"У Радянському Союзі існувала ця проблема". Зірка українського хокею поділився, на що використав свої перші призові кошти у віці 16 років.

Также ознакомьтесь с:

"Повинні бути поставлені на лаву підсудних у Гаазі": олімпійський чемпіон закликає до відповідальності росіян за напад на Одесу.

У хокей Віталія привів батько, коли тому було шість років. Спочатку Семенченко потрапив до Крижинки, потім у молодіжну команду Сокола, а згодом і до основного складу, з яким двічі вигравав чемпіонат України -- у 1993 та 1995 роках.

Перші гроші в хокеї Віталій заробив у 1990 році, коли йому було 16-ть. Тоді він придбав для батьків два телевізори, які, за його словами, було дуже складно знайти.

Також у розмові з журналістом NV Андрієм Павлечком Семенченко згадав, ким захоплювався у дитинстві та чим займався його батько.

-- Пам'ятаєте свої перші призові?

Так, це дійсно були виграні гроші. Коли це сталося, мені було 16 років. Точно не можу пригадати, яку суму я отримав, але добре пам'ятаю, що одразу витратив усі кошти на два телевізори. Я вирішив подарувати їх своїм батькам.

Втілили їхнє бажання в реальність?

Ні, це не була їхня мрія. Скоріше, це стало моєю — як знак вдячності та спонтанне бажання. Я вже починав усвідомлювати, що, можливо, зможу заробляти на спорті. І відразу витратив усі свої заощадження. Тоді в СРСР існували серйозні труднощі з телевізорами, але ми змогли їх знайти і купити. Як зараз пам'ятаю, це була приємна мить — два телевізори.

Чи є у вашій родині хтось, хто займався професійним спортом? Може, ваш батько?

Скажімо так, я не пригадую, щоб він яскраво проявив себе як професійний спортсмен. Проте, згідно зі словами батька та його приятелів, він відігравав важливу роль у розвитку київського клубу регбі «Авіатор». Крім того, він також був пов'язаний з мотоспортом, автомобільними та кільцевими гонками. Мій батько тривалий час працював на мотозаводі, який, на жаль, вже не існує. Завдяки його захопленню мотоспортом, я провів значну частину дитинства на трасах «Чайка», а також на кросових доріжках, де учасники змагалися на мотоциклах.

Чи мали ви в дитинстві своїх улюбленців?

Мені завжди подобався Сергій Давидов, який грав під номером 21 у команді Сокіл. Це я точно запам’ятав. Проте з часом це враження якось згасло. Коли я тільки починав знайомитися з хокейним світом, ми часто відвідували матчі Сокола і уважно слідкували за іграми команди, і саме Давидов справляв на мене найбільше враження. Він був чудовим хокеїстом, володів відмінним катанням та технікою, грав на позиції крайнього нападника. Я чітко пам’ятаю його номер — 21. Але згодом я вже не відчував такого захоплення до когось, як до кумира. У той період Давидови були всюди: у чемпіонаті СРСР, в усіх клубах та збірних. Тож я не мав жодного яскравого кумира, на якого можна було б рівнятися.

Варто згадати, що в 1995 році Семенченко вирішив приєднатися до московського Динамо, а наступного року перейшов до ЦСКА. Після цього він грав за польський клуб Подхале, а потім, після певного часу в Німеччині, продовжив свою кар'єру в Білорусі.

Після участі в чемпіонаті світу-2008 у Японії у складі збірної України Семенченко завершив ігрову кар'єру.

Раніше ми повідомляли про те, що славнозвісний Семенченко поділився спогадами про те, як українці "звучали на весь Радянський Союз".