Голова комітету з освіти Верховної Ради Сергій Бабак обговорює дисертацію Усика, новопризначеного ректора Львівської політехніки та питання скасування заочної форми навчання.

Голова освітнього комітету Верховної Ради Сергій Бабак дав інтерв'ю Українським Новинам, в якому поділився основними ініціативами та викликами в галузі освіти. Він докладно обговорив процес створення законопроєкту, що стосується професійної освіти, а також висловився про можливість закриття старших класів через недостатню кількість учнів. Окрім того, темою розмови став новий законопроєкт № 13072, який регулює мовну політику в освітньому процесі, зокрема питання про заборону російської мови під час перерв. Бабак також поділився своїми думками про дисертацію Олександра Усика.

Ви є одним із ініціаторів законопроєкту "Про професійну освіту", а також відомо про альтернативний варіант, представлений урядом. Чому на розгляд вносяться різні законопроєкти? Які ключові відмінності між ними та який із них має більше шансів на успішне проходження? Яким чином повинна виглядати професійна освіта в майбутньому? Чи не може це призвести лише до зміни назви ПТУ?

Історія розроблення цього законопроєкту дуже довга. І, на жаль, ця історія вкотре засвідчує нашу загальносуспільну проблему - безвідповідальність Уряду перед парламентом. Адже Верховна Рада як єдиний орган законодавчої влади в Україні ще у 2014 році, приймаючи новий Закон України "Про вищу освіту", доручила (через прикінцеві положення цього Закону) Кабінету Міністрів "у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом" "підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України проєкт нової редакції Закону України "Про професійно-технічну освіту".

Чому це відбувається? Справа в тому, що в багатьох країнах, зокрема в Європі, є усталена практика розробки значущих законопроєктів урядами, з залученням усіх міністерств. Після підготовки такого законопроєкту уряд передає його до парламенту, який, як найвищий представницький орган народу, розглядає і затверджує документ. Проте протягом останніх десяти років урядам не вдавалося створити законопроєкт, який би отримав підтримку та був ухвалений парламентом. Існує безліч причин для цього, однак, мабуть, найбільш важливою є відсутність підтримки з боку роботодавців для раніше розроблених ініціатив. Варто зазначити, що саме професійна (професійно-технічна) освіта повинна бути адаптована до специфічних вимог роботодавців, адже ринок праці є основним стейкхолдером у всій системі професійної освіти.

Якщо провести аналіз трьох проектів Закону України "Про професійну освіту", які наразі розглядаються у парламенті (реєстраційні номери 13107, 13107-2 та 13107-2), можна виявити, що їх зміст на 70-80% збігається. Це пояснюється тим, що всі вони були створені на основі одного початкового законопроекту, розробленого робочою групою під керівництвом нашої колеги, народної депутатки України та голови підкомітету з питань професійно-технічної та фахової передвищої освіти Ольги Коваль. Робоча група була утворена за рішенням Комітету з питань освіти, науки та інновацій 10 лютого 2021 року. До її складу увійшли керівники успішних закладів професійної освіти, представники роботодавців, засновників та Міністерства освіти і науки, що забезпечило її баланс. Наприкінці 2021 року було розроблено комплексний законопроект "Про професійну освіту", який отримав підтримку як з боку професійної сфери, так і від роботодавців, й був готовий для внесення до парламенту.

Проте, слідуючи раніше згаданому "європейському" підходу, було ухвалено рішення пропустити законопроект, розроблений робочою групою під егідою Комітету, через Уряд. Цей законопроект, який вже був повністю завершений, "доопрацьовувався" Міністерством освіти і науки України разом з іншими міністерствами протягом трьох років. Більше того, якщо б народні депутати не подали свій законопроект (реєстр. № 13107) 14 березня, залишивши Уряду всього 14 днів для підготовки альтернативного варіанту, ми могли б ще довго не дочекатися "урядового" законопроекту в парламенті. На жаль, навіть у часи війни, Уряду не вдається оперативно проводити узгоджувальні процедури та приймати, якщо не консенсусні, то хоча б компромісні рішення.

Також важливо наголосити на тому, що народні депутати України, чекаючи 3 роки внесення узгодженого Урядом законопроєкту, змушені були пришвидшити цей процес, оскільки ми маємо "документ, необхідний для реалізації програми фінансової підтримки України від Європейського Союзу" - План для Ukraine Facility, який готувався Урядом за координації Міністерства економіки на чолі з Першим віцепрем'єр-міністром - міністром економіки Юлією Свириденко, і який необхідний для реалізації програми фінансової підтримки України від Європейського Союзу. Так от, одним з індикаторів цього Плану є "набрання чинності Закону України "Про професійну освіту" і кінцевий строк досягнення цього індикатора - 2 квартал 2025 року! Тобто, для розгляду цього великого законопроєкту головним комітетом, прийняття його парламентом в першому читанні, подання народними депутатами України правок (2 тижня згідно з Регламентом Верховної Ради України), підготовки його до другого читання, узгодження з юридичним і редакційним управліннями Апарату Верховної Ради України, підписання Головою Верховної Ради України, підписання Президентом України, оприлюднення і лише після цього, "набрання чинності Законом" - Уряд нам залишив три місяці ... Тобто 3 роки "узгоджувати" між міністерствами повністю готовий законопроєкт, щоб на фініші залишити парламенту три місяці для його прийняття як Закону!

Крім того, ми підходимо до важливого аспекту. Ці "узгодження" між різними міністерствами призвели до того, що урядовий законопроєкт втратив підтримку з боку роботодавців, які, нагадаю, є одним з ключових учасників системи професійної (професійно-технічної) освіти! Наразі ми отримали офіційний лист від Федерації роботодавців України, що об'єднує близько 140 галузевих та регіональних організацій і представляє інтереси близько 8500 підприємств, які в сумі забезпечують 70 % ВВП країни та дають роботу понад 5 мільйонам людей. У цьому документі ФРУ наведено чіткі аргументи, що призводять до висновку, що "роботодавці вважають законопроект № 13107 найбільш збалансованим, оскільки він поєднує результати, реальне партнерство з бізнесом, фінансову незалежність закладів освіти, зрозумілу систему фінансування та загалом гнучкість професійної освіти".

Не можу зрозуміти, чому так відбувається, але протягом останнього десятиліття жоден з урядових законопроєктів щодо професійної освіти не отримав підтримки від основного стейкхолдера - роботодавців. Ось вам і пояснення всіх загадок.

Стосовно питання "Якою має бути професійна освіта у майбутньому, чи не може просто відбутися перейменування ПТУ?". Переконаний, що так не буде. Це сутнісна реформа, яка передбачає багато різноманітних змін, як "формальних", "маркетингових", так і сутнісних, змістовних. Тому цей Закон не буде "реформою на папері". Тим більше, що в самому Плані для Ukraine Facility зазначено три ключові показники, яким має відповідати Закон "Про професійну освіту":

Ви також є одним із ініціаторів законопроєкту, що передбачає встановлення мінімальної кількості учнів у старших класах шкіл на рівні 24 осіб. Яка основна мета цих змін і чи можуть вони призвести до закриття ліцеїв у селищах з невеликою чисельністю населення?

З огляду на значний суспільний інтерес до законопроєкту, який був поданий до Верховної Ради України під назвою "Про внесення змін до Закону України 'Про повну загальну середню освіту' щодо вдосконалення механізмів формування мережі ліцеїв" (реєстр. № 13120), а також потребу в законодавчому регулюванні ефективної організації мережі комунальних ліцеїв, що забезпечують профільну середню освіту, я висловив пропозицію щодо альтернативної моделі оптимізації цієї мережі.

26 березня 2025 року я разом з іншими депутатами Верховної Ради України представив альтернативний законопроєкт, спрямований на внесення змін до закону України "Про повну загальну середню освіту". Цей проєкт (реєстраційний номер 13120-1) передбачає удосконалення механізмів формування мережі ліцеїв. У ньому було виключено положення, яке вимагало наявності не менше 24 учнів у класі для здобуття профільної середньої освіти в очній або вечірній формі. Натомість, альтернативний законопроєкт залишив без змін норму з чинної редакції статті 12 того ж закону, яка встановлює мінімальну наповнюваність класу на рівні 5 учнів.

Додатково, альтернативний законопроєкт встановлює, що максимально допустима кількість учнів, які отримують базову чи профільну середню освіту в очній (денній) або вечірній формі навчання в класі, не повинна перевищувати 32 особи.

Звертаю вашу увагу на те, що відповідно до статті 12 діючої редакції Закону України "Про повну загальну середню освіту", у випадку якщо кількість учнів не дозволяє сформувати клас, вони можуть продовжувати навчання в даному навчальному закладі за однією з альтернативних (не очних) форм отримання повної загальної середньої освіти або ж у іншому навчальному закладі, з дотриманням принципу територіальної доступності. Забезпечення територіальної доступності повної загальної середньої освіти покладається на органи державної влади та місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень.

Обидва законопроєкти знаходяться на розгляді у Комітеті Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій. Наразі у комітеті опрацьовуються експертні висновки державних органів, об'єднань громадян та інших зацікавлених осіб, установ та організацій, які надійшли до комітету, щодо доцільності прийняття вищезазначених законопроєктів.

Крім того, ви стали співавтором законопроекту, що стосується "освітнього середовища українською мовою". Чим цей закон відрізняється від попередньої версії, яку запропонував секретар вашого комітету Піпа? Якщо його приймуть, чи буде заборонено використання російської мови під час перерв у навчальних закладах?

Основні відмінності нового законопроєкту "Про внесення змін до деяких законів щодо використання мови в освітньому процесі" (реєстр. № 13072) від попередньої редакції законопроєкту "Про внесення змін до Закону України "Про освіту" щодо створення українськомовного освітнього середовища в навчальних закладах" (реєстр. № 12086) полягають у тому, що новий документ детально визначає право на використання, поряд з державною мовою, мов національних меншин у тих навчальних закладах, де функціонують класи (групи) з навчанням іншими мовами, які є офіційними в країнах Європейського Союзу. Це право стосується не лише освітнього процесу, а й інших форм взаємодії між здобувачами освіти в межах приміщень і на території освітнього закладу.

Окрім того, новий законопроєкт надає можливість особам, які отримали або здобувають повну загальну середню освіту іншою мовою, отримувати завдання зовнішнього незалежного оцінювання в перекладі на цю мову (за винятком завдань з предметів мовного компонента та історії України).

З огляду на прагнення України вступити до Європейського Союзу, а також рекомендації Венеціанської комісії та вимоги деяких країн-членів ЄС, ми не можемо запроваджувати пряму заборону на використання мов корінних народів і національних меншин, зокрема російської, у рамках освітнього процесу та під час перерв у навчальних закладах. В іншому випадку така норма може бути сприйнята як дискримінаційна і ускладнити наш шлях до інтеграції з Європейським Союзом.

Водночас спостерігається позитивна динаміка, коли батьки все частіше відмовляються від навчання своїх дітей російській мові. Наприклад, у річному звіті Уповноваженого із захисту державної мови "Про стан дотримання Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" за 2023 рік зазначено, що у 2023/2024 навчальному році кількість учнів, які вивчали російську мову як окремий предмет, зменшилася в п'ять разів – до 768, і лише в трьох закладах загальної середньої освіти російська мова викладалася як самостійний предмет. Процес дерусифікації в українських школах не є наслідком змін у правовій базі чи тиску з боку адміністрації, а є відповіддю українського суспільства на воєнні злочини та геноцид, скоєні російською федерацією проти українського народу.

Іспанська лабораторія SCImago Lab представила результати міжнародного рейтингу SCImago Institutions Rankings 2025. Ваш комітет опублікував список десяти найкращих університетів України за цими даними. Розкажіть читачу, як Сумський державний університет зміг випередити провідні університети столиці? Які у вас особисті уподобання у цьому рейтингу?

SCImago Institutions Rankings (Рейтинг) - це визнана міжнародна платформа для оцінки наукових і академічних установ, яка з 2009 року проводить аналіз їхньої діяльності. Оцінка здійснюється виключно на основі публікацій, що індексуються в базі даних Scopus, і охоплює три основні напрямки, враховуючи вагу кожного з них.

До цього рейтингу у 2025 році увійшли майже 10 тис. наукових та освітніх установ світу, серед яких понад п'ять тисяч університетів. До міжнародного рейтингу увійшов 61 український заклад вищої освіти, що є рекордною кількістю (наприклад у 2024 р. таких ЗВО було 49, у 2023 - 44, у 2022 - 46, у 2021 - 39, ... у 2015 - 13, у 2009 - 8).

Щодо Сумського державного університету, то в період 2022-2023 років цей заклад вищої освіти стабільно займав третю позицію в рейтингах, а в 2025 році він справедливо здобув перше місце.

Депутат надав таблицю зі статистикою:

Думка про те, що "столичний" ЗВО є або має бути найкращим, це хибна думка. В Україні багато ЗВО, які незалежно від місця розташування є потужними, і локація тут ні до чого, бо результат формують прозорі критерії.

Мій особистий рейтинг не є об'єктивним судженням, а відображає мої власні вподобання. Мене надихають не стільки самі заклади вищої освіти, скільки молоді команди в цих закладах, які активно працюють над їхнім розвитком. Вони не зациклюються на минулих проблемах, а фокусуються на досягненні нових цілей і прогресу. Мені симпатизують ті, хто не просто користується результатами попередньої роботи, а прагне до творення нового. Мене вражають ті, хто обирає відповідальність, а не просто посаду.

Одеську юракадемію вирішили реорганізувати та доєднати до Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Як ви оцінюєте це рішення? Чи немає ризику приватизації будівель на користь Ківалова?

Заходи щодо модернізації мережі закладів вищої освіти відповідають рекомендаціям Європейської комісії в рамках Пакету розширення Європейського Союзу 2023 року, що передбачають оптимізацію мережі закладів освіти на всіх її рівнях. Це відповідь на зміну демографічної ситуації в Україні та прагнення підвищення якості освіти. Коли ми говоримо про утворення, реорганізацію чи ліквідацію ЗВО державної форми власності, то маємо усвідомлювати, що це не власність ректора чи навіть колективу ЗВО. Це власність держави, і рішення про утворення, реорганізацію чи ліквідацію приймаються Кабінетом Міністрів.

Яким чином я сприймаю це рішення. Зосереджусь на використанні відкритих даних.

Нардеп надав таблицю рейтингів:

Щодо акредитацій: в ОЮА з 50 наявних ОП, на яких здобувають освіту здобувачі, 15 ОП не мають акредитації (що складає 30%), в ОНУ Мєчнікова з 133 наявних ОП, на яких здобувають освіту здобувачі, 10 ОП не мають акредитації (що складає 7,5%). Ось коротко про те, як я оцінюю це рішення.

Якщо виникає питання: "Чи має Ківалов право на приватизацію будівель ОЮА, якщо буде надано дозвіл на цю процедуру?", то відповідь ствердна, адже відповідно до чинного законодавства, кожен громадянин України має рівні можливості. Умови для всіх є однаковими. Щодо питання: "Чи існує ймовірність того, що Ківалов вже привласнив будівлі та споруди ОЮА?", то я не володію такою інформацією. Цим займаються відповідні уповноважені органи.

Як ви ставитеся до нової ректорки Львівської політехніки? Чи вважаєте ви доцільним призначення колишнього ректора на посаду радника з утриманням його зарплати у розмірі, що відповідає посаді ректора? Яка ваша думка щодо перейменування вулиці Фаріон, що розташована поруч з Львівською політехнікою?

Ректора обирає колектив. Я щиро вірю, що наш вибір був вірним. Оцінювати окрему людину – це одне, і, безумовно, вона заслуговує на повагу. Проте, оцінка її як лідера команди – зовсім інша справа. Результати її роботи дадуть змогу скласти об’єктивну картину, адже сучасна система освіти функціонує не в умовах авторитаризму, а в атмосфері командної взаємодії (я в це щиро вірю). Адже один у полі не воїн.

З повагою ставлюсь до інституційної пам'яті і до рішення колективу ЗВО щодо посади ексректора.

Рішення щодо зміни назв вулиць повинно ухвалюватися виключно місцевою громадою або депутатами міської ради.

На годині запитань до уряду постійно підіймається питання зарплат в освітній сфері. Депутати посилаються на ст. 61 закону "Про вищу освіту", де вказано, що посадовий оклад педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії встановлюється в розмірі трьох мінімальних заробітних плат. У чому колізія законодавства, чому ця норма є, але не працює?

По-перше, мова йде про статтю 61 базового Закону України "Про освіту", а не про Закон України "Про вищу освіту". По-друге, відсутня справжня колізія між законодавчими актами. Питання стосується фінансових можливостей нашої країни, особливо в нинішніх умовах військового стану, коли необхідно досягти абсолютно справедливого мінімального рівня заробітної плати для наших педагогів.

Хочу нагадати, що норма базового Закону про освіту була сформульована у 2017 році. У прикінцевих положеннях цього Закону Уряд отримав доручення "забезпечити поетапну реалізацію положення частини другої статті 61 до 2023 року. Це передбачає щорічне підвищення посадового окладу для педагогічних працівників найнижчої кваліфікаційної категорії до чотирьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, пропорційно зростанню доходів Державного бюджету України в порівнянні з попереднім роком, а також затвердження відповідних схем посадових окладів (ставок заробітної плати)".

З періоду 2017 по 2021 рік Уряд ухвалював ряд рішень (зокрема, конкретні постанови Кабінету Міністрів України), які призвели до збільшення заробітної плати для педагогічних та науково-педагогічних працівників освітніх установ, що відповідало нормам прикінцевих положень основного Закону України "Про освіту". Тому, можливо, у 2023 році ми змогли б досягти показників, зазначених у статті 61 цього Закону, якби не повномасштабне вторгнення рф в Україну, яке розпочалося в лютому 2022 року.

Сьогодні серед найвищого керівництва нашої держави немає дискусії щодо того, справедливий чи не справедливий це мінімальний рівень заробітної плати наших педагогів. Всі однозначно погоджуються з тим, що так має бути. Але наразі ми фінансово не спроможні вийти на визначений базовим Законом гідний рівень заробітної плати освітян.

Щоб краще зрозуміти цифри, варто зазначити, що в 2023 році загальний обсяг освітньої субвенції, яка виділяється з Державного бюджету України для виплати зарплат вчителям шкіл (не враховуючи всіх педагогічних і науково-педагогічних працівників країни), становить 103 мільярди гривень. Згідно з оцінками Міністерства фінансів України, повна реалізація положень статті 61 Закону "Про освіту" вимагатиме додаткових витрат, які приблизно складають понад 470 мільярдів гривень, з яких 296 мільярдів гривень мають бути з державного бюджету, а 177 мільярдів - з місцевих бюджетів (лист Мінфіну від 16.10.2024 р.).

Переконаний, що після нашої перемоги, Україна здатна буде виконати свій обов'язок перед всіма освітянами нашої країни і забезпечить повну реалізацію статті 61 базового Закону України "Про освіту".

Чи є наміри щодо скасування заочної форми навчання та впровадження дистанційної освіти в майбутньому?

Наразі мова про це не йде. Заочна форма затребувана тими людьми, які суміщають навчання і працю. Не можна проводити паралель між заочною та дистанційною формами навчання. Не можна проводити паралель між заочною та дуальною формами навчання.

Багато-хто обурений захистом дисертації Усиком, адже вбачають у таких подіях використання науки як соцільного ліфту та політичного інструменту. Як ви це ставитесь до цього?

З повагою ставлюся до спорту. Тим паче, коли мова йде про такий рівень. Знаю особисто велику кількість спортсменів, і всі вони дуже ерудовані, розумні та мають розвинені як зараз модно говорити "soft skills". Досягаючи таких висот у спорті, вони на практиці "захистили" не одну дисертацію. Для нього це не є ні соціальним ліфтом, ні політичним інструментом. Прикро, що в якийсь період часу це стало елементом моди і показником статусу. І саме через це виникають подібні запитання.

24 березня 2024 року офіційно набув сили закон, який стосується визнання освітніх досягнень осіб, що проживають на тимчасово окупованих територіях. Проте, існує інформація, що підзаконні акти до цього закону фактично не були розроблені. Раніше ми вже торкалися теми, що Міністерство освіти не встигає впоратися з розробкою необхідних підзаконних актів. Чому ситуація залишається незмінною? Чи варто розглянути зміну керівництва міністерства?

На перше квітня проект постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку визнання результатів навчання, здобутих на тимчасово окупованих територіях України на рівнях професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти" був розроблений, погоджений із зацікавленими державними органами та 20 березня 2025 року направлений до Кабінету Міністрів України.

Я ознайомився з порядком, і він виглядає адекватно. Якщо раптом виникнуть (а я сподіваюся, що цього не станеться) якісь неточності, їх можна буде виявити під час реалізації процедури визнання. Заступник Міністра освіти і науки України М. Винницький запевнив, що всі етапи будуть завершені до квітня.

Якщо ви виявили орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам про це.