У віці 98 років відійшов у вічність православний архієрей Філарет, якого росіяни оголосили анафемою.

На 98-му році життя помер український православний архієрей, патріарх Київський і всієї Русі-України Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) у 1995-2018 роках, "почесний патріарх" Православної церкви України - Філарет

Про його смерть повідомив глава ПЦУ Митрополит Епіфаній.

"Сьогодні моє серце переповнене глибоким сумом і жалем, як і серця багатьох українців, адже сьогодні відбувся фінальний прощальний шлях Святійшого Патріарха Філарета", - зазначив він.

Глава ПЦУ звернувся до вірян з проханням піднімати щирі молитви за спокій душі новопреставленого Патріарха Філарета, що покинув цей світ і відправився до Господа.

Просимо Всевишнього прийняти його в Своїй Небесній обителі. Висловлюємо щирі співчуття родині спочилого владики! Ми завжди будемо пам'ятати настанови Патріарха Філарета, які підкреслюють важливість єдності Української Церкви навколо Київського Престолу. Також будемо зберігати в пам'яті та виконувати його уроки про значення соборності, смирення перед Божою волею та волею Церкви, а також про вірне служіння Богу, Христовій Церкві та українському народові.

Серце Патріарха Філарета зупинилося на 98-му році життя. Але молитва та пам'ять про нього залишаться в помісній автокефальній Українській Православній Церкві довіку. Нехай світлою і вічною буде пам'ять новопреставленого Патріарха, а душа його нехай радіє на небесах тим плодам, які його добра праця тут, на землі, дала і буде давати!" - додав очільник ПЦУ.

В огляді Еспресо пригадає життєвий шлях Філарета та його внесок у духовне життя України.

Життя та діяльність у радянські часи

Філарет, справжнє ім'я якого Михайло Денисенко, з'явився на світ 23 січня 1929 року в шахтарській родині на Донеччині, в селі Благодатне. Його дід загинув під час Голодомору, а батько, Антон Денисенко, загинув у битві за Дніпро під час Другої світової війни. Як зізнавався сам Філарет, смерть батька значно вплинула на його світосприйняття та призвела до вибору шляху священника.

1 січня 1950 року, під час навчання на II курсі Московської духовної академії, куди він потрапив після навчання в Одеській семінарії, прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарета.

У 1957 році його було призначено на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а вже наступного року він отримав сан архімандрита і став ректором цієї ж семінарії.

У 1960 році його обрали керівником справ Українського екзархату та настоятелем Володимирського кафедрального собору в Києві. З червня 1961 року до січня 1962 року він обіймав посаду настоятеля подвір'я Російської православної церкви при Александрійському патріархаті в місті Александрія.

У 1971 році Патріарх Пимен надав право носіння двох панагій.

За церковні заслуги нагороджений орденами Російської православної церкви, Александрійського, Антіохійського, Єрусалимського, Болгарського та Грузинського, Польського, Чехословацького патріархатів та церков.

22 січня 1979 року Указом Президії Верховної Ради СРСР за патріотичну діяльність на захист миру нагороджений орденом Дружби народів.

Формування української церкви

Єпископат Української православної церкви, під керівництвом митрополита Філарета, звернувся до Патріарха Московського та всієї Русі Алексія II, а також до архієреїв Російської православної церкви з проханням надати Українській Православній Церкві автономність та незалежність у її управлінні.

У жовтні 1990 року Архієрейський собор РПЦ надав УПЦ самостійність і незалежність в управлінні, а митрополит Філарет, одноголосно обраний українським єпископатом, став предстоятелем Української православної церкви з титулом "Митрополит Київський і усієї України".

Після того як Верховна Рада України 24 серпня 1991 року прийняла Акт проголошення незалежності, митрополит Філарет 1-3 листопада того ж року організував Помісний собор Української православної церкви. На цьому соборі було ухвалено одностайне рішення про здобуття повної канонічної незалежності, що означає автокефалію для української церкви.

У листопаді 1991 року Всеукраїнський помісний собор Української Православної Церкви (тепер уже не Московського патріархату) обрав курс на повну канонічну незалежність, відому як "автокефалія" (від грецького слова). Після цього до патріарха Алексія II було направлено звернення з проханням підтримати цю ініціативу та забезпечити вірянам України можливість вільно розвивати свою духовність.

Москва вирішила заснувати "підставну" Українську православну церкву (УПЦ) Московського патріархату. У Харкові, подібно до подій майже столітньої давності під час російсько-української війни, де було створено фальшивий "уряд" Радянської України, відбувся ще один церковний "собор" у 1992 році, на якому було обрано ще одного "митрополита Київського". Мова йде про Володимира (Сабодана), який займає посаду керуючого справами Московської патріархії.

Але Філарет і ті, хто його підтримували, продовжують об'єднавчі процеси, й не знайшовши порозуміння з РПЦ, знаходять підтримку в УАПЦ та в діаспорі. Разом вони утворюють Українську православну церкву Київського патріархату.

У Києві з великими почестями зустрічають патріарха Мстислава, який прибув із США та погодився призначити Філарета своїм заступником. Після його повернення з Канади, новим патріархом стає Володимир (Романюк), колишній дисидент і в'язень таборів, що викликає ще більшу гнівну реакцію з боку РПЦ.

Суперечка з Володимиром Романюком.

Після смерті патріарха Мстислава на Всеукраїнському православному соборі 21 жовтня 1993 року Патріархом був обраний Володимир (Романюк).

У фінальні місяці свого життя Володимир перебував у стані постійного стресу. Йому систематично надходили погрози від невідомих осіб.

Напередодні своєї трагічної загибелі Романюк звернувся до Управління боротьби з організованою злочинністю з проханням про захист від свого заступника Філарета (Денисенка). У своїй заяві він акцентував на зв’язках Філарета з кримінальними угрупованнями Києва та просив допомоги у відшуканні церковних коштів УПЦ, які були привласнені Філаретом. Лише через короткий час після цього Володимир загинув за обставин, які залишаються нез’ясованими.

Протягом одинадцяти років він був під анафемою від Московської патріархії.

У 1997 році Архієрейський собор Російської православної церкви визнав Філарета "розкольником" і відлучив його від церкви. Це сталося через те, що він не відгукнувся на заклик Матері-Церкви до покаяння і продовжував свою діяльність, яка розцінювалася як розкол, навіть під час міжсоборного періоду. Крім того, Москва не визнає його ані патріархом (він був висвячений у жовтні 1995 року), ані митрополитом.

Згодом вселенський патріарх Варфоломій I скасував анафему, накладену на почесного патріарха ПЦУ Філарета.

Політична позиція

Протягом грудня 2013 - січня 2014 року я не раз висловлював свою підтримку Євромайдану.

У одному з інтервю висловлювався про ПЦУ та політику так:

Як найбільша конфесія в Україні, Православна церква не стане державним храмом, проте продовжить підтримувати українську державність та інтереси народу, так само, як це було під час Революції Гідності і як вона робить сьогодні для нашої армії. Церква залишатиметься на боці українського народу, не зважаючи на залежність від держави чи статус державною церкви.

Без автономної церкви не може існувати автономна держава. Війна це підтверджує. Чому вона триває? А тому, що в нашій країні є елемент церкви, що підпорядковується Москві. Якби цього елемента не було, війни б не було, - зазначив він.

Вважав, що вторгнення Російської Федерації до Криму, а також до Донецька й Луганська, стало можливим за безпосередньої причетності РПЦ.

Чому Крим опинився під контролем агресора? Хоча це тимчасове явище, але факт залишається фактом. Причина в тому, що на півострові домінувала Московська церква, в той час як Українська церква Київського патріархату була досить слабкою. Чому конфлікт відбувається на Донбасі, а не в Галичині? Справа в тому, що в Галичині як православна, так і греко-католицька церкви займають патріотичну позицію, що унеможливлює там присутність агресора. Натомість на сході, де вплив має Московський патріархат, що представляє інтереси чужої церкви, створюються сприятливі умови для нападів на цю територію України, - вважає Філарет.

У 2015 році, під час інтерв'ю для видання "Апостроф", він провів аналогію між діями російського уряду та вчинками радикальних ісламістів з терористичної організації "Ісламська держава".

19 жовтня 2017 року Філарет відзначив медалями "За жертовність та любов до України" воїнів, які боронять Україну від російської агресії, та волонтерів, котрі всіляко підтримують українське військо.

Нагороди та медалі Філарета

Герой України, нагороджений орденом Держави, за свою значну історичну роль у формуванні незалежної Православної Церкви України та активну діяльність, спрямовану на відновлення духу українського народу.

Повний кавалер Ордена князя Ярослава Мудрого.

Відзнака Президента України - Хрест Івана Мазепи, 2010 рік, була вручена за значний особистий вклад у духовний розвиток української нації та тривалу, результативну діяльність у церковній сфері.

У часи Революції Гідності, 22 січня 2014 року, він відмовився від ордена "За заслуги" I ступеня, який йому вручив Віктор Янукович.

Також не прийняв орден святого апостола Іоана Богослова, яким його нагородив Священний Синод Київського патріархату у зв'язку з його 85-літтям, та заявив: "В умовах, які сьогодні склалися в Україні, коли загинули люди, а в центрі Києва триває жорстоке протистояння, я прошу не вручати мені нагород".