Битви на теренах пам'яті. Чому суд заборонив розвиток Національного меморіального кладовища.

Наталія Ходаківська тривалий час вагалася з рішенням встановити кенотаф - символічний пам'ятник - на честь свого 22-річного сина. Він загинув 8 травня 2022 року на "Азовсталі", ставши жертвою російської протибункерної авіабомби разом із товаришами по службі. Як матері, їй було важко прийняти втрату і повірити у смерть свого сина, адже вона не мала можливості побачити його тіло і не могла змиритися з думкою, що більше не зможе його обійняти.

Наталія піддалася переконанням свого чоловіка, і його доводи були досить простими. "Якщо завтра нас не буде, ніхто не згадає про нашу дитину, - зауважив він. - Давай створимо кенотаф, щоб пам'ять про сина жила далі".

Вони без жодних труднощів могли б розмістити меморіальний пам'ятник на своїй рідній Черкащині, проте вирішили, що буде доречніше встановити його поруч із кенотафами своїх загиблих товаришів по службі - на Національному військовому меморіальному кладовищі (НВМК).

Втім, відкриття кенотафів відкладається. Спершу планували зробити це восени минулого року, тепер перенесли на цей рік. І Наталія досі не впевнена, що дату знов не змінять. Не з її волі, а через процеси, які розгортаються довкола кладовища.

У останні дні вони знову вийшли на вулиці після рішення Верховного суду України, ухваленого 29 січня, яке стосувалося земельної ділянки, виділеної під НВМК. Суд поставив остаточну крапку у цій справі, визнавши, що виділення території під кладовище було незаконним, і скасував це рішення.

Згодом суду довелося вийти з окремим поясненням, тому що його рішення здійняло хвилю громадського обговорення. Запустили її одночасно вранці 31 січня командувач Силами безпілотних систем Роберт "Мадяр" Бровді та Сухопутні і Десантно-штурмові війська, які на своїх сторінках у соцмережах розкритикували це судове рішення. Винними в них виходили судді.

Проте істина значно складніша і не завжди відповідає спрощеним образам, які ми спостерігаємо у соціальних мережах.

"Українська правда" перекладає рішення суду з бюрократичної мови на людську, розповідає про найгучніші скандали навколо будівництва Національного військового меморіального кладовища та розбирає аргументи прихильників і противників збереження Пантеону на території Мархалівського лісу.

Суть судового рішення

Громадська організація "Мархалівка. Підтримка", створена місцевими мешканцями, висунула два основні аргументи проти виділення землі неподалік їхнього села для військового меморіалу. Перший аргумент стосується того, що ця територія є частиною Смарагдової мережі та має важливе значення для охорони природи. Другий аргумент полягає в тому, що Київська обласна військова адміністрація, очолювана на той момент Русланом Кравченком, не врахувала думки місцевої громади при виборі ділянки для будівництва.

Колегія суддів визнала, що КОВА справді не зважила на спеціальний природоохоронний статус відведеної під кладовище ділянки - землі лісогосподарського призначення - і не мала правових підстав змінювати її цільове призначення.

У рішенні зазначається, що формування, збереження та функціонування територій Смарагдової мережі в Україні є не дискреційним правом держави (коли вона може обирати з кількох варіантів рішень), а її міжнародно-правовим обов'язком.

Суд також підкреслив, що міжнародні угоди, укладені Україною, мають вищу силу в порівнянні з національними законами (за винятком, звичайно, Конституції).

В 2023 року внесли зміни в законодавство, які дозволили на час війни обійтися без публічних обговорень щодо будівництва НВМК. Втім, судді зазначили, що, відповідно до Орхуської конвенції про участь громадськості в процесі ухвалення рішень, держава не могла надати землю під будівництво, не врахувавши інтереси людей.

Схоже, судді розуміли, який резонанс може викликати їхнє рішення. Тому просто в тексті додали важливий аргумент - як відповідь тим, хто може звинуватити їх у неповазі до загиблих воїнів:

"Вшанування пам'яті героїв повинно здійснюватися в межах правового поля, із дотриманням конституційного принципу верховенства права, а також принципу сумлінного виконання міжнародних зобов'язань держави, пріоритету екологічної безпеки та забезпечення збалансованого розвитку суспільства, що, у свою чергу, і буде проявом поваги до героїв, які віддали своє життя заради України та її майбутнього, оскільки саме за утвердження свободи, законності та верховенства права боролися і борються захисники та захисниці України, відстоюючи демократичну і правову Державу".

Екскурс у скандали

Уранці 29 серпня 2025-го президент Володимир Зеленський разом із міністеркою у справах ветеранів Наталією Калмиковою поїхали автобусом із Києва до села Мархалівка у Фастівському районі на Київщині.

В День пам'яті захисників України відбулася офіційна церемонія відкриття Національного військового меморіального кладовища. На території НВМК провели перші поховання - вічний спокій знайшли п'ять невідомих бійців.

На тлі патетичних урочистостей протестували місцеві мешканці й активісти, які побоюються екологічної кризи через будівництво цвинтаря.

Однак це не все, що стосується екології.

Для глибшого усвідомлення основи цієї історії варто озирнутися на кілька років назад і пригадати суперечки, що виникли внаслідок будівництва кладовища.

Верховна Рада ухвалила закон про створення Національного військового меморіального кладовища 31 травня 2022-го. Відтоді урядовці й міські чиновники понад три роки ламали списи навколо місця розташування НВМК.

Всі запропоновані локації - Лиса гора, Биківня, селище Гатне - не влаштовували то екологів, то рідних полеглих воїнів. Лише 15 березня 2024-го Кабінет міністрів затвердив, що кладовище розташовуватиметься в лісі поблизу села Мархалівка.

Екологи били на сполох: рівень ґрунтових вод не дозволяє будувати меморіал на визначеній ділянці. Місцеві протестували. Однак ніхто у владі на це не зважав.

Натомість 1 серпня того ж року оголосили переможця тендеру на будівництво першої черги НВМК. Ним став консорціум із трьох компаній "БІЛДІНГ ЮА" з пропозицією в 1,75 мільярда гривень. Є нюанс: концерн єдиний прийшов на торги і був створений на наступний день після оголошення тендеру.

У Міністерстві ветеранів тоді повідомили, що це є тимчасовим союзом компаній для виконання певного проекту. При цьому зазначили, що така практика є поширеною і відповідає вимогам законодавства.

Проте журналісти-розслідувачі Bihus.Info встановили, що за лаштунками концерну стоять не чужі Офісу президента люди - "ідеолог" програми "Велике будівництво" Юрій Голик і бізнесмен Георгій Біркадзе. Саме Біркадзе "зливав" Голику конфіденційну інформацію про перебіг справи НАБУ щодо "Великого будівництва".

У розмові з журналістами директор НВМК Ярослав Пронюткін підтвердив, що Біркадзе виконував роль консультанта в рамках проєкту. Наприклад, у квітні 2024 року бізнесмен разом із Пронюткіним і головним архітектором меморіалу Сергієм Дербіним відвідав військовий цвинтар в Арлінгтоні, США. Дербін раніше працював із Голиком на проєкті "Велике будівництво", а також брав участь у спільних ініціативах у Дніпрі.

У серпні 2024 року журналісти hromadske провели розслідування, яке підтвердили правоохоронні органи, виявивши, що граніт для меморіального кладовища постачатиме група компаній "Алеф" підсанкційного бізнесмена Вадима Єрмолаєва. Санкції проти нього були накладені у 2023 році. Служба безпеки України з'ясувала, що у 2014 році Єрмолаєв змінив реєстрацію свого алкогольного бізнесу в Криму на підставних осіб і продовжив свою діяльність, дотримуючись законів окупаційної влади.

"Процеси, пов’язані зі зведенням меморіалу – від підбору місця до проведення тендерів – характеризуються відсутністю прозорості та викликають обурення", - зазначено в заяві Національної спілки архітекторів України (НСАУ) у лютому 2025 року.

Тоді представники НСАУ закликали уряд провести відкритий всеукраїнський архітектурний конкурс на проєкт Національного військового меморіального кладовища. Але реакції на звернення архітекторів так і не було.

Чому? "Були стислі терміни. Було нерозуміння із земельною ділянкою. Цей процес почався ще в 2022 році. І треба було швидко, швидко, швидко", - сказав в інтерв'ю Bihus.Info директор НВМК Пронюткін.

Варто зазначити, що на дванадцятому році війни між Росією та Україною ідея про термінове створення меморіального кладовища для військових виглядає певною мірою ірраціонально.

"Тема належного вшанування загиблих захисників є надзвичайно чутливою. Ми не можемо безладно ховати наших Героїв на занедбаних цвинтарях по всій Україні. При цьому, щодо розміщення Національного меморіального військового кладовища в Мархалівському лісі, на мою думку, Міністерство ветеранів і Калмикова, перш за все, прагнули продемонструвати президенту свою здатність оперативно вирішувати проблеми. А в результаті що ми маємо? Безліч конфліктів і скандалів," - зазначає ветеран Олег Симороз у коментарі для УП.

Ознайомтесь також із темами: нестача рефрижераторів, осідання могил на Берківцях та ситуація з кладовищем на Лисій горі. Які проблеми існують із похованнями військових в Україні?

Відстоюємо меморіал: переваги Мархалівського лісу.

Відколи ВСУ опублікував своє рішення щодо Національного меморіального військового кладовища, в соцмережах не припиняються дискусії між обуреними і тими, хто "попереджав, що так буде".

Військові, представники патронатних служб та родичі загиблих захисників висловили найгострішу реакцію. Багато з них охарактеризували ухвалу суддів як "напад на НВМК".

Основний довід незадоволених рішенням суду має цілком обґрунтовану природу — на кладовищі вже спочили відвага Герої. Вони вважають, що будь-яка спроба перепоховання є неприйнятною.

"Ми не будемо коментувати юридичні аспекти процесу землевідведення. Проте ми категорично проти будь-якого приниження пам’яті загиблих героїв та осквернення їхніх могил. Кладовище продовжує діяти, і тепер на державі лежить обов'язок знайти правове рішення в ситуації, що виникла внаслідок судового рішення. Викопування наших героїв ми не дозволимо", - підкреслила керівниця патронатної служби "Янголи" Олена Толкачова.

Подібну комунікаційну стратегію реалізують також особи, відповідальні за зведення меморіалу.

Міністерка у справах ветеранів Наталія Калмикова під час виступу в парламенті 3 лютого заявила, що місця поховання полеглих воїнів є недоторканними, тому Мінвет "опрацьовує юридичний механізм реагування" на рішення суду.

Тим часом директор Національного військового меморіального кладовища Пронюткін повідомив, що поховання захисників на території Пантеону триватимуть.

"Судове рішення не анулює і не має права анулювати конституційний та моральний обов'язок держави забезпечувати належне вшанування та поховання загиблих захисників і захисниць України, з дотриманням усіх необхідних ритуалів, військових почестей та глибокої поваги до пам'яті кожного Героя", - зазначено у його заяві, опублікованій на офіційних сторінках установи в соціальних мережах.

Менш емоційно висловлює свою думку на користь збереження НВМК у Мархалівському лісі колишній керівник Українського інституту національної пам'яті (УІНП) Антон Дробович.

Він посилається на супутникові знімки ділянки з 1985-го і стверджує, що ліс регулярно вирубали й незаконно вивозили, а серед галявин скидали будівельне та побутове сміття. За словами Дробовича, ділянка лісу в Мархалівці, яка входить до Смарагдової мережі і підпадає під захист Бернської конвенції, була практично знищена і забудована приватними, господарськими та офісними будівлями.

"Ситуація кардинально змінилася після того, як земельна ділянка була передана НВМК. Територія була детально досліджена, а її актуальний стан зафіксовано. Проєкт кладовища включає в себе благоустрій, охорону та огородження цієї місцевості, а також передбачає наявність спеціалістів, які відповідатимуть за її утримання. Вперше в історії ця територія отримала реальну охорону та захист," - підкреслює колишній керівник УІНП.

"Українська правда" звернулася до міністерки у справах ветеранів та директора Національного військового меморіального кладовища з проханням надати більш детальний коментар щодо ситуації, що склалася навколо НВМК. На даний момент відповіді не надійшло. Проте ми відкриті до того, щоб включити думки Калмикової та Пронюткіна навіть після публікації матеріалу.

Ознайомтеся також з матеріалом: "Ми цінуємо та шануємо військових, проте ліс – це наш водний ресурс". Репортаж УП з Мархалівки, де протидіють зведенню військового поховання.

Цвинтар на болотистій місцевості: контраргументи щодо Мархалівського лісу.

Незважаючи на те, що основним доводом активістів у судовому процесі стала приналежність території кладовища до Смарагдової мережі, у публічному обговоренні вони акцентують увагу на зовсім інших питаннях. Зокрема, на проблемах, пов'язаних із водопостачанням.

Про головні страхи місцевих жителів УП писала ще два роки тому, коли вони вперше виходили на протести.

Справа в тому, що в селі відсутня централізована система водопостачання, тож жителі добувають воду з криниць та свердловин. Мархалівці висловлювали занепокоєння, що масові поховання можуть забруднити ґрунтові води, внаслідок чого вода в їхніх криницях стане непридатною для вживання. Якщо ж ґрунтові води почнуть висихати, це може призвести до повного пересихання криниць. Ці страхи залишаються актуальними і в наш час.

Прихильники створення кладовища поблизу Мархалівки часто звинувачують місцевих жителів у тому, що вони піклуються лише про свої власні інтереси, ігноруючи необхідність вшанування пам'яті загиблих героїв.

"Сподіваюся, що місцеві жителі нас зрозуміють і сприймуть це не як проблему, а як привід для гордості, що саме в цьому населеному пункті має бути таке монументальне, меморіальне кладовище. Це про пам'ять, це про життя, про наше майбутнє, про наше минуле і про нас", - каже мати загиблого воїна Наталія Ходаківська, про яку ми розповідали на початку статті.

Одна з ініціаторок громадської організації "Мархалівка. Підтримка" Вікторія Чеченкова, яка проживає в цьому селі і регулярно користується місцевою криницею, вважає, що аналогічно виглядає основна теза державних структур. Вони намагаються донести, що корінь усіх труднощів полягає у мешканцях.

"Проблема, з якою стикаються місцеві жителі під час будь-якої комунікації, полягає в тому, що нас представляють як невігласів, які просто заперечують. Нас сприймають як тих, хто не має знань і протестує лише через небажання мати кладовище поряд", - висловлює своє обурення вона.

На допис Дробовича про знищення і забудову ділянки, що входить до Смарагдової мережі, Чеченкова відповідає своїм. У ньому вона зазначає: всі ці процеси відбулися ще до того, як земля стала частиною території особливого природоохоронного інтересу.

Втім, головний аргумент противників використовувати цю ділянку під будівництво зовсім не пов'язаний із можливим погіршенням життя мешканців Мархалівки, хоча так само зводиться до води. Описати його можна трьома словами: цвинтар на болоті.

Коли Володимир Борейко, засновник та керівник Київського еколого-культурного центру, вперше дізнався про суперечку, пов'язану з будівництвом, його не захоплювало бажання втручатися в обговорення. Як один із найвідоміших активістів, що захищають природні резервати та пам'ятки природи, Борейко висловив підтримку реалізації проекту меморіального кладовища на обраному ділянці.

Навіть не підозрював, поки не вирушив туди особисто. І не оцінив красу краєвидів на власному досвіді.

"Я усвідомив, що якщо не висловлю свою думку з цього питання, то це залишиться на моїй совісті. Рівень ґрунтових вод у цьому місці піднімається на півтора метра. Отже, якщо там проводитимуть захоронення, це означатиме, що герої потраплять у болото," - заявляє еколог.

На сторінці громадської організації "Мархалівка. Підтримка" представлено безліч відеоматеріалів з території будівництва кладовища, де чітко видно котловани, заповнені водою.

Два роки тому керівництво кладовища запевняло УП, що місця поховання розташовані на абсолютно непідтоплюваній території, де за будь-якої сезонності рівень ґрунтових вод не підійматиметься вище ніж два метри до поверхні землі.

Суть питання полягає в тому, що для зведення та функціонування НВМК парламент прийняв спеціалізований закон, який спрощує процедури. Наприклад, він надає можливість вилучати земельні ділянки з постійного користування без необхідності узгодження з землекористувачем, а також змінювати цільове використання без наявності документації з землеустрою. Важливо зазначити, що в цьому законі також вказано, що будівництво НВМК може здійснюватися без проведення оцінки впливу на навколишнє середовище.

"Ця спрощена процедура, в першу чергу, знімає з себе відповідальність. Адже якщо, приміром, екологічні наслідки проявляться через 15 років, хто понесе за це відповідальність?" - Вікторія Чеченкова піднімає питання, яке виглядає риторичним.

Київська військова обласна адміністрація, передаючи територію для спорудження кладовища, не врахувала екологічні проблеми, з якими зіткнеться забудовник. Найважливішою з цих проблем стануть підземні води.

Тепер цю задачу вирішують шляхом впровадження дренажних систем.

"Вони негайно зробили дренаж. Але він працює 10 років, а що буде потім? Хто буде нести відповідальність, якщо там будуть якісь зсуви або болотизація цих могил? Там, де впадини і схили, дренаж працювати не буде", - стверджує Борейко.

Екологічні наслідки будівництва поширюються далеко за межі кладовища та самого населеного пункту. Як зазначає Борейко, в низинній місцевості, де розташований Мархалівський ліс, беруть початок дві невеликі підземні річки, які постачають воду до Сіверки, що впадає у Дніпро. Таким чином, він робить висновок, що забруднена вода з кладовища в кінцевому підсумку потрапить у головну водну артерію України.

Проблема, яку можна було запобігти.

Ситуація з військовим меморіалом опинилася в безвихідному становищі, і знайти рішення цього питання тепер буде нелегко та травматично.

Чи існувала можливість запобігти цьому?

Коли в серпні минулого року на НВМК відбулися перші поховання, в Міністерстві у справах ветеранів, яке називають двигуном цього проєкту, вже добре розуміли масштаб проблем. Київська військова адміністрація встигла програти суд, який скасував її розпорядження про надання землі під кладовище. Про складну гідрологію ділянки теж добре знали.

Однак поховання відбулися.

Тепер нерушимість могил загиблих військових стала ключовим доводом як для Наталії Калмикової, так і для інших прихильників реалізації проекту НВМК на цьому місці.

"Ми не можемо ризикувати, як у рулетці, з питанням підтоплення могил або ж їх безпеки, адже там спочивають українські герої," - зазначає Олег Симороз.

"У сучасній екологічній практиці ризики вирішуються шляхом впровадження дренажних систем, гідроізоляційних заходів, контролю за глибиною поховань і дотриманням санітарних стандартів. Питання стосовно ґрунтових вод повинно розглядатися на етапі проектування та експертизи, а не використовуватися як загальний аргумент для блокування рішень", - зазначив в інтерв'ю УП колишній командир 12-ої бригади Національної гвардії "Азов" Богдан Кротевич.

Історія численних змін локацій для НВМК справляє враження, що на Київщині немає жодної достатньої за площею території. У такому контексті бажання Міністерства реалізувати проект кладовища за будь-яку ціну виглядає абсолютно логічно. Адже забезпечення гідного поховання загиблих героїв має бути в пріоритеті.

Еколог Борейко, який займається створенням заповідників і має досвід у пошуку вільних земель, переконаний, що такі ділянки існують. Він швидко називає три можливі локації: територія біля ВДНГ, з боку вулиці академіка Заболотного, пагорби поблизу Феофанії та Національного музею народної архітектури, а також старі сади поряд із Берковецьким кладовищем.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Антон, син киянки Світлани Михайлюк, вирушив на фронт ще в січні 2015 року. Вона характеризує його як "найзвичайнішого з усіх". На початку повномасштабної агресії Світлана годинами стояла на балконі своєї квартири на лівому березі Києва, пильно вдивляючись у ту частину міста, де, на її думку, мав відбуватися бій Антона.

Коли було прийнято рішення про відкриття меморіального кладовища у Биківні, Михайлюк сприйняла цю новину з позитивом. Вона відвідала це місце кілька років тому під час Дня захисника вітчизни, і в її пам'яті залишилася тихо урочиста атмосфера. Згодом локацію змінили, і Світлана встигла обговорити це питання з сином — Антон висловив скепсис щодо майбутнього кладовища.

У червні 2024 року він безслідно зник. Офіційно. Однак товариші по службі повідомили матері, що її син загинув від удару дрону, а евакуація виявилася неможливою.

Протягом року Світлана проїжджала Одеською трасою і раптом згадала, що поруч є новий об'єкт для НВМК. Вона вирішила зупинитися там на кілька хвилин. У цей момент її думки були зайняті тим, що, коли вона отримає тіло свого єдиного сина, планує поховати його саме на Національному військовому кладовищі.

Траншея з водою, яку вона там побачила, стоїть перед її очима дотепер.

"Я не віддам туди свого Антона, - промовила вона. - Тепер сподіваюсь, що його привезуть, і на Лісовому (кладовищі) ще вистачить місць. Адже навіть уявити, що він лежатиме там, де ця вода... А вона все одно залишиться... Сподіваюся, щоб тобі не сталося того, що мені не потрібно - так виходить".