Леонід Буряк: "Я пережив щасливу еру у футболі"

Леонід Буряк пройшов вражаючий шлях від юнака з одеського району Лузанівка до одного з найзнаменитіших футболістів у історії київського "Динамо". Його здобутки вражають: п'ять титулів чемпіона СРСР, сім Кубків країни, перемога в Кубку володарів Кубків, Суперкубок УЄФА, бронзова медаль Олімпійських ігор 1976 року, та майже 400 матчів у чемпіонатах СРСР, а також 56 ігор за національну збірну. Після завершення професійної кар'єри Буряк став тренером, очолюючи як українські, так і закордонні футбольні клуби, а також працюючи зі збірною України.

Ця бесіда присвячена Одесі та першому досвіду у світі футболу, складним умовам переходу до "Динамо", вражаючому дебюту у складі київської команди, Валерію Лобановському, родині, тренерським невдачам, національній збірній України та тим, хто залишився поруч із цією легендою.

Одеські починання та перші кроки

Леоніде Йосиповичу, якими спогадами про своє футбольне дитинство в Одесі ви можете поділитися?

Все розпочалося зовсім звичайно. Ми грали там, де тільки могли: на вулицях, на піщаних пляжах, на спортивних майданчиках. Футбол настільки захопив мене, що я міг проводити з м'ячем практично цілий день. У ті часи я, звісно, не уявляв, що це стане моєю професією. Просто шалено любив грати. Одеса завжди вирізнялася особливою футбольною атмосферою. Для мене це місто стало невід'ємною частиною моєї сутності та вплинуло на моє ставлення до футболу.

Чи не була ваша мама спочатку не дуже в захваті від цього хобі?

Мама хвилювалася. Я повертався додому втомлений, а мій одяг і взуття завжди були в жахливому стані. Коли в родині не вистачає коштів, кожна пара взуття стає важливою. Але вона помічала, наскільки футбол для мене значущий. З часом, напевно, зрозуміла, що це захоплення нікуди не подінеться з мого життя.

Леонід Буряк під час ігрової кар'єри (фото: ФК "Динамо" Київ)

- А пам'ятаєте момент, коли футбол перестав бути просто дитячою грою?

- Напевно, тоді, коли я почав розуміти, що можу на ньому будувати своє майбутнє. З'явилися тренування, команди, змагання. Потім - "Чорноморець". І поступово стало зрозуміло: якщо хочеш чогось досягти, потрібно працювати значно більше за інших.

"Динамо" з Києва

- Протягом 1972 року, коли ви вже стабільно грали в першій команді "Чорноморця", до вас неодноразово приїздив легендарний ексфутболіст київського "Динамо" Андрій Біба, переконуючи вас переїхати до Києва. Але ви не одразу погодилися...

Звісно, я усвідомлював, що "Динамо" - це команда з високим статусом. Однак я також добре обізнаний із жорсткою конкуренцією, яка там панує. У центрі поля виступали такі гравці, як Мунтян, Колотов, Веремеєв і Трошкін, які були частиною національної збірної. Мені прямо наголосили: зважай на те, з ким ти приїдеш до Києва, і чи зможеш ти відразу ж зайняти своє місце на полі. Проте перспектива була дуже привабливою. Я зрозумів, що якщо прагну перевірити свої сили на найвищому рівні, то не знайду кращої нагоди.

Ваш перший матч за "Динамо" став незабутнім: ви вийшли на поле замість основного гравця у грі проти "Арарата" і одразу ж відзначились голом. Як це вплинуло на вашу роль у команді?

Для молодого футболіста такий старт має величезне значення. Я вийшов на поле в момент, коли наша команда поступалася, і вдалося забити гол. Після цього, звісно, психологічно стало легше. Проте я добре усвідомлював, що один забитий м'яч ще не є запорукою успіху. У "Динамо" потрібно постійно підтверджувати свою цінність і право на участь у матчах.

Лобановський і його потужна команда

Які моменти з вашої співпраці з Валерієм Лобановським залишилися в пам'яті найбільше?

Його погляд на футбол був особливим. Для нього не було незначних деталей. Він ставив високі вимоги до гравців і прагнув, щоб команда функціонувала як злагоджений механізм. Коли ти молодий, багато з цих вимог здаються звичайними вимогами тренера. Але згодом, коли сам починаєш займатися тренерством, багато моментів набувають зовсім іншого значення.

Чи виникали у вас з Лобановським розбіжності?

- Звичайно, ми могли мати різні погляди. Але це був тренер, авторитет якого я визнавав. У нього була своя система, і вона давала результат. Я думаю, що сьогодні вже добре розумію багато його рішень, які в молодості міг сприймати зовсім інакше.

Одним із найяскравіших етапів вашої кар'єри стали поєдинки проти "Баварії" в рамках Суперкубка УЄФА. Минулого року ми відзначали 50-річчя тієї легендарної перемоги. Які спогади у вас залишилися про ту команду?

Насамперед, це була величезна відповідальність. "Баварія" була європейським грандом і чинним володарем Кубка європейських чемпіонів, тому ми усвідомлювали, з ким маємо справу. Перед грою Лобановський особливо акцентував увагу на Герді Мюллері та дав завдання Стефану Решку максимально уважно стежити за ним. Решко фактично не дозволяв Мюллеру відірватися, і в результаті той не зміг забити.

Отже, стратегія Лобановського була ясна для кожного гравця?

- У важливих матчах кожен знав свою роботу. Іноді завдання могло стосуватися конкретного суперника, як у випадку з Мюллером. Але найважливішим було те, що всі розуміли спільну мету. Ми виграли в Мюнхені (1:0), потім у Києві (2:0) - для "Динамо" це була величезна перемога.

Леонід Буряк розповідає про Валерія Лобановського (інфографіка: Sport RBC.UA)

Футбол і сім'я

- У вашому житті футбол постійно перетинався із сімейними подіями. У Монреалі ви зробили своїй майбутній дружині пропозицію, а незабаром після цього мали грати зі "Спартаком". Як усе відбувалося?

- Справді, у Монреалі я зробив Жанні пропозицію. Вона погодилася, і ми домовилися, що після повернення одружимося. А потім перед важливою грою я отримав травму, але все одно вийшов на поле. Вдалося забити дальнім ударом, а вже наступного дня треба було йти до РАЦСу. Тоді я, звичайно, більше думав про матч. Сьогодні ця історія згадується вже зовсім з іншим настроєм.

Ви протягом багатьох років постійно перебували в роз'їздах — зустрічі, ігри, авіаперельоти. Які труднощі найбільше торкнулися Жанни в цей час?

- Фактично весь побут та діти були на ній. Я постійно перебував із командою, тому бачив далеко не все, що відбувалося вдома. Навіть коли діти хворіли, Жанна часто намагалася не повідомляти мені про це одразу, щоб я не переживав перед матчами. Я дуже вдячний їй за таке ставлення.

Одного разу, отримавши важку травму на полі, я вже їхав у кареті швидкої допомоги - й у цей момент побачив Жанну з дітьми. Вона якимось чином відчула, що зі мною щось сталося, і приїхала на стадіон. Такі моменти я пам'ятаю особливо.

Сімейне оточення мало значний вплив на творчість Леоніда Буряка (фото: особистий архів Леоніда Буряка).

Поразки та фінальні роки кар'єри футболіста.

У вашій професійній діяльності було чимало тріумфів, проте також мали місце й невдачі, які залишили глибокий слід у пам’яті. Яка з цих поразок найбільше гнітить вас?

- У футболі завжди пам'ятаєш матчі, коли розумів, що міг зробити більше. Особливо коли від результату залежить чемпіонство або великий турнір. Можна багато років вигравати, але одна невдала гра іноді залишається в голові надовго. Це частина професії.

- Коли футболіст завершує кар'єру, йому доводиться фактично змінювати все життя. Як це було у вас?

Змінюватися завжди нелегко. Роки ти проводиш у ритмі команди: тренування, матчі, збори, подорожі. А потім раптом все це зникає. Навіть у снах з’являються футбольні моменти — здається, що тіло не поспішає відпускати знайоме життя.

Буряк-тренер

Ви швидко опанували роль тренера. Які кардинальні відмінності ви помітили в цій діяльності?

Гравець несе відповідальність передусім за власні дії та свою роль на полі. Натомість тренер відповідає за всю команду в цілому. Під час гри футболіст має можливість самостійно вплинути на ситуацію на полі. Тренер, в свою чергу, повинен заздалегідь визначити потенційні проблеми, підготувати своїх гравців та знайти шляхи їх вирішення. Це зовсім інший рівень відповідальності.

- У "Чорноморці" на початку 1990-х вам вдалося створити дуже сильну команду. Що ви вважаєте головним досягненням того періоду?

- Нам вдалося переконати гравців, що "Чорноморець" має потенціал змагатися з найсильнішими клубами. Команда двічі здобувала срібло на чемпіонаті України та святкувала перемогу над київським "Динамо". Це стало справжнім поштовхом для Одеси - місцеві фанати знову почали вірити в свою команду, і стадіон наповнювався численними вболівальниками.

- Чому ви зрештою залишили "Чорноморець"?

- Почалися проблеми, які безпосередньо стосувалися можливості працювати. Фінансове становище клубу погіршувалося, ставало дедалі важче забезпечувати команду нормальними умовами. Футболістам треба платити зарплати й преміальні, команді потрібні поїздки, харчування, медикаменти, нормальна база. Коли всього цього немає, тренер уже не може вимагати від футболістів максимального результату. Я в якийсь момент зрозумів, що так далі працювати не хочу.

Збірна України

- Найболючішою тренерською історією для вас залишається відбір на Євро-2004?

Дуже хотілося привести збірну України на її перший чемпіонат Європи в історії. У команді панувала чудова атмосфера. Не було відчуття розподілу між гравцями з різних клубів або міст – всі з'їжджалися до національної збірної з бажанням грати та працювати разом. Проте ми стикнулися з серйозними кадровими проблемами, адже важливі матчі пропускали такі гравці, як Шевченко, Лужний, Ребров, Гусін, Дмитрулін, Ващук та інші через травми. Також мали місце моменти, коли рішення арбітрів видавалися нам несправедливими. Проте, відповідальність за невиконання завдання залишалася на мені.

- Якби після того відбірного циклу вам запропонували залишитися, ви б погодилися?

Ні, я вже прийняв рішення піти. Завдання було визначено, і ми його не виконали. Я вважаю, що за результат відповідає тренер. Однак хочу висловити вдячність футболістам та своїм асистентам – вони зробили все можливе.

Леонід Буряк прагнув подарувати Україні перший чемпіонат Європи (інфографіка: Sport RBC.UA)

Особи після гри у футбол

Ваше оточення далеко виходить за межі футбольної сфери. У численних інтерв'ю ви згадували про свою гордість за дружбу з колишнім міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком. Як з простого знайомства з часом сформувалася така міцна дружба?

- Ми познайомилися під час польоту збірної України до Іспанії в 1997 році. Спочатку говорили про футбол, а потім виявилося, що нас обох цікавить великий теніс. Згодом почали спілкуватися майже щодня. Якщо випадала можливість, зустрічалися на корті. Так поступово й виникла справжня дружба. Я взагалі не з тих людей, які швидко називають когось другом. Тому ця історія для мене була особливою.

Які якості в людях ви найбільше цінуєте, враховуючи ваш досвід у футболі за всі ці роки?

- Чесність і здатність довіряти іншим. Футбол відкриває двері до багатьох знайомств, але справжніх друзів виявляється значно менше. Протягом мого життя я зустрічав безліч людей. Деякі з них залишилися поруч, інші ж пішли. Проте я завжди згадую тих, хто підтримував мене в складні часи.

Про час, у якому пощастило жити

- Назва однієї з двох ваших книг - "Я жив у щасливий футбольний час". Що сьогодні стоїть за цими словами?

Я дійсно вважаю, що мені пощастило з епохою, в якій я жив. Я мав честь грати за легендарне "Динамо", знаходився на полі поруч із видатними футболістами, співпрацював із Лобановським, виступав у єврокубках і представляв національну збірну. Звісно, на моєму шляху були травми, поразки, важкі рішення й тренерські невдачі. Але, оглядаючись назад, я не шкодую про вибір футболу. Сьогодні я особливо ціную свою родину, друзів і всіх тих, з ким звела мене ця професія. Саме вони залишаються зі мною після того, як матчі вже давно закінчилися.

Леоніде Йосиповичу, сьогодні ви виконуєте обов’язки посла "Динамо" та є радником президента клубу з питань спорту. Що для вас представляє ця позиція? Чи вважаєте ви її здебільшого почесною, чи все ж таки відчуваєте актуальну відповідальність перед командою?

- Для мене це передусім можливість і далі бути корисним "Динамо". Я прийшов у цей клуб у 18 років та фактично все своє футбольне життя з ним пов'язав. Приємно, що й зараз можу представляти "Динамо", спілкуватися з уболівальниками, розповідати про клуб, його історію, великих гравців та тренерів. У багатьох європейських клубах є такі люди, і я радий, що маю можливість виконувати цю роль у своєму рідному клубі.