Вражаюче "роздування" Вербицького.

Якщо особа обрала шлях великої політики, щоб приховати свої корупційні справи, це означає, що вона готова на все. Адже у неї є визначена мета.

Саме тому і скандальний ексзаступник Генерального прокурора України, відсторонений від обов'язків на час розслідування, а згодом звільнений із посади, Дмитро Вербицький продовжує своє велике надування громадськості Одеси, вдаючи з себе "мецената", "благодійника" та "нову політичну зірку" в одній особі. Поки Національне антикорупційне бюро "розслідує" його корупційні справи у Києві, фігурант днями в Одесі провів акцію, присвячену Дню захисту дітей - "Обійми - ти не один". А що робить, якщо довгі руки українського правосуддя з тобою, чомусь, обійматися не хочуть.

Президент Володимир Зеленський, звичайно, переніс це свято з 1 червня на 20 листопада, але Вербицького вже не вдавалось зупинити. Адже все було заздалегідь сплановано. Чи то корупційні гроші "підкочувалися" до кишень, чи то нова сукня Христини Ільницької вимагала виходу в світ, але екс-прокурор продовжував свої дії. Найголовніше, щоб суспільство не забувало, звідки Вербицький отримав фінансування для своєї благодійної діяльності. І НАБУ не дозволяло йому цього уникнути. Також варто пам’ятати, що Вербицький не є єдиним таким персонажем. Всі вони прагнуть не просто "тихо піти в ліс", а скористатися владою, щоб прикрити свої справи.

Це не просто історія одного злодійкуватого прокурора. Це - дзеркало системи, в якій навіть після гучних розслідувань і прямих доказів підозрюваний може дозволити собі політичне повернення і "волонтерське очищення". Історія Вербицького - чергова ілюстрація паралічу інституцій.

Знайомство суспільства з маєтками і автопарком Дмитра Вербицького почалося не з декларацій, а з журналістських розслідувань. Ще у 2024 році проєкт "Схеми" з'ясував: ексзаступник генпрокурора живе в будинку в котеджному містечку "Коник", який придбав його племінник за дорученням - на 80% дешевше ринкової ціни. Поруч - розкішний котедж на ім'я Христини Ільницької, співмешканки Вербицького, з Porsche Macan у дворі.

За підрахунками НАЗК, загальний обсяг необґрунтованих активів сягає щонайменше 29 мільйонів гривень. І це лише те, що вдалося встановити через формальні джерела: квартира на першій лінії в Аланії, вілла в Одесі, кілька Lexus, готівка, криптовалюта. Пояснень щодо походження цього майна у деклараціях не було. А в публічних заявах - лише натяки на "подарунки", "довіру" і "минуле яхтове життя Ільницької".

Окремо агентство вказувало на серйозні фінансові розбіжності: витрати родини Вербицького на кілька мільйонів гривень перевищували сукупний задекларований дохід. За банківськими транзакціями встановлено: впродовж року він витратив щонайменше 2,4 мільйона гривень невідомого походження. А частину коштів переводили через рахунки родичів та цивільної дружини, уникаючи прямої прив'язки до фігуранта.

Ще один цікавий аспект — це транспорт. Автомобілі преміум-сегменту (Lexus ES, Lexus NX, Porsche Macan) виявилися зареєстрованими не на ім'я Вербицького, а на Ільницьку. Експерти НАЗК вважають таку "тендітну" схему власності типовим способом приховування активів. Аналогічна ситуація стосується й вілли в Одесі, яка оформлена на родичів.

У декларації за 2023 рік були виявлені невірні або неповні відомості, які, за словами юристів, можуть відповідати ознакам службового підроблення (ст. 366 КК України). Проте, наразі відсутня будь-яка інформація про вручення підозри. Це вже стало системною проблемою. Можна згадати, що Генеральна прокуратура, де працював Вербицький, не висунула підозру одеському нардепу з "Слуг народу" Дмитруку, поки той не виїхав за кордон. Також досі не оголошена підозра ще одному нардепу-слузі Куницькому, який також втік і є фігурантом тієї ж справи, що й Дмитрук. Таким чином, про підозру Вербицькому поки що немає жодних новин.

Досить цікаво спостерігати за етапами трансформації. У 2025 році Вербицький офіційно став керівником благодійного фонду "Країна добра", який був перетворений з попередньої організації "КД". Поряд з ним працює Христина Ільницька. Фонд активно займається розподілом продуктових наборів для літніх людей, організовує публічні заходи та часто потрапляє в об'єктиви з символікою партії "Батьківщина". Усе це виглядає як частина продуманого процесу "відбілювання", що виглядає занадто професійно, аби бути випадковим. Це також є класичним прикладом політичного "грічкосійства".

Своє повернення в політику він оформив через призначення головою Хаджибейського райосередку "Батьківщини" в Одесі. Цей партійний статус надає йому індульгенцію: саме в Одесі, за словами активістів, прокурор користується захистом однопартійців, зокрема і завдяки політичному зв'язку з головою НАБУ Семеном Кривоносом, який у минулому також був пов'язаний із БЮТ І навіть був підсудним у справі про підкуп виборців в інтересах... "Батьківщини". Суд тожі визнав, що Кривонос дійсно вчинив злочин, систематично передавав гроші для підкупу виборців. Тож, не чужий Кривонос їм.

НАБУ дійсно не прагне співпраці з Вербицьким. Відкрито кримінальне провадження, є висновки НАЗК, а також численні публікації в ЗМІ. Проте підозри не висунуто, допитів не проводили, арештів не відбулося. Судове засідання, заплановане на 1 травня, було зірвано через відсутність захисту, і Вербицький також не з'явився. Бюро, яке колись було взірцем у 2015 році, нині перетворилося на тінь самого себе.

Навіть без використання складних офшорних схем, НАБУ виявляє повну бездіяльність. Це класична ситуація з придбанням майна "в борг", активами, оформленими на підставних осіб, та непропорційними витратами. Усе це можна легко перевірити, адже йдеться про відкриту нерухомість в Україні та Туреччині, транзакції по банківських картках, а також транспортні засоби — а не про криптовалюти чи панамські офшори.

Журналіст Сергій Лямець відкрито стверджує, що НАБУ навмисно "захищає" Вербицького від судового розгляду. Згідно з його інформацією, в Бюро було прийнято неофіційне рішення "не чіпати" колишніх прокурорів, які все ще мають вплив та політичну підтримку. Ситуація з Вербицьким є не поодиноким випадком, а загальноприйнятою практикою.

Справа Дмитра Вербицького є яскравим прикладом того, як втрата довіри до держави виникає внаслідок безкарності. Коли журналісти та суспільство виявляють всі обставини справи, а державні органи залишаються бездіяльними. Коли зловживання довірою виборців та прокурорським статусом не призводять навіть до оголошення підозри. І коли за рахунок лояльності та політичних "правильних зв’язків" можна безперешкодно перейти від статусу підозрюваного до ролі благодійника.

Це не лише особиста трагедія антикорупційної боротьби — це сигнал, що вказує на бездіяльність основних інститутів. Якщо прагнемо змін, нам потрібно почати з елементарного: довести до завершення хоча б одну резонансну справу. І справа Вербицького є відмінним кандидатом для цього.

Питання залишається незмінним: не "чи", а "коли" ми нарешті побачимо прізвище Вербицького не лише в соціальних мережах, а й у реєстрах судових рішень? Чи продовжить він створювати собі образ благодійника, використовуючи обмежену пам'ять суспільства?