52 дні "у сховищі" під Кліщіївкою: як друга лінія захисту перетворилася на першу - "Непридумані оповідання"

Вся піхота стоїть позаду нас. Ми - найперші від ворога

Військові з підрозділу радіоелектронної боротьби 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр" зазвичай виконують свої обов'язки на другій лінії фронту. Одного разу, під час захисту піхотних підрозділів, вони самі опинилися на передовій.

"Розуміємо, що далі п**дець"

Ваша машинка виглядає дуже вражаюче. А чи дійсно ці сітки виконують свою функцію?

Ми віримо в це.

Військовослужбовець Андрій перебуває на фронті з 2022 року. Свою службу він розпочав у піхотному підрозділі 53-ї бригади.

Після того, як отримав серйозне поранення, мене перевели до підрозділу ППО, де я служив на "Шахедах". Пройшов там рік, а зараз я у 93-й бригаді. Ми — взвод радіоелектронної боротьби, займаємось забезпеченням. Наші хлопці "глушать" ворога з відстані: оператори РЕБ працюють далеко від нас.

Сьома рота, третій батальйон. Я провів майже два роки на службі в піхоті. Нам надіслали координати, і ми вирушили в лісопосадку, щоб витіснити російські війська й дати можливість 8-й та 9-й ротам продовжити свій рух. Це були запеклі стрілецькі бої. Тоді, вперше, я відчув, що все відбувається дуже близько - приблизно за 50 метрів. Я міг бачити ворожі силуети, але не їхні обличчя. Я навіть казав дружині, що ті два роки служби в піхоті стали для мене підготовкою до цього підрозділу.

Військовий, відомий під псевдонімом "Філ", поділився спогадами про службу у взводі радіоелектронної боротьби.

Мені здається, що попереду нас має бути піхота, але карт у нас не було. Я вирішую подзвонити, щоб з'ясувати, де які позиції і що саме знаходиться навколо. І раптом усвідомлюємо, що вся піхота насправді розташована позаду нас, а ми самі опинилися на передовій. І тоді стає зрозуміло, що ситуація може стати дуже складною.

9 травня 2025 року, ввечері, ми зайшли на позицію в районі Кліщіївки, між п'ятою і шостою переправою. Включили системи радіоелектронної боротьби, щоб забезпечити захист нашої піхоти під час їхніх заходів і виходів на позиції. До певного моменту ситуація виглядала спокійно. Ми вважали, що перед нами знаходяться зв'язківці. Проте противник атакував їхню позицію, і хлопці, вийшовши звідти живими, влаштувалися приблизно за двісті метрів позаду нас. Таким чином, ми стали першими на цій ділянці. Мабуть, досвід з піхоти дав про себе знати, і я зрозумів, що ситуація може бути небезпечною, чи, можливо, це була інтуїція. Разом з побратимом ми вирішили викопати другий вихід. Якщо один вхід буде заблоковано, завжди важливо мати запасний шлях. Ми копали, а землю, яку витягали, потрібно було кудись подіти, тому ми використали мішки для блокування входу.

Бій у притул: нічні гості та стрілянина крізь мішки

Лише через тиждень після того, як ми завершили облаштування бліндажа, до нас завітали непрохані "гості". Ми усвідомлювали, що попереду немає нікого з наших, і вони можуть з’явитися в будь-який момент.

Поділіться історією цього пристрою!

Я не можу точно сказати, скільки разів він їх уже "перетнув". Біля Кліщіївки росіяни вночі прорвалися до нас. Ми вели вогонь з ними, перебуваючи всього за півтора метра один від одного. Це тривало кілька штурмів, напевно, близько п'яти. Вони підходили дуже близько. Більше не хочеться переживати подібне.

Яким чином ви дізналися про супротивника?

- У перших хто в них йшов, ми почули рацію. Зрозуміли, що це не наші голоси: російська говірка. Навіть коли дехто з наших російською розмовляє, то це було інакше, з їхньою не сплутаєш.

- Реально чули, що це росіяни?

Так, дійсно, ми це чули. У нас така ситуація, що всі, хто займає позиції, не пересуваються без наказу, ніякої активності. А вони йшли парами, обстежуючи територію, і помітили бліндаж, почали перевіряти, чи хтось є всередині.

Ми одного "задвохсотили", а інший отримав поранення, почав втікати, але його ліквідували дронщики.

"Той, хто здається, не приходить з гранатами."

У росіян вилучили документи. Виявилося, що їх нещодавно мобілізували.

- Один в березні 25-го року тільки-но підписав контракт. Вони не особо й навчені були, і по їхніх діях було зрозуміло, що вони "зелені" і просто йдуть на смерть. Кинули дві гранати і одразу вдвох почали йти до нас "в нору". А наш "калаш" вже був налаштований для них: ми зробили собі затулену бійницю спеціально для автомата. На курок натиснув - одного положив. Інший кричить: "Здаюся в полон". Я йому у відповідь кажу: "Той, хто здається, не приходить з гранатами.". Ми документи в нього забрали: Магаданська область, 77-го року народження, прізвище не пам'ятаю вже.

- З'ясувалося, що вони одразу не бачили нашу позицію. Вони зверху за брустером ночували. У нас маскувальна сітка натягнута. Вони намагалися її підпалити, але дощик накрапав і не дав загорітися. Я так і не зрозумів, для чого хотіли підпалити. Можливо, аби скорегувати на пожежу своїх пілотів.

Ці двоє кинули гранати біля входу, а самі піднялися нагору, намагаючись прострелити наш бліндаж зверху. Проте наше перекриття виявилося надзвичайно міцним, тому їхній автомат не зміг пробити його. Ми знали про вразливе місце і стріляли звідти, в результаті чого поранили одного з них. Він зміг дотягнутися до найближчого дерева і заховався там. Зазвичай, коли вони виявляють бліндаж, то проводять його зачистку, а потім заходять всередину і передають координати через рацію. Після цього до них приєднуються ще дві-три людини, і таким чином вони збираються в групу, перш ніж продовжити наступ.

Окупантів супроводжують рюкзаки, наповнені "Снікерсами", консервами та повербанками.

Як довго ви працювали на цій посаді?

- 52 дні відлік.

Чи отримали ви їжу та воду від них?

Отже, всі вони пересуваються з рюкзаками, в яких по 2-3 повербанки. Щодо їжі, то в них були: тушонка, кілька консервів, два "Снікерса", один "Марс", сигарети та дві пляшки води по 0,5 літра.

А яка у них кухня?

- Тушонка нормальна. Провізії у них було не на місяць чи два. Я так розумію, або не має такого запасу, або немає сенсу багато тягнути. Хто його знає? У кожного з окупантів в рюкзаку була антенна на "павук", по дві "радійки". Здивувало, що той, кого ми вбили, був у цивільному одязі: у спортивній формі. Інші мали броніки, каски. Однак все це нормально лише до певного моменту, бо ми стріляємо не в бронік, а одразу в голову. Так що їм той захист не допоможе. Це мабуть не можна розповідати...

- Усе нормально. Хай бояться.

Вони відібрали у нас два автомати Калашникова. Потім розгромили нашу позицію, підпалили все навколо, і ми не встигли нічого врятувати. Я навіть залишив свій рюкзак на тому місці.

- 52 дні на цій посаді - це складно?

- Але це не межа. По правді казати, піхотинці буває й більше перебувають на позиції. Морально це дуже тяжко, особливо якщо просто сидиш. Уявіть, 50 днів просидіти у ямі, коли по тобі все летить... Тяжко, але ми витримали. Дякувати Богу, якби не дронщики, то наразі піхота приречена без них.

Українські захисники визнають, що безпілотники відіграють критично важливу роль на фронті: вони транспортують харчі, боєприпаси та сприяють відсічі агресору.

Якщо ти усвідомлюєш, що незабаром на тебе може щось надійти, варто повідомити дроноператорам. Пілоти зможуть втрутитися, принаймні, відганяючи ворогів. А якщо пощастить, можуть навіть "задвохсотити" чи "затрьохсотити" їх. За це нашим товаришам велика подяка.

У той час ми залишалися в живих. Вдячні хлопцям, які на автомобілі евакуюють людей з передових позицій. Це справжні "герої". Незважаючи на всі труднощі, вони швидко під'їхали до нашого місця. Двоє хлопців сіли в машину, а ми троє вирушили з ними.

Трохи погода стала на руку – дощ почав йти в потрібний момент, і ворожі безпілотники не з'явилися в повітрі. Коли вони літають, їхній гул чутно здалеку, немов звук мопеда. А ж вони можуть просто заховатися під кущем і чекати на свій момент.

Андрій приїхав на квадроциклі з причепом, щоб забрати нас. Ми з товаришем стрибнули на нього, адже хотіли якомога швидше втекти звідти. Ми були щасливі і сподівалися на дощ, адже тільки в погану погоду могла приїхати наша заміна.

Тут у нас значно комфортніше, і моральний стан покращився. Можливо, деяким не вистачає активності чи розваг. Якщо комусь сумно, можна вийти на вулицю та постріляти по дронах, які належать іншим, позбиваючи їх із неба.

Фермер з Херсонського регіону поділився історією своєї родини, важливістю зміни культур та своїми джерелами натхнення.

Незважаючи на те, що поряд чути гудіння, військовослужбовець із позивним "Філ" зазначив, що фахівцям з радіоелектронної боротьби має бути трохи простіше, ніж піхотинцям.

Я вважаю, що для того, щоб військовослужбовці мали бажання боротися і повертатися на фронт, важливо забезпечити їм можливість для відпочинку. Я маю певний досвід, адже вже давно перебуваю у зоні бойових дій і отримав кілька поранень – чотири чи п’ять. У мене були моменти, коли я повертався додому. Принаймні раз на три місяці необхідно давати можливість відпочити на п’ять-десять днів – це справді підвищує мотивацію. Коли ти повертаєшся, відчуваєш легкість, змінюєш обстановку. А після цього, коли знову приїжджаєш, не кидають одразу на передову – є час для адаптації. Я розумію, що цього не вистачає, особливо через брак особового складу.

Чим ви займалися до початку війни?

Я виріс у сільській місцевості, де займався фермерством. Моя батьківщина — Херсонська область, але наразі моє село, Новомиколаївка, яке розташоване всього за 15 кілометрів від Скадовська, перебуває під окупацією. Моя мама залишилася там, а батька не стало перед початком війни. Я з дружиною та дітьми виїхали в безпечніше місце. Дочці вже 25 років, вона працює в банку в Одесі, а сину 22 роки, він навчається на військового.

Філ поділився, що на своїй рідній Херсонщині він володів невеликим земельним наділом і кількома одиницями сільськогосподарської техніки.

Не можна сказати, що я був справжнім фермером, але у мене було 50 гектарів землі. Жили ми непогано, вистачало на повсякденні потреби. Мені подобалося, що завжди є чим зайнятися. Ми вирощували кавуни, соняшники та різні зернові культури. Але потім розпочалася війна.

Того року оранка полів затягнулася, і я саме планував заборонити роботи, щоб земля не пересохла. Прокинувся в п’ятій ранку. Мій трактор залишився у тестя, тож я поїхав до нього, а він каже: "Залишай техніку, почалася війна". І вже о дев’ятій годині через наше село проїжджала військова колона. Ось так я став свідком початку війни. Ми залишалися в окупації до осені. Трохи полів було засіяно, і ніхто не збирався їхати кудись. Потрібно було зібрати думки до купи, як то кажуть, і підготувати фінансові ресурси. Восени з нашого села виїхала ціла команда — близько дванадцяти машин. Ця група прямувала через Запоріжжя до Хмельницької області.

Нам надали маленький будинок. Ми ділили його на дві сім'ї: я з дружиною та моя сестра з чоловіком. Проте цього року ми вирішили орендувати окрему квартиру.

Ми розуміємо, що в рідне село вже не вернемось, а жити треба далі. Як то кажуть, життя продовжується, необхідно облаштовуватися на новому місці. Якби ще батьки повиїжджали з окупованої території, але пенсіонерів там поки не чіпають. Розумієте, вони все життя там прожили, їм складно все кинути і їхати в нікуди.

Я родом із Хмельниччини, і саме звідти мене й призвали. Але це не сталося одразу. У 2023 році я влаштувався на роботу. Моя мета була йти на фронт – я готовий був до цього, але дружина рішуче заперечила: "Ні, ти нікуди не підеш". Мені також накладалися обмеження через проблеми зі здоров'ям, адже в молодості я переніс інсульт. Однак мої думки завжди були з Україною, з її майбутнім. Тоді всі навколо повторювали, що війна закінчиться за рік, адже "всі разом піднімемося" і щось змінемо. Вірилося, що держава візьметься за справи. Але, на жаль, реальність виявилася зовсім іншою.

Я вирушив на фронт і не жалкую про це, адже усвідомлюю, що мій вчинок спрямований на те, аби вигнати цю гидоту. І мої побратими думають так само. Наш командир, з 2016 року, виконує свої обов'язки. Він працював як у танкових частинах, так і в інших підрозділах. Кожен з нас займається своєю справою. З часом звикаєш до людей навколо. І завжди сподіваєшся на краще. Якщо Бог ще тримає мене в живих, значить, я маю певну мету. Ми виконуємо те, що повинні: іноді краще, іноді гірше, але залишаємося на своїх позиціях.

Ольга Калиновська, "5 канал"

Друзі, приєднуйтесь до нашого каналу "5 канал" у Telegram! Лише за хвилину ви будете в курсі всіх новин. Не забувайте також слідкувати за нами в WhatsApp. Для тих, хто говорить англійською, у нас є WhatsApp-канал англійською мовою.