Кіра Муратова - історія життя видатної української режисерки.

5 листопада відзначаємо 91 рік з дня народження Кіри Муратової — видатної української режисерки, яка залишила незабутній слід у світовому кінематографі. Вона розробила унікальну кіномову, багато років працюючи в Одесі, відкрила талант Ренати Літвінової і свідомо обрала українську культурну ідентичність, відмовившись від російського контексту.

Фокус запрошує вас ознайомитися з життєвим шляхом знаменитої української режисерки.

Від Сорок до Одеси: подорож у світ кіномистецтва.

Кіра Георгіївна Муратова з'явилася на світ 5 листопада 1934 року в місті Сороки, яке на той час знаходилося під румунською юрисдикцією (тепер це територія Молдови). Вона походила з родини, де батько був росіянином, а мати – єврейкою з румунським корінням.

Закінчивши режисерський факультет ВДІКу в 1959 році, вона переїхала до Одеси, де почала працювати на Одеській кіностудії. Саме Одеса стала для неї головним творчим домом і місцем, де народилися всі її знакові стрічки -- від "Коротких зустрічей" до "Настроювача".

Незважаючи на численні обмеження і цензуру в епоху Радянського Союзу, Муратова зберегла вірність своєму унікальному стилю. Вона вдало поєднувала елементи абсурду, іронії та глибоких філософських ідей, спонукаючи глядачів не просто спостерігати, а й замислюватися.

Вибір української нації

Після розпаду СРСР Муратова залишилася жити й працювати в Україні, хоча більшість її фільмів були російськомовними.

В інтерв'ю, яке наводить видання Rozmova, режисерка рішуче підкреслила: "Ні, я не за конфліктом - я підтримую Україну".

Дослідники творчості Муратової, зокрема у матеріалі LB.ua, відзначають, що її кіномова, міське середовище й сама Одеса як персонаж перетворюють фільми Муратової на частину українського культурного коду.

Таким чином, Муратова свідомо дистанціювалася від Росії, обравши Україну своїм творчим і духовним домом.

Революційна мова кіно

Її твори змінювали традиційні сприйняття кіномистецтва.

Фільм "Астенічний синдром" (1989) -- один із найрадикальніших творів епохи перебудови -- поєднує чорно-білий і кольоровий фрагменти, навмисно порушує монтажні правила, створюючи емоційний ефект втоми та роздратування сучасністю.

Критики охарактеризували його як "найризикованіше висловлювання в радянському кінематографі щодо втрати людських цінностей".

Як Муратова виявила Літвінову

Одним з найзнаковіших творчих досягнень Муратової стало відкриття Ренати Літвінової.

Майбутня акторка та режисерка написала дипломний сценарій, який випадковим чином опинився в руках Муратової. Текст настільки вразив її, що вона вирішила запросити авторку до спільної роботи. Таким чином, Літвінова зробила свій дебют у фільмі Муратової, а згодом з'явилася у стрічках "Три історії" та "Два в одному".

Пізніше Рената зізналася:

"Найважливіший життєвий урок, який я отримав від Кіри Георгіївни, полягає в здатності виступати проти загальноприйнятих норм."

Одеське кіно та жіноча сила

Кіра Муратова створила унікальний "одеський кінематограф": її герої жили у двориках біля моря, розмовляли з іронією й дивилися на життя крізь призму абсурду. Її фільми -- це водночас любов до людей і розчарування в них, елегія й протест.

Вона зберігала свою незалежність, принциповість і непохитність — навіть у ті моменти, коли її фільми не допускали до прокату. До самих останніх днів свого життя Муратова продовжувала знімати в Україні, не повертаючись на батьківщину в Росію.

Спадщина

Кіра Муратова померла 6 червня 2018 року в Одесі, залишивши по собі 20 фільмів і безліч учнів та прихильників.

Її охрестили "совістю українського кінематографу" — режисеркою, що не ухилялася від істини і завжди уникала компромісів із модними тенденціями.

Нагадуємо, що раніше видання Фокус повідомляло, що:

28 вересня французька акторка Бріжит Бардо, яка стала символом кінематографа та моди XX століття, святкувала своє 91-річчя.

* 2 листопада виповнилося 270 років від дня народження однієї з найвідоміших жінок XVIII століття. Йдеться про Марію-Антуанетту, останню королеву Франції перед Великою французькою революцією.

Також, міжнародний кінофестиваль "Молодість" опинився під шквалом критики через включення до конкурсної програми документального фільму "Якщо ми більше не зустрінемося", який присвячений російсько-українській війні. Обурення викликала участь у виробництві цього фільму російського режисера Петра Верзілова.