10 років діяльності НАБУ: чому високопосадовці-корупціонери досі на свободі?

Три основні фактори, які сприяють затягуванню процесу, незалежно від бажання чи кваліфікації детективів НАБУ.

В умовах ухвалення суперечливого законопроєкту, що загрожує незалежності НАБУ та САП, почали лунати заклики до відновлення попереднього стану. Одночасно виникає важливе питання: чому за десятирічну діяльність НАБУ не було жодних резонансних вироків, а підозрювані безтурботно відпочивають у Ніцці?

Як адвокат, який представляє клієнтів у справах, повʼязаних з корупційними злочинами, скажу відверто: до деяких методів окремих детективів НАБУ у мене теж є питання. Але сьогодні - про інше. Про об'єктивні причини, чому навіть найрезонансніші справи буксують.

1. Масштаб та складність справ

Корупційні правопорушення, які вивчає НАБУ, не обмежуються лише грошовими конвертами. Це складні багатошарові схеми з використанням офшорних зон та міжнародних фінансових переказів, що можуть розслідуватися протягом тривалого часу.

Що це означає в реальному житті? Кожна з таких ситуацій є:

* акумуляція значного обсягу свідчень

* десятки судових експертиз (економічні, комп'ютерні, будівельні тощо)

* нерідко звернення за міжнародною правовою підтримкою

Розглянемо, наприклад, питання експертиз. Перш ніж переходити до деталей, важливо усвідомити, що предметна підслідність НАБУ, згідно зі статтею 216 Кодексу процесуального кримінального законодавства та Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", поширюється виключно на серйозні та особливо серйозні корупційні злочини. Ці злочини переважно пов'язані з економічною діяльністю та управлінням публічними фінансами. Серед них можна виділити такі правопорушення, як привласнення та розтрата майна, зловживання службовим становищем, незаконне збагачення, подання недостовірних відомостей у деклараціях, а також зловживання у процесі державних закупівель.

Необхідним компонентом обґрунтування в подібних справах є:

* формування обставини завдання шкоди

* визначення обсягу збитків або доходу, отриманого неправомірно

І відбувається це шляхом проведення експертизи. Однак експертні установи (як правило державні) фізично перевантажені: не вистачає фахівців, техніки, іноді й мотивації. Відтак черги можуть сягати пів року і більше з урахуванням того факту, що до вказаних установ звертаються представники усіх правоохоронних органів, а також будь-які зацікавлені фізичні та юридичні особи.

У складних випадках з великою кількістю документів (наприклад, у нашій практиці є клієнтські справи, що охоплюють 1 700 томів) або транзакцій, експерти вимагають додаткових роз'яснень, що також затягує процес. Через брак цифровізації документообігу експертам подають тисячі сторінок у паперовому вигляді.

А враховуючи, що практично всі справи НАБУ -- це економічні злочини з ознаками розкрадання державних коштів, то вони майже завжди потребують проведення досліджень, експертиз, аудитів. Без них просто неможливо довести склад злочину. Тривале проведення таких експертиз -- ще одна з ключових об'єктивних причин, чому досудове розслідування може тягнутися роками.

Міжнародна правова підтримка

Наприклад, у справі фігурує іноземний банк або активи в Лондоні. Що робити? Напряму звернутись до британських колег НАБУ не може. Закон цього не дозволяє.

Згідно з Кодексом кримінального процесу, зокрема статтями 541-551, основним органом, який відповідає за міжнародну співпрацю в рамках кримінального провадження, є:

Офіс Генерального прокурора - у питаннях, що стосуються досудового розслідування.

* Міністерство юстиції України перебуває на стадії реалізації судових рішень.

Іншими словами, Національне антикорупційне бюро (НАБУ), як орган, відповідальний за досудове розслідування, не має права безпосередньо звертатися до іноземних юрисдикцій. Всі аналогічні запити повинні подаватися виключно через Офіс Генерального прокурора (ОГП). Це призводить до додаткових етапів, політичних ризиків і затримок. В результаті, процес отримання міжнародної правової допомоги суттєво затягується.

2. Опір фігурантів

Корупційні справи, що розслідує НАБУ -- це переважно про тих, хто має доступ до грошей, ресурсів, зв'язків і медіа. При чому нерідко -- одночасно.

Часто, коли такі особи потрапляють під приціл детективів, вони активізують свої дії. І це стосується не лише адвокатів, а й інших засобів: державних структур, засобів масової інформації тощо. Зазвичай вони вдаються до методів, таких як оскарження рішень, тиск на свідків, блокування процесів і дискредитація в медіа. Цей багатогранний опір створює додаткове навантаження та уповільнює прогрес розслідувань.

Хто ж ці особи, які потрапили в центр уваги? Зазвичай це люди, що представляють політичні кола, державний апарат, керівництво державних підприємств та великий бізнес. Їхній вплив часто поширюється на інші державні організації, з якими НАБУ має взаємодіяти. Йдеться, зокрема, про:

* аналітичні організації, які здійснюють основні дослідження та аналізи

* державні компанії, що мають обов'язок подавати документи

* міністерства та агентства, які офіційно несуть відповідальність за контрольовані організації.

Коли в цих процесах починається "збоїти система": документи не доходять до адресата, експертизи затримуються, а відповіді зникають, це може виглядати як звичайна бюрократія. Проте, часто це є проявом організованого внутрішнього опору. НАБУ змушене функціонувати в умовах структурного протистояння. Іноді учасники процесу мають більше впливу на суміжні державні органи, ніж це може забезпечити стратегія захисту в судовому порядку.

Ось чому, навіть коли є політична воля з боку антикорупційного органу, системні справи не просуваються так оперативно.

3. Кадрові та технічні обмеження НАБУ

Як ми нещодавно переконались, НАБУ має суспільну довіру, міжнародну підтримку. Але часто не має найголовнішого: достатніх людських і технічних ресурсів, щоб працювати на повну.

Питання кадрів

Кількість детективів є обмеженою, і ті, хто займається розслідуваннями, часто опиняються в ситуаціях, коли паралельно ведуть безліч складних справ безпосередньо "на місцях". У той же час, особи, які є об'єктами їхніх розслідувань — високопосадовці, олігархи та керівники державних підприємств — користуються послугами найкращих юридичних компаній країни, маючи під рукою команди з 5-10 адвокатів, які спеціалізуються на різних напрямках, а також колишніх прокурорів, суддів і співробітників СБУ.

А проти них -- молоді, мотивовані, але перевантажені детективи НАБУ. І кожну дію вони мають відстоювати в судах, долаючи хвилі відводів, скарг, запитів і оскаржень.

Територіальне питання

На всю країну -- лише чотири регіональні управління: Київ, Львів, Одеса, Харків. Але реально повноцінно працюють тільки перші три.

Таким чином:

* відсутність постійного представництва в усіх регіонах

* детективи змушені виїжджати у відрядження, щоб провести слідчі дії

* Первинні свідчення (документи, відеозаписи, свідчення) отримуються повільніше внаслідок логістичних труднощів.

На відміну від Національної поліції, Служби безпеки України та Державного бюро розслідувань, які мають представництва в усіх областях і здатні діяти оперативно на місцях, НАБУ є централізованою структурою, яка не завжди може швидко реагувати на події в регіонах.

Тема цифрової трансформації

Обмін документами з іншими органами часто відбувається як у "доцифрову епоху": без автоматизації, із затримками, дублями, втратою часу. Щоб отримати договір чи витяг, детектив витрачає дні й тижні замість хвилин в електронній системі.

Таким чином НАБУ бореться не лише з корупцією, а й із відстанню, дефіцитом кадрів і системною нерівністю. Іноді це боротьба кількох молодих детективів проти цілих юридичних департаментів, що працюють на фігуранта. І це ще одна з причин, чому справи не завершуються швидко. Навіть якщо все зроблено чесно і з бажанням довести до вироку.

А чому ж НАБУ за весь час своєї десятирічної діяльності не затримало жодного високопосадовця?

Це питання викликає значний інтерес у суспільних дебатах. Проте воно не враховує важливий аспект: антикорупційне розслідування не є одноразовим заходом. Це процес, схожий на естафету, де НАБУ виконує роль першого етапу. Його завдання чітко окреслене: провести досудове розслідування. Детективи виявляють корупційні діяння, збирають необхідні докази, здійснюють слідчі дії, формують підозру і передають справу далі.

А хто ж насправді "посаджує"?

Після розслідування справу передають:

* Спеціалізована антикорупційна прокуратура займається складанням обвинувального акту та представляє обвинувачення в судових розглядах.

Вищий антикорупційний суд (ВАКС) є єдиним органом, що має повноваження ухвалювати рішення щодо винуватості чи невинуватості особи, а також визначати міру покарання — позбавлення волі або виправдання.

Отже, питання вироку -- це не меншою мірою відповідальність САП і ВАКС.

А тепер трохи фактів. Станом на 2025 рік НАБУ разом із САП:

* було повідомлено про підозру більше ніж 1 200 особам;

До суду було направлено більше 600 справ, серед яких є справи, що стосуються міністрів, народних депутатів та високопосадовців.

отримали численні вироки з фактичними термінами позбавлення волі.

І це в умовах, коли навіть спеціалізований ВАКС змушений працювати за процедурою, що дає стороні захисту можливість затягувати процес: відводи, клопотання, формальності.

Для досягнення більш масштабних змін потрібно: