Офтальмолог з України Володимир Філатов: кандидат на здобуття Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини.

Володимир Петрович Філатов - видатний науковець, який став основоположником української офтальмологічної школи. Він заснував та очолив перший Український інститут експериментальної медицини, нині відомий як Інститут очних хвороб і тканинної терапії НАМН України. Філатов одним із перших у світовій медицині впровадив методи пересадки рогівки, що дозволили багатьом людям відновити зір, рятуючи їх від неминучого сліпоти без хірургічного втручання.

За своє досягнення в 1950 році Філатова висунули на здобуття Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини. Його операція з пересадки рогівки від покійника поклала початок новій епосі в українській трансплантології. У рамках Очної клініки Одеського медичного інституту Філатов заснував першу в країні станцію екстреної офтальмологічної допомоги та диспансер для пацієнтів з глаукомою.

Основна частина життя та наукової діяльності Філатова була пов'язана з Одесою, яку він вважав своїм домом. Існує думка, що він з великим задоволенням знімав пов'язки з очей пацієнтів на березі, адже хотів, щоб перше, що побачать люди після операції, було море.

"Кожна особа заслуговує на можливість насолоджуватися сонячним світлом!"

Володимир Петрович Філатов з'явився на світ у лютому 1875 року в Мордовії в родині медичного працівника, знаменитого хірурга-офтальмолога Петра Федоровича Філатова. Четверо з шести його братів також обрали медичні професії, серед яких були педіатр і акушер-гінеколог. З раннього дитинства Володимир спостерігав за роботою батька, що спонукало його до вибору кар'єри в медицині. Існує одна цікава легенда, що в юності майбутній лікар став свідком сліпого старця, який пересувався з допомогою тростини. Це вражаюче видовище настільки його вразило, що він вигукнув: "Це несправедливо - кожна людина має право бачити сонце!". Чи була ця історія правдою, нині важко визначити, але саме ця фраза стала девізом його офтальмологічного інституту через багато років.

Життя перед прибуттям в Одесу

Наслідуючи приклад батька, Володимир обрав шлях лікаря та вступив до медичного факультету Московського державного університету. Під час літніх канікул він повертався до Симбірська, де на той момент жила його родина, щоб допомагати батькові в земській лікарні: приймав пацієнтів та асистував під час хірургічних втручань. Закінчивши університет з відзнакою, Володимир деякий час працював ординатором у лікарнях Симбірська та Москви, де на нього звернув увагу відомий професор-офтальмолог Сергій Селіванович Головін. Він запросив молодого лікаря, що виявляв обіцянки, до Одеси на посаду ординатора в Новоросійський університет. У цьому морському місті Філатов прожив усе своє життя.

Початкові досягнення в Одесі

На новому етапі своєї кар'єри Володимир Петрович захистив докторську дисертацію, у якій досліджував причини невдалого приживлення клітинних трансплантатів. Саме тут він здійснив свої перші наукові відкриття, винайшовши "крокуюче філатовське стебло". Цей метод передбачає використання шкіри самого пацієнта для з'єднання нової ділянки з ураженою. Проте основна увага Філатова була зосереджена на трансплантації рогівки. Спочатку його зусилля не приносили бажаних результатів, адже пересаджені тканини часто відторгалися організмом. Упродовж майже двадцяти років він працював над вирішенням цієї проблеми, проводячи численні операції та експерименти з консервацією тканин. І, зрештою, йому вдалося досягти значних успіхів: після його втручань пацієнти змогли не лише відновити зір, а й повернутися до активного життя, залишивши позаду загрозу інвалідності.

Два місяці в тюрмах НКВС.

Діяльність Володимира Філатова була перервана НКВС, як це часто траплялося в тридцяті роки XX століття. Серед його знайомих виявилися кілька білогвардійських офіцерів, які дивом уникли смерті, за що його заарештували і звинуватили в причетності до "контрреволюційної військово-морської організації". Філатов провів два місяці у катівнях, де під сильним тиском, у тому числі фізичним, зізнався, що нібито не прийняв радянську владу і мріяв про інтервенцію, за що йому загрожував розстріл. Однак, після подання прохання про помилування, в якому він висловив щире каяття, його відпустили під підписку про невиїзд. Згодом Філатов знайшов спільну мову з радянською владою і став депутатом, спершу Одеської міської ради, а потім і Верховної Ради України чотирьох скликань. Хоча його намагалися залучити до комуністичної партії, він так і не вступив до неї, врешті-решт залишивши його в спокої.

Громадське визнання та відзнаки

Успішні операції, проведені Філатовим, стали основою численних легенд про його наукові досягнення - говорили, що він здатний вилікувати будь-яку хворобу очей. Одеса стала місцем, куди потягнулися тисячі людей, які прагнули відновити зір. Щоб задовольнити попит, у 1938 році в місті було засновано Інститут експериментальної офтальмології, сьогодні відомий як Інститут очних хвороб і тканинної терапії, що носить ім'я Володимира Петровича Філатова. У 1941 році вчений отримав Державну премію, відому на той час як Сталінська, за свої досягнення в офтальмології. Половину призового фонду Філатов вирішив розподілити між дитячими будинками, а іншу частину пожертвував на потреби Свято-Дмитрівського храму в Одесі. Серед інших його нагород - чотири ордени Леніна, орден Вітчизняної війни та звання Героя соціалістичної праці.

Евакуація до Ташкента та повернення на батьківщину.

На початку війни Філатов разом зі своїми колегами з інституту був евакуйований до П'ятигорська, а згодом, коли німецькі війська наблизилися до міста, до Ташкента. Попри зменшений штат і обмежені технічні можливості, його інститут продовжував функціонувати в місцевому госпіталі №1262. Філатов лікував поранених солдатів, багатьом із них він відновив зір, а також проводив пластичні операції, поєднуючи їх з офтальмологічними втручаннями, використовуючи свій унікальний метод тканинної терапії. Після завершення війни Філатов повернувся до Одеси, де життя поступово налагоджувалося: його інститут розширювався, з'являлися нові корпуси, а сам Володимир Петрович продовжував приймати, консультувати та оперувати пацієнтів.

Не можна позбавляти людину надії на чудо.

На консультації до Філатова люди вистоювали черги з вечора, щоб отримати гарантований прийом, а листи з проханнями про допомогу надходили з усіх куточків країни, досягаючи Філатовського інституту навіть у випадках, коли адреси були написані неправильно або з помилками. На пошті в Одесі добре знали, кому призначені ці листи, навіть якщо на конвертах було написано просто: "Чорне море, Філатову" або "Одеса, головному фельдшеру з проблем зору". Філатов ніколи не відмовляв у допомозі, навіть найважчим хворим, і не відкривав їм істинного стану їх здоров'я, вважаючи, що забирати в людей надію на диво — це неправильно. Сам Володимир Петрович, незважаючи на своє депутатство, численні нагороди та звання, а також матеріалістичний світогляд, властивий його професії, був глибоко віруючою людиною. Влада, усвідомлюючи важливість його роботи, закривала на це очі. Філатов щотижня відвідував церкву в спеціальному "великодньому" костюмі та замовляв подячні молебні за кожну успішно проведену операцію. Коли ж планували збудувати громадський туалет на місці зруйнованого собору, він обійшов усі чиновницькі кабінети, домігшись, щоб там встановили фонтан з мармуровою чашею, який отримав назву "Квітка Філатова". Наразі, з поверненням собору на своє місце, фонтан розташувався неподалік, на Соборній площі.

Не лише науковець

Про Володимира Петровича як про різнобічно розвинену людину - не тільки як про видатного вченого, клініциста і хірурга-практика, а й людину творчу. Філатов залишив чудові мемуари, які дають підстави говорити про його блискучий літературний дар. Він був художником, який писав свої картини біля моря - в Аркадії та на Малому Фонтані, та поетом, який писав під псевдонімом Воталіф - це його прізвище, прочитане навпаки. А ще він був прекрасним співрозмовником із приголомшливим почуттям гумору, що робило його душею будь-якої компанії.

Установа, вулиця, небесне тіло.

Володимир Петрович Філатов відійшов у вічність 30 жовтня 1956 року внаслідок крововиливу в мозок. Вчений знайшов свій останній спочинок на Другому Християнському кладовищі. Його спадщина жива в численних містах і країнах, але особливо в Одесі, де його ім'я носить не лише інститут, заснований ним і що продовжує свою діяльність і сьогодні, але й вулиця в районі Черемушки. Крім того, на його честь названо астероїд, відкритий ще в 1982 році.