби міста.

Як забезпечити безпеку енергетичної системи? Які елементи можна ефективно захистити від атак Росії, а які — ні?

Захистити можна транспортну мережу, трансформатори, які є стрижневим, найбільш вартісним і складним видом обладнання для мережі транспортування і на магістральному рівні -- для "Укренерго", і на рівні розподільчому -- для обленерго.

Так само електростанції видають електроенергію зі своїх енергоблоків у мережу через трансформатори. Їх треба захищати на електростанціях, на підстанціях. Вибрати найбільш пріоритетні й захищати. Це абсолютно реально. Деякі укриття "Укренерго" витримували десятки прямих ударів шахедів, а деякі -- навіть прямі удари ракет. І обладнання всередині було збережене.

Чи справді захист енергетичних об'єктів від ракет є лише ілюзією?

Не вдасться забезпечити захист від ракет для трансформаторів та машинних залів електростанцій. Проте, кількість ракет не є такою великою, щоб повністю зруйнувати нашу енергосистему. Відомо, що в недавніх нападах російські війська використовували ракети, випущені у 2026 році. Все, що виробляє їхній військово-промисловий комплекс, миттєво направляється на атаки по Києву та іншим містам.

Частину ракет збиває ППО. Умовно кажучи, для того, щоб одна ракета долетіла і вразила якийсь енергооб'єкт, треба випустити 5-7. Ракети -- це не масова зброя в масштабах енергосистеми, а масовими є шахеди. Тому захист трансформаторів від шахедів має бути.

Атакувати машинні зали за допомогою шахедів не є особливо продуктивним, оскільки це великі об'єкти, всередині яких знаходиться обладнання для генерації електроенергії. Наскільки мені відомо, російські сили не здійснюють таких атак у великих масштабах. Тому, в принципі, немає сенсу надто зосереджуватися на захисті від ракет. Що стосується тих ракет, які зможуть подолати нашу протиповітряну оборону і досягти цілей, то важливо бути готовими швидко ліквідувати наслідки їхнього удару.

Які заходи сприятимуть різноманітності в електропостачанні в такій складній мережі?

Окрім забезпечення безпеки, важливим кроком є децентралізація виробництва. Наша транспортна мережа електроенергії має багато рівнів: є магістральні лінії з напругою 750 000 В та 330 000 В, які забезпечуються потужними електропередачами та великими підстанціями. Крім того, існують підстанції і лінії з нижчими рівнями напруги, такими як 110 000 В, 35 000 В та 10 000 В. Врешті-решт, на рівні 400 В електрика доходить до кожної домівки. Ця багаторівнева мережа є досить розгалуженою. Технічно перебудувати її не є можливим, та й потреба в цьому незначна.

Той факт, що ми як країна залежимо від 15-17 великих електростанцій, які виробляють майже всю електрику, -- це небезпечно. Зараз же проблема не через те, що ми не можемо щось кудись доставити у мережі, а через те, що виробництво у нас 11 000 МВт, як сказав нещодавно Президент, а споживання -- 18 000. Тобто нам не вистачає виробничих потужностей. Не вистачає, бо виробничі потужності, сконцентровані на великих радянських електростанціях, знищені або пошкоджені.

Отже, замість однієї великої електростанції потужністю 1000 МВт, нам потрібно створити 1000 менших станцій, кожна з яких має потужність 1 МВт. Атакувати їх ракетами або навіть дронами буде набагато складніше, менш ефективно та дорого. Знищити, зламати або пошкодити таку розподілену мережу електростанцій насправді значно важче, ніж намагатися вразити лише 15 вразливих об'єктів, які вже чотири роки перебувають під безперервним атакуючим вогнем.

Чи вважаєте ви, що є можливості для залучення інвестицій від західних партнерів і компаній для розвитку спільних виробництв обладнання? Як українські підприємці реагують на цю ідею?

Енергетична сфера, з огляду на брак електричної енергії в Україні, є, ймовірно, однією з найбільш привабливих для інвестування галузей на сьогоднішній день.

Чи вигідна децентралізована генерація?

Розгляньмо як приклад поршневі двигуни, які розміщуються в контейнерах завдовжки 12 метрів. Їх приєднують до мереж нижчого класу напруги, здебільшого 10 кВ, і газопроводів середнього тиску, які також дуже розгалужені по Україні. В Україні можна розмістити тисячі таких контейнерів. Кожен контейнер -- 2,3-2,5 МВт, це 2-3 села.

Вони демонструють високу ефективність у використанні газу. Наприклад, київські ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6, які є найпродуктивнішими теплоелектростанціями в Україні, разом із Харківською ТЕЦ, споживають 500 кубометрів газу для виробництва 1 МВт-год електроенергії. Натомість газопоршнева установка потребує всього 240-250 кубометрів.

Історії про те, що нам треба стільки газу, що ми всі помремо від дефіциту, не відповідають дійсності. Навіть якщо ми розгорнемо таких газопоршневих установок до 2000-3000 МВт потужності, вони все одно не будуть споживати аж так багато газу, щоб ми не змогли його імпортувати, наприклад з Європи. Бізнес дуже активно інвестує в розгортання такої генерації з кінця 2024 року.

В якому стані виконання проєкту "Президентський гігават"?

Програма "Президентський гігават" стала своєрідним закликом до дії. Держава прагнула отримати додатковий гігават потужності з газових електростанцій. Однак для того, щоб приватний сектор почав активно залучатися до цього процесу, необхідно було створити відповідні умови: провести дерегуляцію, усунути зайві погодження та документи, що ускладнюють підключення до електромережі, а також спростити отримання ліцензії для виробництва електроенергії та участі в ринку електроенергії.

На сьогоднішній день термін окупності таких станцій не перевищує трьох років, що робить їх привабливими для інвестицій. В Україні є достатньо коштів, а також існують ресурси за її межами. Міжнародні фінансові організації готові підтримувати такі ініціативи.

Суть проблеми полягає в тому, що від уряду ми отримуємо часто суперечливу інформацію. З одного боку, ми чуємо про плани створення "президентського гігавата", які були оголошені в Берліні, а з іншого — про те, що реалізацією цього проекту займатимуться не приватні компанії, а п’ять державних підприємств: "Нафтогаз", "Укрнафта", "Укрзалізниця", Енергетична компанія України та Оператор ГТС України. Це змусило приватний сектор задуматися: "Якщо цим займатимуться державні структури, ймовірно, нас не допустять до участі. Можливо, краще почекати з інвестиціями".

Після цього уряд оголосив: "Розпочнемо завершення будівництва двох енергоблоків Хмельницької атомної електростанції. Ми придбаємо чудові болгарські реактори". Цей закон довго обговорювали, намагаючись протягнути його через парламент протягом півроку. Хоча депутати чинили опір, врешті-решт документ був ухвалений.

Слава Богу, ми не купили тих реакторів, але погляньмо на це очима раціонального інвестора, особливо закордонного. Ви бачите, що держава збирається будувати два атомні блоки, потім бачите, що збирається силами державних компаній збудувати децентралізовану генерацію. Що ви робите? Нічого. Ви боїтеся втратити гроші, потрапити в залежність від якогось умовного Івана Івановича, Германа Валерійовича, Ростислава Ігорьовича чи ще якогось прекрасного чоловіка.

Ми упустили 1,5-2 роки, які могли б використати для розвитку децентралізованої генерації за рахунок приватного сектора. Це вже відбувається сьогодні. Цієї зими ми маємо кілька сотень МВт додаткової децентралізованої генерації, але при цьому стикаємося з дефіцитом у 7000 МВт. Якби у нас було 2000-3000 МВт таких потужностей, ми б змогли зменшити кількість відключень на 1-2 черги.

Якщо через блекаути підприємства не здатні функціонувати на повну потужність і виконувати податкові зобов'язання, це призводить до зменшення доходів державного бюджету. Чи вдалося бізнесу стати більш енергетично автономним? Чи існують приклади самозабезпечення, які можна адаптувати в більш широкому масштабі?

Бізнес дійсно активно працює над досягненням енергонезалежності. Чимало промислових компаній, які не в змозі забезпечити себе електроенергією за допомогою генераторів через їхнє споживання, що перевищує 1 МВт, вирішують зводити власні електростанції. Вони покладаються на власні сили, усвідомлюючи, що постачання електрики з мережі не завжди гарантоване.

Модель роботи полягає в тому, що коли електроенергія в мережі є, ти зі своєї електростанції можеш виробляти й продавати її або просто забезпечувати свої потреби і не купувати її на ринку -- залежно від того, як тобі вигідніше. Коли ж фізично мережа недоступна, розбиті якісь підстанції чи по країні тривають відключення, ти можеш імпортувати електроенергію. Для підприємств існує механізм електроенергетичних бронювань. Також може бути своя газопоршнева установка, сонячна електростанція чи інша електроустановка або їх комплекс, які покривають власне споживання.

Цей напрямок бізнесу активно розвивається. Він рятує багатьох, проте не всі промислові компанії змогли задовольнити свої потреби за рахунок власної генерації. Це поодинокі випадки, але таких вже чимало. Вважаю, що цей процес займе кілька років, оскільки він не є простим і швидким. Варто також зазначити, що це потребує значних фінансових витрат, які є не у всіх.

Яка ключова мета атак росіян на енергетичну інфраструктуру України — економічна чи політична?

На мою думку, на даному етапі російська сторона не прагне зменшити податкову базу українського бюджету. Хоча, безумовно, це також є додатковою вигодою від їхніх атак. Я вважаю, що головна мета полягає у тому, щоб змусити нас просити про капітуляцію. Вони намагаються тиснути на політичне керівництво, щоб змусити його, наприклад, погодитися на відмову від Донбасу.

Це відбувається на фоні величезних проблем у самій Росії. З того, що ми можемо побачити навіть із публічних, офіційних джерел, -- у них закінчуються гроші на війну. Не на населення Удмуртського краю, яке вони рекрутують, чи шахтарські міста, які вимирають, а саме на війну.

Ставка на килимові бомбардування Києва -- це спосіб виторгувати супервигідні для Росії позиції на кшталт здачі укріпрайонів на Донбасі, які вони за кілька років могли б використати для наступного етапу атаки на нашу країну.

У сучасних умовах взаємодія з населенням виявилася не на висоті, а інколи навіть суперечливою. Це призводить до падіння довіри до державних органів, адже відсутність чіткого розуміння функціонування енергетичної системи обмежує можливості людей для особистого планування. В результаті, вони можуть стати жертвами маніпулятивних інформаційних кампаній. Які поради ви могли б дати щодо ефективного спілкування з громадськістю про енергетичні виклики?

Нам необхідно переосмислити нашу комунікацію. Взаємодія з громадськістю повинна проходити на рівні зрілих людей. Не варто дивуватися, чому довіра до державних повідомлень така низька, якщо влада постійно вводить в оману. Це не свідчить про зловмисний план зрадити Україну, а є наслідком хибного уявлення, що оголошення поганих новин знижує популярність, і тому варто говорити лише про позитивні моменти. Лише про успіхи, лише про те, що завтрашній день принесе зміни, а якщо не буде обстрілів, ми зможемо пережити зиму. Пам'ятаєте, як нам казали, що на атомних електростанціях немає відключень, а є тільки зауваження щодо функціонування обладнання?

Люди усвідомлюють, що в українській енергосистемі відсутні ті 2000 МВт децентралізованої генерації, про які Міністерство енергетики зазначало ще у вересні. Якби ці потужності насправді існували, ми б не стикалися з такими суворими відключеннями електроенергії та важкими наслідками після атак.

Чому ми не отримуємо правдиву інформацію про стан енергетичної системи?

Існує суттєва проблема з прагненням до позитивних новин. Влада намагається донести до суспільства лише добрі новини і, внаслідок цього, часто ігнорує негативні повідомлення від організацій, що відповідають за військові питання, енергетику та інші важливі сфери.

Ми знаємо про брехню в доповідях -- це велика вада процесів, пов'язаних із війною. А необ'єктивна інформація породжує завищені очікування і неадекватні команди. В енергетиці абсолютно те саме -- заколисування, заспокоєння. Тільки пройшли обстріли -- одразу всі розслабилися.

Чому ми пропустили 2023-2024 роки? Бо багато хто повірив у власні сили, міркуючи: "Якщо стріляти перестали, то, можливо, і не почнуть? Сфокусуймося на інших питаннях". Проте, як на рівні держави, так і в повсякденному житті, нам слід усвідомлювати, що реальних переговорів не існує, а енергетичного перемир'я не варто очікувати.

Якщо це станеться — буде чудово. Ми зможемо уникнути обстрілів, швидше відновимося, зменшиться кількість відключень, і ситуація стане більш стабільною. Проте ми повинні бути готові до можливості, що обстріли можуть знову початися в будь-який момент. Вони можуть не відбуватися цілий рік, як у 2023-му, а в лютому 2024-го знову відновитися. Тому потрібно готуватися так, ніби загроза існує постійно.

Суспільству потрібно сказати: "Ось що хоче зробити ворог. Вони спеціально позбавляють теплопостачання Троєщину. Тому нам треба зробити так, щоб Троєщина не залежала тільки від ТЕЦ-6. Вона може залежати від роботи ТЕЦ-6 і 20 інших менших об'єктів, які ми розгалужено побудуємо". Має бути комунікація з більш-менш зрозумілим планом: нам потрібно стільки-то тепла, стільки-то електроенергії для того, щоб трьохсоттисячний житловий масив Троєщина в Києві не відчував тих наслідків атак, які відчуває сьогодні, і ніхто не розказував нам про вигрібні ями, наприклад.

Звичайно, необхідно роз'яснити, який план має противник і в чому полягає наша стратегія, навіть якщо лише в загальних рисах. Як громадянин, я відчуваю брак такого повідомлення від влади. Певен, що не тільки я поділяю це відчуття.

Яка ж суть нашої стратегії? Не можна ж просто безкінечно тримати оборону, яка повільно просувається на захід. Нам потрібно донести до суспільства, що ми прагнемо досягти: виснаження Росії економічно або ж збільшення її втрат до 50 тисяч людей щомісяця, щоб ослабити їхній людський потенціал. Яким чином ми можемо зміцнити нашу найважливішу сферу – енергетику – щоб вона була більш стійкою до їхніх атак? Чи з'явиться у нас власна балістика, і коли це може статися? Але не варто говорити про 3000 ракет, які до кінця 2025 року повинні бути спрямовані на Москву, призводячи до блекауту в столиці.

Потрібні повідомлення, які не призведуть до завищених очікувань, але які би показали, що в нас тверезий, раціональний, реалістичний план. Навіть якщо ситуація поганенька, треба посидіти без світла 15 годин за температури в помешканнях 12-14 градусів -- якщо я знаю, чому так і що робиться для того, щоб наступного разу було 18 градусів, то можна все легше сприйняти, є якесь світло в кінці тунелю.

Яка картина енергетичної безпеки у столиці, Харкові та Одесі? Де підготовчі дії виявилися ефективними, враховуючи численні критичні зауваження, які звучали, зокрема, на адресу київських властей?

Не бажалося б зводити питання підготовки Києва та інших міст до зимового періоду лише до політичного контексту. Важливо усвідомити причини, наслідки та впливи, щоб отримати об'єктивну оцінку ефективності управлінських рішень.

У нас у країні немає жодного міста, яке було б енергонезалежним принаймні настільки, щоб гарантувати живлення потреб власної критичної інфраструктури, не кажучи про споживання міста в цілому.

Порівнювати Київ, Харків, Житомир, Вінницю, Одесу та Запоріжжя немає жодного сенсу. Усі ці зіставлення є безглуздими, оскільки підготовка на 3,5%, 7,3% чи 6,4% не має значення з точки зору споживача. В жодному з цих міст поки що немає достатньої кількості власних генеруючих потужностей, щоб не боятися нападів дронів і ракет на свою інфраструктуру.

Міста мають різні початкові умови. Одеса, наприклад, не мала власної генерації електроенергії протягом своєї історії. Одеська теплоелектростанція вже тривалий час не забезпечує значних обсягів електрики. У Києва є потужна генерація, але її споживання сягає 2000 МВт, що робить його найбільшим споживачем в Україні на сьогоднішній день. Наявних потужностей недостатньо, оскільки вони зосереджені в трьох місцях, які постійно піддаються атакам ворога. Децентралізація генерації у цьому регіоні також не відбулася.

Харків зазнає атак кожні п'ять років через своє розташування поблизу лінії фронту. У зв'язку з цим, питання децентралізації енергетики тут отримало більше уваги, аніж у Києві, який переважно жив у спокійній обстановці тилового міста. Харків дійсно зосереджувався на розвитку автономних джерел енергії, проте нещодавно місто стало жертвою нападу, внаслідок якого понад 80% території залишилося без електрики.

Навіть ті населені пункти, які проявили більшу готовність, все ще не забезпечили належного рівня децентралізованої генерації. Тож немає потреби робити політичні оцінки, зокрема з боку центральної влади.

Якщо ми проаналізуємо ситуацію на національному рівні, виходячи з озвучених офіційними особами даних, стає зрозуміло, що Президент повідомив про дефіцит у 7000 МВт. Виконувач обов'язків міністра енергетики, пан Некрасов, підтвердив, що в нашій енергосистемі наразі функціонує близько 600 МВт нової газової генерації. Це ставить під питання готовність центральної влади до вирішення цієї проблеми. 600 МВт з 7000 — це менше ніж 10% за два з половиною роки. Можливо, замість того, щоб звинувачувати один одного, варто об'єднати зусилля та розробити стратегію, як перетворити ці 7% успіху на 25 чи 40%?

Якщо думати на майбутнє, чому з сімейного бюджету краще першочергово витрачати на енергонезалежність?

Звичайні громадяни докладають всіх зусиль, щоб впоратися з цією важкою зимою і покращити свої побутові умови. Ті, хто має таку можливість, встановлюють системи накопичення енергії. Для власників приватних будинків це може бути бензиновий або дизельний генератор. Якщо є шанс, варто розглянути встановлення сонячних панелей — хоча вони не зможуть допомогти в зимовий період, з березня по жовтень їхня користь буде відчутною. Інші ж купують електричні ковдри або газові плити з невеликими балонами. Люди намагаються максимально скористатися всіма доступними ресурсами, щоб зменшити свою залежність від загальнонаціональної електромережі та систем теплопостачання.

Також хочу наголосити: якщо найближчим часом оголосять енергетичне перемир'я на три дні, це не означає, що варто забути про всі існуючі проблеми та вважати, що тепер усе буде добре і обстрілів не буде. Я впевнений, що вони ще можуть відбутися.

Поки у Росії є спроможність воювати з Україною, намагатися знищити Україну як державу, вони будуть атакувати саме енергетичну систему як найбільш вразливу ланку.

Отже, якщо перед вами постає питання, на що витратити сімейні заощадження — на нову пральну машину, автомобіль, новий гардероб чи на пристрій Ecoflow — варто обрати Ecoflow. Навіть якщо у вас уже три дні не було відключень електроенергії.

Яка, на вашу думку, частка впливу на колапс, який ми маємо, російської агресії, бомбардувань і корупційної складової, яка нас послабила?

Варто зазначити, що це моя особиста думка, але я вважаю, що приблизно 70% ситуації пов'язані з російськими нападами, а решта 30% обумовлені корупційними чинниками.

Ви як людина, яка була повністю інкорпорована в енергетичну систему, маєте очікування, що розслідування Міндічгейту завершиться успішно? Це вже, напевно, репутаційна історія для всієї держави, а не тільки для енергетики.

У теперішній ситуації надзвичайно важливо, щоб ще до завершення цих розслідувань були звільнені сотні осіб, залучених до цих схем. Мова йде саме про сотні, а не про одиниці чи десятки, оскільки у кожному підприємстві енергетичної галузі знаходилися особи, які взаємодіяли з цим угрупованням. Їхня кількість була значною.

В "Енергоатомі" для забезпечення надходження готівки в сумки необхідно було, щоб різні бізнес-функції компанії, включаючи фінансовий, юридичний, закупівельний, технічний та безпековий відділи, а також керівництво атомних електростанцій, активно співпрацювали задля виведення чорного кешу з компанії. Це свідчить про те, що справа стосувалася не лише деяких осіб, відомих під кодовими іменами Рокет і Тенор (фігуранти Міндічгейту), а й залучала сотні працівників всередині "Енергоатома".

Треба чистити й інші організації, такі як "Центренерго" чи Міністерство енергетики, де фігурантів Міндічгейту понабирали від рівня начальників відділів до заступників міністрів -- людей, які або брали активну участь, або брали хабарі у вигляді конвертів і зарплат за те, що не помічають того, що відбувається.

Усі ці особи повинні бути звільнені без зволікань. Якомога швидше. Хоча це не відбудеться миттєво, все залежить від того, чи має новий міністр енергетики Денис Шмигаль підтримку від Володимира Зеленського для того, щоб ретельно очистити енергетичний сектор від корупційних елементів, які роками завдавали шкоди цій галузі.

Як ви вважаєте, чи вся ця структура, мережа учасників сформована виключно з метою отримання прибутку? А можливо, тут є й інші чинники, зокрема, вплив Російської Федерації, і деякі особи могли діяти в її інтересах свідомо?

Корупція виступає на боці Росії, незалежно від того, усвідомлюють це корупціонери чи ні. Не має значення, чи прагнуть вони володіти виноградниками на Кіпрі, як, за словами, одного колишнього міністра, чи працюють на агента ФСБ, який став сенатором РФ, і використовують його приміщення для розподілу грошей з сумок.

Важко визначити, наскільки активно здійснюється свідома діяльність на користь Російської Федерації. Однак ми можемо зазначити, що особи, які раніше мали зв'язки з Деркачем, були активними членами злочинної організації. Вони передавали в Москву кошти, вкрадені з українського стратегічного підприємства, і перебували в приміщенні, що належить родині російського сенатора.

Чи вказують ці три фактори на можливу співпрацю з Росією? Якщо ми налаштовані оптимістично, можемо стверджувати, що це зовсім не обов'язково. Проте, якщо підійти до цього питання з песимізмом, як це робить Атос, стосовно людей, але з оптимізмом щодо обставин, можна дійти висновку, що, ймовірно, таке припущення має місце. В будь-якому випадку, ризики залишаються.

Що можна стверджувати без сумніву, так це те, що ці обставини потребують ретельного розслідування. Суспільство має отримати чітке пояснення від Служби безпеки України, зокрема від цієї структури, стосовно того, чи йдеться про корупційні дії, чи про державну зраду.

Я не можу з упевненістю стверджувати, що саме сталося, які саме особи причетні до зради, а які до корупції. Як громадянин і людина, яка мала справу з цими чудовими людьми, перебуваючи у системі, і зрештою була змушена її залишити, я вважаю, що питання зради потребує ретельного розслідування. Необхідно отримати чітку відповідь — так чи ні. Адже в іншому випадку завжди буде існувати підозра щодо чесності нашої держави у розслідуванні таких інцидентів, а також можливість того, що хтось може намагатися захистити інших, щоб уникнути нових політичних скандалів.

Чи має уряд намір провести розслідування корупційних схем, пов'язаних із "Енергоатомом"?

Необхідна чесна розмова з суспільством: дивіться, тут вкрали гроші і ми ганяємося за людьми, щоб посадити їх у тюрму, а тут ми викрили чергового агента і ганяємося, щоб посадити його за державну зраду, і вже не НАБУ це робить, а, наприклад, СБУ.

Які уроки повинно винести українське суспільство після цієї нелегкої зими?

Що краще ми будемо готові в момент, коли нас не обстрілюють або немає відключень, то менший буде апетит у ворога нас атакувати. Підготовка сама по собі відлякує вовків.