Той, хто завоював увагу Трампа, той і володіє його думками. (Сергій Фурса)

Трамп знову висловився. Це неприємно. Він знову наговорив багато своїх традиційних висловлювань.

Все наче стандартно. Навіть океан у берегів Одеси. Хоча останнє просто наслідок того, що у американців будь-яка солона вона - то океан. Що таке море вони просто не знають.

Але це неважливо.

Ось вам класичний приклад російської пропаганди. Мова йде про вибори в Україні та велич Росії.

Але виник новий цікавий аспект. Це його оповідь про те, як Зеленський під час першої зустрічі з Путіним одразу ж висловив бажання повернути Крим і приєднатися до НАТО. Цікаво, коли це могло відбутися, адже Зеленський зустрічався з Путіним лише один раз у Нормандському форматі. І навряд чи в той момент могла відбутися така розмова. Отже, це вигадка. Але чиєї? Не Трампа ж. І це, безумовно, щось нове.

Звідки ж це все походить? Варто пам'ятати, що Трамп висловлює ті думки, які щойно почув. Хто останнім захоплює його увагу, той і панує в його уявленні. І в такому контексті яскраво вимальовується бесіда між Уіткофом і Дмітрієвим. Дмітрієв, напевно, говорить йому: "Так, друже. Справді, війна — це жахливо. Ми не прагнемо конфлікту, навпаки, хочемо торгувати. Особливо з вами. Ми могли б так укласти угоди, що ви будете в шоці. Ми б віддали вам 100 мільярдів лише за те, щоб побачити вашу усмішку. Ось як би ми торгували. І ніколи не хотіли війни з самого початку. Але цей проклятий Зеленський прийшов і спровокував нас. Він спровокував Путіна, заявивши, що завтра вступить у НАТО і забере Крим. Тож ми змушені були розпочати війну."

Віткоф, насолоджуючись чебуреком, попався на цю історію. Після цього він розповів про це Трампу, і тепер Трамп без упину ділиться цим з усіма навколо. Він не усвідомлює, що саме стало причиною конфлікту. Таким чином, не розуміючи, що, прибираючи НАТО зі столу, він не вирішує проблеми, які призвели до війни. Нікого поруч немає, хто міг би його зупинити і пояснити ситуацію.

Він досі вважає, що між ним і Нобелівською премією миру стоїть тільки Зеленський, а разом із тим і обіцяні Путіним 100 мільярдів доларів. Путін вміє ефективно донести свої ідеї до президента Трампа.

Цікаво, що Путін та його оточення виросли в атмосфері радянської пропаганди, де американців зображували як жадібних комерсантів, які прагнуть лише прибрати до рук всі ресурси простого народу. В їхніх уявленнях, американці лише й мріяли про те, щоб заволодіти багатствами самої Росії. І ось, коли вперше за століття до влади в США прийшов представник саме такого типу — наче герой з радянських казок, що нагадує персонажа з "Нєзнайки на Місяці", росіяни зрозуміли, що з цим президентом можуть вести переговори. Вони навіть готові підкупити його власними ресурсами. Це справжній парадокс, чи не так? Якщо Рейган сприймав СРСР як "імперію зла", то для Трампа це вже "імперія добра". І такої "добра" там так багато, що хочеться відкусити шматок.

І саме з таким президентом США ми маємо справу. І ще 3 роки будемо мати справу.

І добре, що Трамп не є єдиним представником Америки. Він змушений звертати увагу на громадську думку, яка здебільшого підтримує Україну, а також на позицію естеблішменту. Можливо, вже завтра чи в найближчі дні він висловиться зовсім по-іншому, коли до нього дійдуть нові аргументи. Досвід переговорів у галузі корисних копалин свідчить, що Трампу можна і навіть потрібно казати "ні".