Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко зазначив: "Перед початком великої війни я не вважав, що окремі військові суди є необхідними. Проте моя думка змінилася радикально."

Комітет Верховної Ради з питань правової політики висловив рекомендацію ухвалити законопроєкт, що передбачає спеціалізацію суддів для розгляду справ, пов'язаних із військовими та воєнними злочинами. У супровідній записці автор документа підкреслює, що спеціалізація суддів, на відміну від спеціалізації судових установ, не суперечить нормам Конституції України і є менш витратною з точки зору економіки та організації.

Ми обговорили з головою Верховного Суду Станіславом Кравченком питання впровадження нової спеціалізації в судах, де в даний час залишилося всього один або два судді. Зокрема, ми розглянули, які кроки необхідно здійснити для реалізації цієї законодавчої ініціативи, чому важливо терміново об'єднати існуючі суди, а також які наслідки можуть виникнути у разі створення нових спеціалізованих судових інстанцій.

"Станом на сьогодні, заявлена кількість суддів у першій інстанції становить лише половину від фактичних потреб."

- Зараз чимало дискусій щодо створення системи військової юстиції. Зокрема, й військових судів. Я підтримую цю ініціативу, бо буваючи в судових засіданнях, де судять військових, звернула увагу, що судді не завжди розуміють специфіку військової справи. Ви ж, коментуючи цю тему, підтримуєте спеціалізацію суддів, а не створення окремих судів. Чому ви вважаєте, що спеціалізація суддів у загальних судах є кращим рішенням, ніж створення окремих військових судів?

Перед початком відкритої фази агресії я не підтримував ідею створення окремих військових судів, оскільки був впевнений, що національна судова система здатна впоратися з усіма покладеними на неї завданнями. Ви стверджуєте, що судді мають професійну підготовку, але, на жаль, не завжди усвідомлюють нюанси. Проте, важливо розуміти, що суддя не може не володіти необхідними знаннями, коли приймає рішення про свою кар’єру. Це актуально не лише для військового права. Наприклад, не кожен суддя має водійське посвідчення, але вони все ж розглядають справи, пов’язані із дорожньо-транспортними пригодами. А як бути з економічними питаннями чи справами про ухилення від сплати податків? Не всі судді мають освіту в галузі економіки чи бухгалтерії, але для розгляду таких справ існують відповідні експертні оцінки.

Я свого часу був доповідачем у резонансній справі сержанта Колмогорова, а згодом ще в одній, яка теж стосувалася військового - генерала Назарова. В обох випадках військовослужбовці були засуджені до тривалих термінів покарання, але в першому випадку ми скасували рішення апеляційної інстанції і направили справу на новий розгляд з чіткими вказівками, що має бути не так, як зазначено у правовій кваліфікації. Така можливість є у касаційного суду.

За постановою генерала Назарова, рішення було анульовано, а справа - закрита, що фактично є еквівалентом виправдання.

Розгляд цих справ та ухвалення рішень судами відбувалося досить просто, оскільки в обох випадках були проведені експертизи. Наприклад, у справі Назарова до процесу залучили військових експертів КНІСЕ, які надали свої висновки. Судові органи обох інстанцій погодилися з цими висновками. Однак колегія Верховного Суду, після детального аналізу, висловила свою чітку позицію щодо причин, чому не можна прийняти ці рішення. Не буду вдаватися в подробиці, їх можна знайти в тексті рішення.

Тому ще раз підкреслю: до початку повномасштабної війни я не вважав за потрібне створення окремих військових судів. Але мої погляди зазнали суттєвих змін.

По-перше, чисельність армії суттєво зросла. На жаль, це призвело до зростання кількості злочинів. Найголовніше: якщо військові, які у часи війни виконують роль наших захисників і дозволяють нам спокійно тут перебувати і вести розмови, висловлюють потребу в військових судах, то така потреба справді існує. Я вже не раз піднімав це питання.

Проте, військова юстиція, включаючи спеціалізовані суди, була скасована 14 років тому. Сьогодні нам слід зосередитися на 125 статті Конституції, яка встановлює, що суди в Україні функціонують відповідно до законодавчих норм. У цій статті також зазначено, що "створення надзвичайних і спеціальних судів не допускається". Я не знаю, як інші інтерпретують цю норму, але для мене її суть полягає в тому, що для впровадження військових судів потрібно або змінити Конституцію, або скористатися шляхом створення вищих спеціалізованих судів, як це було зроблено для Вищого антикорупційного суду. Наприклад, подібні наміри є і щодо створення Вищого адміністративного суду, що прописано в програмах інтеграції України до Європейського Союзу.

Яка ваша думка щодо заснування військового суду на зразок ВАКС?

Уявіть собі, що при такій великій кількості військових справ, яка існує сьогодні, можна створити один великий суд у Києві, куди б надходили всі ці справи з різних куточків України. Проте це виглядає абсолютно нереальним з технічної точки зору. Яка ж кількість суддів буде потрібна для того, щоб розглянути все це?

Окрім того, нагадаю, що в Конституції закріплений принцип територіального устрою. Він закріплений і в Законі України "Про судоустрій і статус суддів", яким визначено, що суди діють за принципом територіальної підсудності та спеціалізації. Тому я вважаю, що принцип територіальної підсудності дуже важливий.

Крім того, виникають питання стосовно транспортування засуджених з різних регіонів до одного суду. Яким чином вирішити ситуацію з прокурорами, які представляють обвинувачення? Їм також необхідно буде подорожувати з різних куточків країни.

Отже, існує безліч доводів, які заперечують доцільність заснування такого спеціалізованого суду вищого рівня.

Також варто зазначити, що відповідно до статті 125 Конституції, законопроєкти, які стосуються організації судової системи, можуть ініціюватися лише президентом після проведення консультацій з Вищою радою правосуддя.

На даний момент ще не було представлено відповідний законопроєкт за ініціативою президента. Можливо, це пов'язано з низкою причин, які я вже згадував.

Резюмуючи, хочу підкреслити, що залишаюся прихильником того, що військова юстиція має бути. Однак для цього потрібні відповідні зміни до законодавства, а також час і матеріальне забезпечення. До того ж, ця юстиція має бути очевидно не тільки в судах. Повинно бути і військове публічне обвинувачення, а також військові адвокати. Щоб ті, хто займається захистом військових, теж це робили фахово.

Крім цього, необхідні кваліфіковані військові фахівці, оскільки це має велике значення.

А як щодо суду присяжних? Чи не можуть військові мати можливість звертатися до такого судового розгляду у певних випадках?

На основі моїх знань, військові розмірковують наступним чином: наскільки справедливо нас оцінюють ті, хто не мав досвіду на передовій і не здатний зрозуміти, що таке реальна бойова ситуація?

Наприклад, з юридичної точки зору, справи, пов'язані з самовільним залишенням, не є особливо складними. Однак, надзвичайно важливим є питання, чи була об'єктивно оцінена ситуація, в якій особа приймала рішення під загрозою життя. Це питання має суттєве значення як для правової кваліфікації вчинків, так і для винесення вироку.

Отже, ви підтримуєте ідею спеціалізації суддів?

Почнемо з того, що варто розглянути концепцію спеціалізації. Безсумнівно, якщо індивід зосереджується на конкретному аспекті, це дозволяє досягти вищого рівня якості в його діяльності. Хто може заперечити цю думку? Я, звичайно, теж підтримую цю ідею. Однак, не слід забувати про реалії, з якими ми стикаємося в житті.

Розподіл справ між суддями здійснюється за принципом "все для всіх". Як у такому випадку одна колегія може розглядати лише конкретну категорію справ?

Отже, у таких випадках не передбачено авторозподіл?

- Буде. Але, проходячи через авторозподіл, певна категорія справ буде попадати тільки певним суддям. Погано це чи добре? Тут ми теж повинні обрати: або більша якість, або загроза того, що все опиниться в одних руках.

Між іншим, в країнах, де рівень довіри до судової системи є високим, цей підхід в одні руки використовується. Наприклад, в Німеччині Верховний Суд раз на рік визначає суддів, які розглядають справи певної категорії. А через рік їх змінюють на інших. І це не є проблемою.

Отже, нам слід визначитися, що саме вдосконалювати – одну або іншу річ.

Проте це ще не найбільша проблема. Головною складністю залишається нестача кадрів. Станом на кінець листопада три місцеві суди не функціонували через відсутність суддів. У 28 судах працює лише один суддя. Яка ж доцільність спеціалізації в установі, де є лише один суддя?

Не слід забувати, що у випадку, якщо суддя ухвалив рішення щодо запобіжного заходу або надав дозвіл на проведення обшуку, він втрачає можливість розглядати цю справу в сутності. Отже, варто вирушити до сусіднього району.

Щодня обставини еволюціонують і, на жаль, не на краще. Наразі лише половина від необхідної кількості суддів у першій інстанції зареєстрована офіційно. Раніше ця цифра була штучно зменшена, щоб уникнути витрат на незайняті вакансії. В результаті було вирішено встановити кількість суддів відповідно до фактичної ситуації, тобто з урахуванням стану на 2016 рік, а не враховуючи реальні потреби.

- Як тоді набирати суддів, якщо коштів немає?

- Обґрунтування було таким: коли ситуація зміниться - збільшимо штат. Ситуація змінилась тільки на гірше. І зараз знову продублювали той штатний розпис 2016 року. Але він не відповідає потребам системи.

Якими є мої підстави для цього? Щороку в судах різних інстанцій і юрисдикцій знаходиться більше 4 мільйонів справ усіх типів. Якщо ми врахуємо кількість суддів та загальносвітові стандарти продуктивності, стає очевидно, що в Україні необхідно близько десяти тисяч суддів. Хоча ці цифри є приблизними, я вважаю, що це реалістична оцінка.

Якщо ми реалізуємо цей план, тоді зможемо розпочати обговорення питання спеціалізації. В деяких ситуаціях це справді є виправданим, адже в окремих випадках спеціалізація є необхідною.

Що ви хочете сказати?

Сьогодні існує практика, згідно з якою судді, що займаються цивільними справами в першій інстанції, також виконують функції слідчих суддів. Яка ж мета такого підходу? Це дозволяє уникнути конфлікту інтересів, адже інший суддя зможе розглядати кримінальне провадження, уникаючи перехрещення справ. Під час досудового розслідування може бути подано безліч клопотань, пов'язаних із обшуками, виїмками, арештами та запобіжними заходами. Якщо всі судді в районі будуть зайняті цими питаннями, то не залишиться нікого для розгляду справи по суті, що змусить передавати її до іншого суду.

А що щодо апеляційного процесу?

Ось приклад: У Сумському апеляційному суді працюють чотири судді, з яких двоє спеціалізуються на цивільних справах, а двоє — на кримінальних. А в Одесі всі п'ять суддів є криміналістами. Чи є ще щось, що потрібно прояснити? Яким чином ми можемо запровадити спеціалізацію в цій ситуації?

Отже, в загальному, згідно з тим, що ви зазначили, я вважаю, що спеціалізація є важливою. Але яка саме форма спеціалізації мала на увазі? Дозвольте мені роз'яснити.

На початку повномасштабної війни стала з'являтись інформація, що у військових частинах іде накопичення військовослужбовців, які притягуються до відповідальності, і суди довго не розглядають відповідні справи. При цьому за законом може бути тільки два місяці обмеження по виплаті грошового утримання.

Вони не виходять на бойові завдання - це деморалізуючий фактор. Знаходяться в частині. Гауптвахт не вистачає.

Склалася досить тривожна картина. Адже військові частини були зосереджені по лінії фронту відповідно і суди були теж там.

На цій території, по-перше, важка безпекова ситуація. По-друге, загальна наша проблема по судах.

Коли я згадував про спеціалізацію, я мав на увазі ось що. Якщо нам потрібно організувати розгляд певної категорії справ, яка може становити загрозу через свою кількість, ми можемо направляти суддів. Для цього необхідні зміни в законодавстві, які дозволять нам здійснювати такі дії без потреби отримання згоди суддів. Адже на даний момент, без їхнього дозволу, ми можемо відряджати лише суддів, які працюють на тимчасово окупованих територіях.

Відправлення особи дозволяє встановити спеціалізацію. Іншими словами, людина вирушає для вивчення конкретної категорії питань.

Як довго суддя може перебувати у відрядженні?

- Рік і можна продовжити ще на рік.

"Якщо нарешті об'єднаємо суди, це частково дозволить нам вирішити питання з кадровим забезпеченням, хоч би в мінімальному обсязі."

- Зараз у суддів є якісь спеціалізації?

У Касаційному кримінальному суді Верховного Суду існують дві специфічні категорії справ. Одна з них стосується неповнолітніх осіб. Коли такі справи надходять, їх не розподіляють серед усіх суддів, а лише між певними, спеціально призначеними для цього. Окрім того, ці судді також займаються розглядом інших категорій справ.

Згідно з законом "Про судоустрій і статус суддів", рішення зборів суддів дозволяє запроваджувати спеціалізацію. Це сталося під час створення Вищого антикорупційного суду, який включав першу та другу інстанції. Якраз тоді завершилася процедура другого відбору суддів Верховного Суду, і ми вирішили надати антикорупційну спеціалізацію тим, хто був призначений. Таким чином, на той момент була сформована палата, яка спеціалізувалася на питаннях антикорупційної діяльності.

У той час ми мали 5-7% таких справ від загальної кількості. Не можна було дозволити, щоб спеціалізована палата займалася виключно цими справами. Тому ми вирішили застосувати підхід, який нині діє у Касаційному кримінальному суді Верховного Суду щодо справ про неповнолітніх. Антикорупційні справи потрапляють лише до першої палати, але при цьому обсяг навантаження доповнюється іншими справами.

На початок відкритої фази збройної агресії росії я був головою Касаційного кримінального суду у складі ВС. І у мене вже тоді була ідея створити спеціалізацію щодо воєнних злочинів.

Чому цього не було виконано?

У найкращі часи Касаційний кримінальний суд налічував 42 суддів. Наразі їх залишилося 31, з яких 5, разом із Головою Верховного Суду, займають посади у Великій Палаті. Таким чином, в активі залишається 25 суддів. Це свідчить про те, що спеціалізація в судовій системі наразі є розкішшю, яку ми не можемо собі дозволити. Однак, якщо в майбутньому виникнуть труднощі з формуванням судової практики, ми знову повернемося до цього питання.

Отже, підсумок: військову юстицію треба створювати. Це очевидно. Але системно і в цілому. Коли дозволить час і на те буде політична воля.

Спеціалізація приймається. Але там, де дозволяє кількісний склад суддів, щоб не передавати справи з одного суду до іншого.

Найбільш спірним питанням є створення вищого спеціалізованого суду. При цьому необхідно врахувати всі ризики, про які я вже згадував.

- Одне з проблемних питань, з якими до нас часто приходять жінки - зниклі безвісти військові. Вони самі намагаються проводити розслідування, знаходять свідків, які підтверджують, що їхні чоловіки загинули, але бійці все одно залишаються в статусі зниклих безвісти. Тому родичі військових вимушені звертатись до суду. До Верховного Суду такі справи теж доходять?

Ось один із прикладів: чоловік вирушив на службу в бригаду територіальної оборони. Під час ракетного обстрілу його вважають зниклим безвісти, хоча деякі військовослужбовці стверджують, що нібито бачили його мертвим. Проте процедури, передбачені законодавством для таких випадків, займають занадто багато часу. Ще одна проблема полягає в так званому "цивільному шлюбі", адже виникає потреба підтвердити факт перебування у шлюбі з особою, яка загинула.

Є й інші ситуації, пов'язані з війною.

На мою думку, Верховний Суд зможе внести необхідні корективи у своїй практиці, і вже існують певні позиції щодо численних правовідносин, пов'язаних із війною.

Яким чином подолати кризу недостатньої кількості фахівців? Які кроки слід вжити для заповнення вільних позицій та розширення команди в тих сферах, де це дійсно необхідно? Адже реформи тривають вже кілька років, але ситуація не покращується.

На мою думку, реформи є надзвичайно важливими, оскільки сприяють розвитку суспільства. Я не намагаюся маніпулювати словами, а дійсно переконаний у цьому. Проте для досягнення результативності реформ їх не можна реалізовувати протягом десятиліть. Наприклад, як можна вважати реформу успішною, якщо за десять років не призначено жодного судді в апеляційні суди? Це призвело до ситуації, коли в Харкові, з реальної потреби в 93 суддях, фактично працює лише 12.

Чому це відбулося?

- Бо під час реформування вирішили, що треба усіх переатестувати. А це понад 5 тисяч суддів, яких направили на кваліфоцінювання, створивши дуже складні процедури.

Крім того, у нас відсутня спадковість у багатьох аспектах процесів. Що я маю на увазі?

Після Революції Гідності стара Вища кваліфікаційна комісія суддів була ліквідована, натомість була заснована нова структура. Внесли зміни до законодавства, а також до Конституції. Розпочалися процеси кваліфікаційного оцінювання та перші конкурси.

Але встигли завершити конкурс тільки до Верховного Суду і створити Вищий антикорупційний суд.

Також була розроблена нова карта судів, а також зареєстровано нові юридичні особи. Суддів почали переатестовувати і переводити в інші суди. Такі переведення відбувалися, але нові судді не були залучені. На той час це не було пріоритетом. Першочергово потрібно було провести кваліфікаційне оцінювання тих, хто вже займав посади. Судді, які нині призначаються ВРП на нові посади, це ті, хто перебував у процедурах протягом 8-10 років.

Проте незабаром ця Комісія була розпущена. Аналогічно, свою діяльність призупинила і Вища рада правосуддя.

В даний момент всі ці інституції відновлені та функціонують.

- Так, але на це пішло 4,5 роки.

Якщо процеси настільки складні та тривалі, можливо, є сенс переглянути їх і внести зміни?

На мою думку, ми не уникнемо цієї необхідності. Наразі Вища рада правосуддя оголосила конкурс на посади в апеляційних судах, але чомусь пропонують лише обмежену кількість вакансій — всього 550. І, якщо вірити моїм оцінкам, до моменту завершення цього конкурсу, що відбудеться через рік, результатом стане або повернення до початкового рівня, або навіть значні втрати. Це пов'язано з тим, що багато суддів залишають свої посади.

Не так давно було оголошено про старт конкурсу на вакантні посади суддів першої інстанції. З огляду на тривалість процесів відбору, для його завершення знадобиться щонайменше один-два роки.

Я маю побоювання, що незабаром значна частина країни залишиться без належного судового нагляду. Всі ці питання, про які ми згадували, такі як справи щодо СЗЧ та встановлення фактів смерті особи, просто не матимуть кому бути розглянутими.

Тому я вважаю, що незабаром настане час, коли необхідно буде переглянути ці ускладнені процедури. Це варто зробити хоча б на період воєнного стану та для визначених груп осіб – адвокатів, прокурорів, слідчих, помічників суддів. Якщо людина має 8-10 років досвіду роботи на таких позиціях, повірте, вона вже готова стати суддею для першої інстанції.

І ще один важливий аспект – це нова судова мережа. Минуло вже п’ять років з моменту, коли Верховна Рада ухвалила зміни до законодавства, що стосуються адміністративно-територіального устрою. В результаті цього процесу відбулося об'єднання районів: замість колишніх 4-5 тепер існує всього один.

Судам на певний період дозволили діяти в межах своїх юрисдикцій. І ми все ще дискутуємо, яка мережа краще.

На мою думку, тут немає місця для обговорення, оскільки в Конституції закріплено принцип територіального устрою, на основі якого формуються система органів державної влади, а також сфери, такі як охорона здоров'я, освіта, транспортна інфраструктура та інші.

Оця концепція з Конституції іде в закон "Про судоустрій і статус суддів", у процесуальні кодекси. Зокрема у КПК, який каже про територіальну підслідність і територіальну підсудність. І чому ми п'ятий рік дискутуємо, яку нам систему судів створити, мені не зовсім зрозуміло.

Якщо ми все ж зможемо об'єднати суди, це допоможе частково розв'язати проблему з кадровим забезпеченням, принаймні в межах основних потреб. Адже є регіони, де взагалі не вистачає суддів, в інших – лише 1-2, а в деяких – до 5.

Підкреслюю, що, незважаючи на всі труднощі, з якими стикається судова система, вона залишається основним гарантом дотримання верховенства права. Ця інституція забезпечує надійний захист прав і свобод людини, виконуючи роль гаранта справедливості в ці складні часи.