Росії не вдасться змусити НАТО прийняти рішення під тиском обставин.

Росії навряд чи вдасться раптово захопити територію будь-якої країни НАТО, оскільки Альянс має готові оборонні стратегії та сили, які зможуть дати відсіч у разі агресії. Водночас, Україна може отримати ракети-перехоплювачі PAC-3 для системи Patriot досить швидко – можливо, вже на початку 2027 року. Про це повідомив Гордон "Скіп" Девіс-молодший, генерал-майор армії США у відставці, колишній заступник помічника генерального секретаря НАТО та старший науковий співробітник Центру аналізу європейської політики (CEPA) в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антіну Борковському на каналах Еспресо та Slawa.TV.

Таким чином, ваше передчуття про те, як американські вибори та їх результати можуть позначитися на російській агресії щодо України, є цілком обґрунтованим.

Перш за все, хочу висловити вдячність за запрошення та за ваше запитання. Це питання дійсно має велике значення в даний момент. Вважаю, що в найближчі дні ми будемо уважно спостерігати за ситуацією, щоб зрозуміти, які дії вживають демократи, особливо у контексті України.

Приємна новина полягає в тому, що майже вся Демократична партія висловлює свою підтримку Україні. Серед республіканців також є чимало прихильників цієї країни. Вони голосували за нещодавні законодавчі ініціативи, включаючи фінансування допомоги Україні, хоча й в менших обсягах, а також за введення жорстких санкцій проти Росії. Таким чином, підтримка республіканців, безумовно, присутня.

Отже, є кілька ключових аспектів, які варто відзначити. По-перше, остаточні результати виборів, а саме точний розподіл мандатів, будуть оголошені в найближчі дні. Проте вже зараз можна спостерігати несподівано величезну перевагу демократів у Сенаті. Швидше за все, вони отримають 55 місць, тоді як республіканці — 45. Щодо Палати представників, де загалом налічується 435 місць, демократи, ймовірно, отримають понад 250 мандатів.

Проте в обох палатах цього виявиться недостатньо для отримання двох третин голосів, які необхідні для подолання потенційного вето президента.

Проте це все ще значний досягнення. Воно свідчить про те, що демократи можуть сподіватися на підтримку з боку республіканців при прийнятті певних резолюцій або законодавчих пропозицій.

Тож, найімовірніше, ми побачимо подальше просування законопроєкту Грема, який передбачає санкції проти російських банків, постачальників зброї, тих, хто допомагає обходити санкції, та операторів тіньового флоту. Це особливо важливо, адже досі Білий дім стримував ухвалення цього законопроєкту. Але, на мою думку, і в Сенаті, і, безперечно, в Палаті представників буде достатньо голосів, щоб підтримати ці заходи і домогтися втілення вже погодженого законопроєкту.

По-друге, я вважаю, що слід очікувати певного зростання обсягів військової підтримки для України, хоч ці обсяги все ще залишатимуться в межах розумного. Перш за все, мова йде про системи протиповітряної оборони, адже це є найважливішою потребою на сьогодні. Окрім того, йдеться також про боєприпаси, різноманітні види озброєння та військову техніку, які необхідні українським Збройним силам.

Натомість значно легше, на мою думку, буде просувати й ухвалювати законопроєкти про гуманітарну допомогу, відновлення української енергосистеми та фінансування відбудови. Саме на такі рішення, гадаю, ми можемо розраховувати в найближчі місяці.

Тепер щодо термінів. Нинішній склад Конгресу продовжить роботу до початку січня. А вже на початку року новообрані представники та сенатори займуть свої місця в обох палатах.

Близько сьомого січня вони принесуть присягу, і після цього процес роботи над законодавчими ініціативами може суттєво прискоритися. Не виключаю, що деякі рішення можуть бути ухвалені й раніше, протягом найближчих кількох місяців. Однак у цьому я вже не маю такої певності.

Майкл Карпентер, колишній посол США в ОБСЄ, підкреслив під час нашої бесіди, що українці повинні усвідомлювати: безпека та зовнішня політика залишаться під контролем адміністрації Дональда Трампа. З одного боку, ми маємо справу з процесом переговорів, який, скоріш за все, наштовхнеться на російську впертість і агресію. З іншого боку, стає зрозуміло, що на нас чинитимуть тиск. Ідеться не лише про непрямий вплив, а про реальну загрозу, яка може постати цієї зими. Росіяни систематично намагаються знищити нашу цивільну інфраструктуру, і у них для цього є ресурси.

Отже, як ви вважаєте, який вплив це може мати на документи, що будуть розглянуті в Абудабі?

Ваше запитання піднімає кілька важливих тем, тож я відповім на них поетапно. Перш за все, стосовно коментарів Майкла Карпентера про можливості поточної адміністрації: він абсолютно правий. Трамп і його команда досі формують зовнішню політику США та реалізують її. Звісно, підтримка з боку Конгресу певним чином обмежує їхню свободу дій і можливості для досягнення певних угод. Проте саме адміністрація залишатиметься в центрі переговорного процесу, маючи змогу впливати як на Україну, так і на Росію.

Водночас за останню добу ми почули від президента Трампа, що він готовий співпрацювати з демократами. Наскільки далеко ця готовність сягатиме на практиці -- ще побачимо.

Тепер давайте зосередимося на переговорах, про які ви згадали. Сьогодні і завтра в Брюсселі, в Європі, проходять надзвичайно важливі зустрічі. За одним столом з представниками України зібралися члени Європейського Союзу, включаючи Єврокомісію, а також НАТО на рівні генерального секретаря, Сполучені Штати, а також основні європейські країни — Франція, Німеччина та Велика Британія. Вони обговорюють можливі угоди, що стосуються гарантій безпеки та фінансової підтримки України напередодні тристоронніх переговорів між Росією, США та Україною, запланованих на наступний тиждень.

І це дасть Україні вагому опору та чіткіше розуміння того, на яку підтримку вона зможе розраховувати надалі -- як з боку окремих союзників і держав-членів ЄС, так і Європейського Союзу загалом.

Що стосується запланованих на 10-11 числа переговорів в Абу-Дабі, то інформації про них поки що обмаль. Наразі ми маємо лише коментарі Стіва Віткоффа, який зазначив, що мова йде про робочі переговори. Це не зустріч на рівні лідерів чи високопосадовців, а скоріше дискусії між представниками США, Росії та України. Основні теми, які планується обговорити, включають повоєнні гарантії безпеки, деескалацію ситуації, гуманітарні питання та подальші кроки до досягнення миру.

Важливо усвідомлювати, що наразі ми не говоримо про угоди щодо припинення вогню чи всебічні мирні переговори. Це лише перші кроки на шляху до можливого вирішення конфлікту. Тому навряд чи варто очікувати конкретної інформації про результати до закінчення цих зустрічей.

Я б не сподівався на жодну ясність щодо зобов'язань, які Росія може взяти на себе, раніше 11 числа, а можливо, й після. Більше того, навіть ті угоди, які були досягнуті на робочому рівні, можуть не отримати підтримки з боку Путіна. Тому, ви абсолютно праві: Росія в будь-який момент може вийти з переговорів. Аналогічним чином це можуть зробити і Україна, і Сполучені Штати.

Іншими словами, остаточні рішення не будуть прийняті, поки керівники не підпишуть офіційну угоду. Лише тоді ми зможемо оцінити реальні досягнення.

Проте, існують підстави для обережного оптимізму. Саме те, що сторони домовилися зустрітися за столом переговорів, вже є значним кроком уперед.

Водночас надзвичайно важливо, щоб Європейський Союз і НАТО продовжували надавати підтримку Україні. Ця допомога дозволяє країні активно опиратися, зменшуючи страждання цивільного населення, яке страждає від безперервної російської агресії та руйнувань, які тривають цілодобово. Крім того, важливо забезпечити українських військових усім необхідним, щоб вони могли ефективно продовжувати боротьбу за захист своєї держави та запобігти реалізації Росією її подальших планів щодо анексії українських територій.

Наразі наш противник, росіяни, мають певні можливості для маневру. Це, зокрема, стосується зміни тактики ведення бойових дій, зокрема використання реактивних дронів. Вони значно розширили виробництво цих апаратів. Водночас, наскільки мені відомо, основною стратегічною метою Путіна є південна частина України. Це підтвердив колишній командувач, генерал Веслі Кларк, під час нашої розмови. Путін намагається захопити Одесу та має інтерес до Молдови.

Якщо говорити про реальні сценарії, то які додаткові карти можуть бути у нас на розгляді, враховуючи, що Путін намагається залякати Європу, аби зменшити її підтримку? Варто врахувати, що адміністрація Трампа іноді чинить тиск на європейські країни. Поглянемо на перспективи цієї зими для нас та наших союзників з Литви, Латвії, Естонії та Польщі. Росія постійно вдається до різних військових провокацій. Це не просто загроза, адже можливий і масштабний ракетний удар з використанням дронів "Шахед", після якого міністр Лавров може заявити, що, мовляв, вони помилилися, але відповідь має бути надана, і варто активувати п'яту статтю Євроатлантичного договору. Які ще асиметричні методи може використати Росія у цій ситуації?

У вашому запитанні порушено чимало важливих тем, тож спробую відповісти на них по черзі. Почну з оцінки генерала Кларка. Я дуже поважаю його думку. Свого часу мені довелося служити під його командуванням, хоча й на значно нижчому рівні. Я тоді був у звичайному піхотному батальйоні, а він обіймав посаду Верховного головнокомандувача об'єднаних сил НАТО в Європі.

Отже, повертаючись до оцінки дій Росії, варто зазначити, що безперервні ракетні та дронові атаки на Київ, а також удари по цивільній інфраструктурі, включаючи школи, магазини, лікарні та інші невійськові об'єкти, переслідують кілька цілей. По-перше, завдаючи ударів по столиці, Росія намагається дестабілізувати її роботу, позбавляючи можливості виконувати свої функції. Атаки на інфраструктуру по всій Україні мають на меті завдати максимальних страждань українцям, зламати політичну волю керівництва та підірвати рішучість суспільства продовжувати боротьбу. Водночас Росія продовжує чинити тиск на українські війська по всій лінії фронту. Проте я вважаю, що жодна з цих спроб не буде успішною.

Щодо ймовірного прориву російських сил на фронті або наступу з території Придністров'я, де розташоване невелике угруповання російських військ чисельністю приблизно тисяча солдатів, то сьогодні я не бачу жодних підстав для того, щоб Росія могла здійснити такий прорив, просунутися в глиб українських земель і захопити Одесу.

Перші спроби Росії висадити морський десант були успішно відбиті українськими силами, незважаючи на фактичну відсутність у України військового флоту. Українці продемонстрували неймовірну винахідливість, використовуючи вогневі удари, сили спеціальних операцій та морські дрони. Тому я не вважаю, що Одесі загрожує штурм. Проте місто залишатиметься під загрозою різних видів атак. Отже, це питання можна вважати вирішеним.

Тепер щодо другої частини вашого питання — що ще може приховувати Росія. На даний момент я не спостерігаю жодних значних резервів. Росія намагається збільшити обсяги промислового виробництва, проте українські дальнобійні удари вже дають відчутні результати. Звісно, Україна також проводить атаки середньої дальності по російських запасах, які розташовані поблизу фронту і є критично важливими для ведення бойових дій. Українські дрони постійно завдають ударів по всьому: від безпілотників і озброєння до вантажівок із постачанням та складах боєприпасів. Ці операції дійсно виявляються ефективними. Не менш значущими є атаки в глибині російської території — на ланцюги постачання та виробництво ключових видів техніки і дронів.

Усе це undermines Росію в її можливостях вести війну та негативно впливає на економічну ситуацію. Зокрема, це знижує її здатність виробляти паливо для експорту, отримувати від цього прибуток і водночас задовольняти внутрішні потреби держави.

Україна демонструє значний прогрес у досягненні своїх цілей, справляючи той вплив на російські збройні сили та суспільство, на який вона сподівається. Проте, безумовно, обсяги цього впливу наразі є меншими, ніж бажалося б.

І, нарешті, стосовно наших союзників. Вони принаймні починають усвідомлювати серйозність атак у рамках так званої гібридної війни, тобто дій, які ще не переходять межу відкритої військової агресії. Проте тепер ці загрози стають дедалі більш очевидними. Хоча не завжди вдається точно визначити, хто стоїть за цими атаками, основним підозрюваним залишається Росія. Водночас, деякі з нещодавніх кібератак можуть бути пов'язані з Іраном, а не з Росією. Проте в цілому ми спостерігаємо численні російські гібридні агресії проти Європейського Союзу та його держав-членів, які входять до НАТО. Їхня мета полягає в підриві готовності європейських суспільств підтримувати боротьбу.

Проте цього не трапилося. Росії не вдалося послабити ані політичну рішучість європейських лідерів, ані стійкість населення. Проте зараз ми підходимо до етапу, коли можуть відбутися значні зміни в політичному керівництві, зокрема у Франції, а згодом і в Німеччині. Це може мати вплив на єдність та згуртованість Європейського Союзу та НАТО.

Проте на даний момент цього не сталося. Щодо потенційного вторгнення Росії в одну з балтійських країн — Естонію, Латвію або Литву — чи Польщу, то за останній місяць я відвідав три з цих чотирьох держав. У кожній з них відчувається глибоке занепокоєння через загрозу обмеженої російської агресії. Тому вони роблять все можливе для зміцнення своїх оборонних спроможностей і готові дати відсіч у разі атаки.

Водночас на рівні НАТО ми бачимо появу нових підходів. Зокрема, Ініціативу стримування на східному фланзі, а також нещодавно представлену Верховним головнокомандувачем об'єднаних сил НАТО в Європі концепцію перемоги. Вона передбачає ширший підхід у межах чинної стратегії Альянсу та нові оборонні рішення, які дозволять зупинити російський наступ, зірвати його і зрештою завдати Росії поразки в разі агресії проти НАТО. Це додає союзникам упевненості. І щодня докладається дедалі більше зусиль, щоб посилити оборону та стримувальний потенціал східного флангу Альянсу.

Гадаю, з часом ці спроможності лише зростатимуть. І це не тільки зміцнюватиме впевненість союзників у власній безпеці, а й стане потужним сигналом стримування для Росії. Москва має чітко усвідомити: досягти своїх цілей їй не вдасться, а отже, навіть намагатися не варто. І це незалежно від того, як розвиватиметься війна в Україні.

Таким чином, я не спостерігаю, щоб погрози, залякування та тиск з боку Росії мали той вплив на європейських союзників або країни - члени ЄС, якого прагне Кремль.

Головне питання полягає в тому, хто прийме рішення про реагування на, скажімо, зростаючу агресію з боку Росії, та чи готові Португалія і Словаччина виступити на захист Естонії. Ми усвідомлюємо, як активно Путін намагається використовувати цю ситуацію на свою користь. Проте ми знаходимося в Україні, і війна проти нас є неможливою. Війна вже триває, і її наслідки надзвичайно кровопролитні.

Якщо розглядати можливі зміни в позиції Трампа стосовно військової допомоги Україні, це може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Ми вже мали досвід, коли в Україні призупинили передачу американських розвідувальних даних, і це призвело до загибелі багатьох наших людей. Це неймовірна трагедія, і подібне може статися знову. Маємо на увазі, що є такі фактори, як Ілон Маск та ракети ПАК-3 для системи Патріот, які повинні посилити нашу обороноздатність. Однак, у нашому небі не вистачає авіації для захисту стратегічних об'єктів. Хоча ми маємо деякі літаки, їх явно недостатньо. Тому, як ви, шановний пане генерале, оцінюєте можливі позитивні та негативні сценарії у цій ситуації?

Почну з того, як саме союзники відреагують у разі нападу, скажімо, на одну з країн НАТО. Ви згадали Естонію -- Нарву чи якийсь інший її регіон. Те саме стосується й обмеженої агресії проти Латвії або Литви, хоча Литва межує з Білоруссю, а не безпосередньо з Росією. Ви також згадали Словаччину. Але суть у тому, що в Естонії вже дислокується передова багатонаціональна бойова група НАТО, до складу якої входять військовослужбовці приблизно семи країн. Крім того, вже визначено багатонаціональний корпус НАТО, штаб якого візьме на себе командування в разі агресії.

Щодо норм використання сили в рамках НАТО, можу зазначити, що тут немає нічого нового або таємного: кожен військовий підрозділ альянсу має право на самооборонні дії у випадку нападу. Таким чином, якщо Росія вирішить здійснити агресію проти Естонії, ці сили неминуче виявляться в зоні конфлікту. Як тільки з'являться ознаки реальної загрози, вони займатимуть оборонні позиції.

І якщо російські війська атакують ці підрозділи, відповідь дадуть усі країни, чиї військовослужбовці там перебувають. Насамперед Велика Британія, яка очолює це угруповання, а також інші союзники, зокрема Сполучені Штати.

Це станеться ще до того, як п’ята стаття Північноатлантичного договору буде офіційно реалізована. Саме так функціонує ця система. Ці підрозділи були створені з метою забезпечення участі союзників у захисті кожної країни НАТО у випадку агресії, що, в свою чергу, має стримувати Росію від нападів.

Москва це добре усвідомлює. Проте суспільство не завжди розуміє всі деталі цього процесу. Дійсно, Альянс може не встигнути активувати свої оборонні стратегії та перемістити війська з інших країн НАТО в зони конфлікту, де вже ведуться бойові дії, або ж на звук канонад, як говорили в епоху Наполеона.

Суть справи полягає в тому, що війська, які вже знаходяться на позиціях, готові дати відсіч у разі агресії. Зважаючи на мій досвід участі у військових конфліктах, можна зазначити, що зазвичай існують певні ознаки, які свідчать про наміри ворога вчинити напад, і їх можна помітити за кілька днів або, принаймні, за декілька годин. Ми зможемо спостерігати за скупченням ворожих сил.

І навіть якщо Росія завдасть ударів одночасно з кількох напрямків, але не розпочне наземного наступу, НАТО передусім, безумовно, відбиватиме ці атаки, а потім, найімовірніше, і я вважаю це майже неминучим, Альянс завдасть ударів у відповідь по тих силах, які здійснили напад.

Якщо мова йде про можливість наземного вторгнення, його підготовку можна буде помітити заздалегідь. Це означає, що НАТО отримає можливість активувати свої оборонні стратегії. Верховний головнокомандувач об'єднаних сил НАТО в Європі вже має повноваження для розгортання підрозділів Сил реагування Альянсу, а також інших військових формувань НАТО, які підпорядковані його командуванню.

Що стосується їх використання, то після активації оборонного плану кожен підрозділ чітко розумітиме свої наступальні маршрути, підпорядкування, а також хто діятиме на його флангах і який штаб координуватиме операцію. Всі ці аспекти вже враховані в оборонних планах. Тому ці сили можуть бути розгорнуті з неймовірною швидкістю ще до початку агресії. Таким чином, Росії навряд чи вдасться створити ситуацію, за якої Альянс опиниться перед фактом. Сценарій, в якому вона несподівано захоплює певну територію, а НАТО не встигає підготуватися чи відреагувати, є вкрай малоймовірним.

Якщо загрозу вдасться виявити заздалегідь, і війська зможуть зайняти оборонні позиції, то у разі нападу з боку Росії до захисту приєднається ще більше країн. Тому я впевнений, що будь-яка спроба Росії швидко захопити частину території країни НАТО призведе до потужної відповіді з боку Альянсу. Адже союзники вже зобов'язалися підвищити готовність своїх сил і, що важливо, реалізували ці ініціативи на практиці.

І нарешті, останнє запитання. Можливо, я трохи порушив послідовність, але ви згадували ракети PAC-3 і те, звідки вони надходитимуть. Це справді важливий момент. Гадаю, вашим глядачам і слухачам варто знати, що буквально кілька днів тому було досягнуто важливої домовленості: 2,1 мільярда доларів на закупівлю 500 ракет-перехоплювачів Patriot PAC-3. Їх фінансування гарантували союзники, а саме три країни -- Канада, Німеччина та Норвегія. І це суттєва підтримка.

Сполучені Штати не фінансують цю закупівлю, але вже дали дозвіл на продаж. Тепер залишилося пройти два етапи. Конгрес має 30 днів на розгляд і погодження угоди. Якщо за цей час він не висуне заперечень, угоду буде схвалено автоматично. Після цього можна буде переходити до постачання.

Проте, якщо б мова йшла про створення нових ракет, Україна зможе отримати їх лише в 2030 році. Це пояснюється тим, що за актуальними темпами виробництва, графік на PAC-3 розпланований на кілька наступних років.

Утім, є два способи пришвидшити постачання. Перший -- США можуть передати Україні ракети PAC-3 із власних запасів. Саме цього зараз домагається українське Міністерство оборони. Наскільки це реально, наразі сказати не можу, зважаючи на позицію, яку досі займав Трамп. Але це відповідало б і нашим інтересам, адже дозволило б урятувати життя українців і хоча б на певний час убезпечити українську інфраструктуру.

Альтернативний підхід полягає в зміні порядку отримання ракет у виробничій черзі. Держави, що вже придбали PAC-3 та мають укладені контракти, можуть віддати Україні своє місце в черзі на постачання перехоплювачів, що дозволить їй швидше отримати частину з цих 500 одиниць. Я вважаю, що цей варіант має високі шанси на реалізацію.

Тож, гадаю, так чи інакше певну кількість PAC-3 Україні вдасться отримати відносно швидко -- можливо, вже на початку наступного року. Адже наприкінці листопада очікується погодження Конгресу, а далі знадобиться час на переоформлення контрактів або вилучення ракет із наявних запасів та їх доставку в Україну.

Тому цього року на постачання розраховувати не варто. Скоріш ща все перші ракети надійдуть узимку 2027 року.