Він провів 885 днів у полоні ворога — зворушлива історія військового Дмитра, якого звільнили у вересні 2024 року.

Велику війну він застав на ротації у Маріуполі

Військовослужбовець Дмитро провів 885 днів у російському полоні. Захисник Маріуполя потрапив до рук окупантів разом з іншими бійцями у квітні 2022-го. На рідну землю повернувся під час обміну у вересні цього року. У полоні захисник почав складати вірші. Але окупанти не давали записувати, тому доводилося щодня повторювати їх подумки. Що допомагало захиснику не падати духом, дивіться в сюжеті журналістки "5 каналу" Аліни Оганезової у випуску новин.

"У цій війні я пережив жахливу битву. Дякую, я усвідомлюю, що ти молишся за мене". Ці рядки оборонець Маріуполя Дмитро присвятив своїй матері. Протягом майже 90 днів у полоні захисник створив більше 80 ліричних творів.

"У мене не було ані ручки, ані олівця, ані паперу — все, що мені потрібно було, я тримав у пам'яті. Щоранку, прокидаючись, я розподіляв ці думки по категоріях і перебираючи їх у своїй свідомості", - розповів Дмитро.

З самого раннього віку він мріяв про кар'єру військового.

"Я ріс у військовому містечку, біля військової частини. У дитинстві ми перелазили через паркан, солдати нам дозволяли лазити по танкам, по техніці, показували зброю, мені це було цікаво. Сімейна династія - дідусь військовий, прадід військовий, батько військовий, дядьки військові, навіть мама у мене колишня військова", - розповів Дмитро.

Після закінчення Харківського інституту танкових військ Дмитро здобув офіцерське звання та був призначений до 36-ї бригади морської піхоти. Він опинився на ротації в Маріуполі, коли почалася велика війна.

"Коли в небі з’явилась ворожа авіація і почалися бомбардування, снаряди падали куди попало. Використовувалась корабельна артилерія, скидались великокаліберні боєприпаси. На початку березня в центрі Маріуполя була скинута бомба, яка влучила в торговий центр з підземними приміщеннями. Будівлю просто зруйнувало, уламки розкидало по всій центральній частині міста," - згадував військовослужбовець.

Дмитро отримав поранення в кінці березня 2022 року, виконуючи бойове завдання. Поряд з його танком вибухнули три міни калібру 120 мм. Уламки серйозно пошкодили його шию та спину.

"Я стрибаю з танка, роблю кілька кроків і раптом падаю, відчуваючи, як втрачаю свідомість. Підійшов солдат піхоти і витягнув мене в безпечну зону. Це було досить кумедно: він почав розрізати мою куртку і каже: 'Слухай, у тебе така класна футболка, я не хочу її псувати', а інший солдат підказує: 'Давай, не барися, ріж йому!' — згадує Дмитро."

У тому ж році, в квітневі дні, під час спроби втечі з оточення, загін Дмитра натрапив на засідку. В результаті, вони опинилися в руках російських військ.

"Я думав, що я буду сидіти років 10. Я розумів ситуацію Маріуполя, я розумів, що його будуть списувати на нас, я думав, що я буду сидіти довго", - зізнався колишній військовополонений.

Цьогоріч у липні Дмитру виповнилося 28, із них майже два і з половиною він провів у полоні. Одного дня його вкотре викликали на допит. Утім, замість стандартної процедури на чоловіка чекав сюрприз.

"Каже: "Подивись вліво, зліва є монітор". Я повертаю голову і бачу стоп-кадр, там мама у всій красі, у мене просто сльози на очах, я падаю на коліна. Мені вмикають це відео, сльози течуть, але я такий радий, що коли я почув слова мами, що вдома все добре, синку", - поділився боєць.

Протягом років, коли її син був у полоні, мама Дмитра не пропустила жодного зібрання. Разом з іншими близькими тих, хто потрапив у полон, вона ініціювала акції та виставки в різних містах України, а згодом і за її межами.

"Таким чином, ми прагнули звернути увагу на різні міжнародні організації, зокрема на Міжнародний комітет Червоного Хреста, щоб вони почули нашу історію, нашу страждання. Адже ми були в невідомості, і багато людей досі не знають, в якому становищі опинилися їхні близькі," - зазначила мати Дмитра, Наталя Латій.

Обмін виявився для Дмитра приємною несподіванкою. Проте, коли він піднявся на борт літака, його очікувала ще одна неочікувана зустріч.

"Біля мене сідає хлопець. Я його питаю, де ми зараз знаходимося. Він каже: "В Ростові". Я питаю: "А ти звідки?" - "З тюрми Таганрогу". Я запитую: "Ти знаєш когось із морпіхів, танкістів?". Він відповідає: "Не зустрічав". Потім він каже: "А ти знаєш такого-то?" і називає мій позивний. Я відповідаю: "Так, знаю". Він далі питає: "Ти не знаєш, чи він живий?". Я кажу: "Живий". Він продовжує: "Ти знаєш, де він?". Я відповідаю: "Знаю, поруч із тобою". І тоді він каже: "Братик, я - це я, свій позивний! Це я тебе врятував, коли ти отримав поранення, це я розрізав твою куртку і не хотів різати твою футболку". І в мене просто мурашки по шкірі", - розповів Дмитро.

14 вересня цьогоріч український захисник повернувся на рідну землю.

"Він має велику самооцінку, я це відчула, і мені було приємно вірити в його непохитність. З гордістю можу стверджувати, що мій син зберіг честь офіцера, адже він сильніший за сталь," - заявила мати Дмитра.

В російському полоні до сих пір перебуває велика кількість українців. Дмитро закликає не здаватися і боротися за кожну людину.

"Я переконаний у нашій перемозі, вона неодмінно буде з нами", - висловився Дмитро.

Аліна Оганезова, Сергій Іщенко, Одеса, "5 канал".

Окрім цього, перегляньте відео: