Він охороняв наше небо. Війна обірвала життя Дмитра Голубінського - Історії з життя.

Дмитро мав особливу пристрасть до землі, яку обробляв з любов’ю та старанням. Він також піклувався про пасіку, що дісталася йому в спадок від дідуся. Після війни він мріяв повернутися до рідного поля, до своїх бджіл, до дружини та маленької донечки. Але життя вирішило інакше...

"Дмитро виріс у селі Заболотне на Вінниччині. Після школи навчався у вищому професійному училищі, здобув професію механіка. У 2013 році проходив строкову службу, а тоді продов­жив навчання за спеціальністю у Ладижинському коледжі, -- розповідає дружина бійця Мирослава Голубінська, -- Познайомились ми у спільній компанії ще підлітками. Мені тоді було 14 років, Дмитрові -- 16-ть. Він -- моє перше і єдине кохання... У нашому шлюбі народилась дочка Еліна, якій нині 10 років. Вона дуже схожа на тата не лише зовні, а й характером. Така ж цілеспрямована, виважена, завжди досягає своєї мети. Знаєте, Дмитро дуже любив землю й трудився біля неї -- засівав поля, вирощував малину, тримав пасіку, яка дісталась йому від дідуся".

У перші дні повномасштабного вторгнення Дмитро Голубінський став на захист Батьківщини. Спочатку був у лавах територіальної оборони Крижополя, згодом продовжив службу у Піщанці. А невдовзі став начальником радіолокаційної станції взводу перехоплювачів БпЛА в 639-му окремому зенітно-кулеметному батальйоні. Мав звання молодшого сержанта.

Чоловік виступав на захист українського неба, відбиваючи атаки ворожих "шахедів" та ракет у Миколаївському та Херсонському напрямках, а також в Одеській області, зазначає співрозмовниця. Дмитро рідко ділився деталями своєї служби, проте завжди переживав радість, коли йому вдавалося збити російські цілі, адже це означало збереження життів. У жовтні минулого року він вступив на кафедру військової підготовки Сухопутних військ України в Національному університеті біоресурсів і природокористування, оскільки постійно прагнув до навчання і кар’єрного розвитку у військовій сфері.

Життя героя обірвалося трагічно 19 березня цього року. "Ми ще спілкувалися вранці. Доньці 31 березня мало виповнитися десять років, і чоловік хотів дізнатися, якого кольору мобільний телефон їй купити", - згадує його дружина. "А вже вночі його серце зупинилося назавжди... Тривав запеклий ворожий наступ. Дмитро запускав дрон-перехоплювач у районі села Визирка на Одещині, коли стався раптовий вибух. Він отримав травми, несумісні з життям".

Молодшого сержанта Дмитра Голубінського поховали в його рідному селі. "П'ять місяців тому помер його батько. Коли минуло 40 днів після смерті свекра, ми вирушили на його могилу, і чоловік сказав мені: якщо з ним станеться щось погане, поховайте його поруч із татом. Наче відчував щось недобре, – розповідає Мирослава. – До свого 32-річчя він не дожив і місяця".

Посмертно воїна нагородили відзнаками "Хрест доблесті" та "За оборону України". Влітку у Заболотному відкрили меморіальну дошку на його честь. Родина створила петицію про те, щоб надати Дмитрові Голубінському найвище державне звання -- Героя України.