Голова Державної міграційної служби Наталія Науменко заявила: "На даний момент закон не вимагає, щоб особа повідомляла про наявність або декларувала інше громадянство".

Після прийняття законопроєкту про множинне громадянство відкритими залишилась низка питань. Паспорти яких країн зможуть отримати українці? У якій із країн потрібно буде проходити військову службу тим, хто отримає ще одне громадянство? Де таким людям надаватимуть соціальну допомогу та пенсії, а де вони сплачуватимуть податки?

Чи зобов'язані тепер ті, хто вже мав кілька паспортів інших країн (крім українського) до затвердження цього закону, інформувати державні органи України про це? Чи матимуть можливість отримати паспорти країн Європейського Союзу особи, які виїхали туди в період війни?

Для отримання відповідей на ці запитання, ми звернулися до керівника Державної міграційної служби, Наталії Науменко.

"Не всі держави Європейського Союзу визнають наявність множинного громадянства."

Навіть після ухвалення закону про множинне громадянство обговорення його можливого порушення конституції тривають. Проте, документ вже отримав підпис Президента. Який час знадобиться для його впровадження?

Дослідження питання множинного громадянства та його відповідності Конституції триває вже кілька років, адже раніше також були внесені законопроєкти з цього питання. Депутати, які підписалися під зверненням до Конституційного Суду щодо визнання цієї норми неконституційною, тим не менше підтримували ініціативу розширення положення про множинне громадянство шляхом подання декларацій від окремих категорій осіб, таких як військовослужбовці та особи з визначними заслугами перед Україною, або ж у випадках, коли їхнє прийняття до громадянства має важливе державне значення.

Щодо статті 4 Конституції України, на яку зазвичай посилаються в подібних обговореннях, слід зазначити, що концепція, закладена в ній під час ухвалення Основного Закону, не має нічого спільного з поняттям множинного громадянства. Вона стосується адміністративно-територіальних одиниць. Це означало, що жоден регіон України не може мати окреме громадянство. Тобто, не може існувати громадянство, наприклад, Криму чи Донецької області. Таким чином, йдеться про підтвердження єдиного громадянства - громадянства України.

Щодо впровадження цього законодавства, у фінальних розділах вказано, що воно почне діяти через півроку після підписання. Таким чином, Уряд та наша служба мають рівно стільки часу, щоб створити необхідні процедури та адаптувати інші нормативно-правові акти відповідно до вимог цього закону.

Головною новацією цього законодавчого акта є те, що Кабінет Міністрів України матиме право встановлювати список країн, з якими громадяни можуть мати множинне громадянство. Це, безумовно, стане ключовим моментом у процесі впровадження закону і, ймовірно, буде предметом активних обговорень.

- Є вже якийсь попередній список таких країн?

Раніше цей список неодноразово піднімався в ході роботи над законопроєктом. У нього входять держави Європейського Союзу та країни-члени НАТО, а інколи до нього долучалися й представники G7. Однак, яким він виглядатиме в остаточному варіанті, покаже час.

На нашу думку, такими державами повинні бути ті, які захищають суверенітет України та виступають проти цієї війни і агресії з боку Російської Федерації.

Згідно з законодавчими нормами, під час складання даного переліку Кабінет Міністрів зобов'язаний враховувати, що зазначені держави є учасниками Європейського Союзу, а також звертати увагу на їхню підтримку санкцій, запроваджених проти Російської Федерації.

Кабінет Міністрів повинен видати спеціальне доручення для визначення органу, який нестиме основну відповідальність за складання цього списку.

Під час обговорення цього законопроекту акцентувалося на тому, що однією з ключових цілей є повернення українців, які раніше відмовилися від громадянства, або надання їм можливості відмовитися від українського громадянства для отримання паспорта інших європейських країн. Чи є на сьогоднішній день інформація про те, скільки українців, які залишили країну під час війни, вже стали громадянами інших держав?

Для того щоб стати громадянином країни Європейського Союзу, необхідно пройти довгий і складний процес. Важливо мати обґрунтовані підстави для отримання громадянства. Такі підстави можуть включати походження, шлюб з особою, що є громадянином ЄС, або тривалий термін постійного проживання в країнах ЄС, що в більшості випадків становить від 5 до 7 років.

У цьому випадку тобі потрібно пройти іспити, що стосуються історії, мови, культури та інших подібних предметів.

Ті українці, які емігрували раніше і створили сім'ї з громадянами країн Європейського Союзу, здобули це право. Деякі вже відмовилися від українського громадянства, тоді як інші перебувають у процесі його втрати. Проте ці цифри не є настільки значними, щоб серйозно вплинути на демографічну ситуацію.

Чи можуть ті 4,5 мільйона наших співгромадян, що знаходяться в країнах ЄС, претендувати на отримання громадянства в даний момент? На мою думку, 95% з них не мають на це права. Отже, ймовірно, ми не спостерігатимемо жодних суттєвих змін у цій сфері.

Закон більше акцентує увагу на історичних зв'язках з українською діаспорою, яка проживає в Канаді, США, Франції та інших країнах. Мається на увазі спадщина тих етнічних українців, які давно залишили свою батьківщину. Це особи, що прагнуть отримати українське громадянство, проте не бажають відмовлятися від громадянства тієї країни, де вони народилися, провели все своє життя і з якою у них також є тісний емоційний зв'язок.

Вони вже раніше мали можливість отримати українське громадянство, проте в більшості випадків вимагалося від них відмовитися від громадянства своєї країни. Тепер же у них з'явилась можливість зберегти своє попереднє громадянство.

Проте варто пам’ятати, що не всі держави-члени ЄС приймають множинне громадянство. Тому, якщо українець вирішить отримати громадянство однієї з цих країн, йому доведеться зробити вибір.

Чи визнають Сполучені Штати та Канада?

Так, це підтверджують.

- Ви спілкуєтесь із представниками діаспори? Як вони сприйняли цей закон?

Конгрес українців з усього світу активно долучився до розробки цього законопроєкту. У процесі роботи ми мали декілька непростих обговорень щодо його положень. Протягом всіх етапів вони співпрацювали як з Офісом Президента, так і з Верховною Радою. Виходячи з того, що ми спостерігаємо нині та що зазначається у прес-релізах, можна зробити висновок, що загалом закон отримує позитивну оцінку.

Які теми викликали найбільші суперечки?

Міграційна служба виступила з пропозицією вилучити з законодавства положення, викладене в статті 8, яке стосується отримання громадянства на основі територіальної приналежності. Це стосується іноземців та осіб без громадянства, які самі проживали в Україні або чиї близькі родичі мешкали тут до 1991 року. Ми виходили з думки, що ті, хто прагнув отримати громадянство, вже мали цю можливість.

Складність полягає в тому, як виявити підтверджуючі документи, які засвідчують, що особа до 1991 року була зареєстрована та проживала в Україні, якщо у неї не було громадянства. Ми вже мали досвід роботи з багатьма підробленими та сфальсифікованими документами.

Складність полягала в тому, що в цій ситуації могли проживати не лише сама особа, а й її дідусь, бабуся, прадід чи прабабуся. Коли мова йде про три покоління, які документи, що підтверджують це, може надати людина?

Визначення фактів постійного проживання на території України до 1991 року базувалося на рішеннях судів. У процесі розгляду справ часто використовувалися свідчення малозрозумілих осіб, які стверджували, що знають особу і підтверджують її проживання в Україні. Однак, після детального аналізу, виявлялося, що ці свідчення були, можна сказати, лише компіляцією різноманітних даних. Тим не менш, ми були зобов'язані виконувати рішення суду.

Тому в цьому контексті виникли певні питання, і ми запропонували виключити ці норми. На нашу думку, вони можуть створювати загрози для національної безпеки. Проте наразі ці положення залишаються в силі.

У подальшому ми проаналізуємо наявну практику та сформулюємо рекомендації щодо можливого вдосконалення законодавчих норм, якщо в цьому виникне потреба.

Які ризики ви маєте на увазі? Чи можливо, що деякі росіяни намагаються отримати українське громадянство цим шляхом?

Не лише громадяни Росії. Мали місце випадки, коли злочинці в законі, кримінальні лідери та особи, що перебувають у міжнародному розшуку, намагалися отримати легальний статус через судові рішення, посилаючись на те, що їхні предки жили на території України. Ми працюємо над тим, щоб запобігти цьому.

Не стверджую, що такі випадки є поширеними, проте це певний ризик.

Яким чином етнічні українці, що з'явились на світ за межами України та мають інше громадянство, можуть набути українське громадянство?

Так само, як і в даний момент. Процедура залишається практично незмінною. Необхідно підготувати певний набір документів, що підтверджують історичний зв'язок з Україною. Цей пакет можна подати в консульській установі за межами країни. Далі слід пройти всі необхідні перевірки та процедури. Також потрібно скласти іспит на знання історії України, української мови та Конституції.

Місце та порядок здачі ще не встановлені. Ці деталі будуть визначені в рамках процедури.

Так само за народженням. Якщо їхні дід і баба народились на території України, вони мають право на отримання громадянства.

Чи готуєтеся до значного збільшення кількості охочих?

Діаспора зазначає, що спостерігається збільшення кількості охочих. Проте, реальна картина стане зрозумілою лише після перших одного-двох років застосування цього закону.

Чи можуть особи, які відмовилися від українського громадянства для набуття громадянства іншої країни, повернути його назад?

Можливість відновлення існувала і раніше, і залишається актуальною й сьогодні.

Особи, які залишилися громадянами України, проте отримали паспорти інших країн, повинні сповістити про це міграційну службу?

- Якщо вони є державними службовцями або прирівняними до них і подають щорічну декларацію в НАЗК, то в ній є норма про те, що треба заявити про наявність громадянства іншої держави.

- А якщо це не державні службовці і не подають декларації? Їм треба повідомляти?

Станом на сьогодні, законодавство не вимагає від особи повідомляти про наявність іншого громадянства та його декларування. Я вважаю, що це питання буде регламентовано окремим законом або певними процедурами в процесі впровадження згаданого закону.

Закон сам по собі не включає соціальні норми, що стосуються різних аспектів суспільного життя. Він виключно процедурний, визначаючи, хто має право на певні дії та які документи необхідно подати. Водночас, його зв'язок з іншими сферами життя суспільства є предметом регулювання інших нормативних актів.

"ЗАКОН НЕ ПЕРЕДБАЧАЄ СТВОРЕННЯ ОКРЕМОГО РЕЄСТРУ ЩОДО МНОЖИННОГО ГРОМАДЯНСТВА"

- Існує процедура обміну інформацією між державами щодо отримання громадянства? Міграційна служба отримує дані про те, хто з українців має паспорти інших країн?

Ні, такого обміну не існує, оскільки питання набуття або втрати громадянства пов'язане із захистом персональних даних. Якщо Українська держава робить запит до відповідних органів іншої країни з проханням надати інформацію про громадянство певної особи, зазвичай отримується відповідь, що ця особа не давала згоди на обробку своїх персональних даних у даній сфері, тому інформація не може бути надана.

Давайте обговоримо питання обов'язків. Якщо особа має не лише українське громадянство, але й паспорт іншої країни, чи зобов'язана вона виконувати військову службу в обох державах? Які дії слід вжити, якщо особа вже виконувала військовий обов'язок раніше?

Згідно з законодавством, що регулює військовий обов'язок та службу, існують чіткі положення, які зазначають, що чоловіки, які стали громадянами України і вже виконали військову службу в країні свого походження, не зобов'язані проходити обов'язкову військову службу в Україні під час мирного часу. Однак ці правила не поширюються на період воєнного стану та мобілізації. Порядок дій у воєнний час буде визначено Міністерством оборони.

В якій державі особа повинна сплачувати податки, якщо вона має кілька громадянств?

Тут, очевидно, все дещо простіше. Існують такі терміни, як резидент та нерезидент. Тож усе визначається тим, скільки часу ви проводите на території конкретної країни. Якщо ви перебуваєте тут більше 180 днів і вважаєтеся резидентом, вам потрібно буде сплачувати податки в цій країні. Якщо ж ви живете в іншій державі, то податки сплачуються там. Проте, гадаю, знадобиться провести консультації з іншими країнами з приводу уникнення подвійного оподаткування. Але це вже не в компетенції нашої служби.

Яким чином вирішується питання соціальної допомоги? Яка країна повинна її забезпечувати? Наприклад, якщо особа є громадянином України, проте проживає в Сполучених Штатах.

Це запитання до Міністерства соціальної політики та Пенсійного фонду. Їм належить встановити, яким чином буде здійснюватися формування пенсійного та соціального страхування.

-Те саме питання щодо медичної допомоги. Вона надаватиметься безкоштовно, якщо людина матиме множинне громадянство?

- Має бути надано. Проте питання пенсійного забезпечення, соціальних виплат за народженням та у випадках нещасних випадків залежать від політики, яку розробить відповідний орган.

- Закон обмежує держслужбовців у праві мати не лише громадянство України?

Законодавство щодо множинного громадянства не впливає на інші аспекти суспільного життя, як я вже зазначала. Проте, закон про державну службу дійсно накладає обмеження на державних службовців, вимагаючи, щоб вони були виключно громадянами України. Це питання викликало чимало запеклих дискусій, зокрема з Конгресом світових українців. Вони відстоюють позицію, що українці, які проживають за межами країни та отримують українське громадянство, повинні мати можливість брати участь у всіх сферах суспільного життя, включаючи державну службу.

Ми не стверджуємо, що існують серйозні ризики, але загалом вони дійсно мають місце. Це пов'язано з тим, що державна служба в деяких випадках передбачає доступ до конфіденційної інформації.

Яким чином формувати безпеку у цій сфері - це вже питання до Служби безпеки України, яка також буде визначати, що ми робитимемо далі, якщо закон про державну службу буде змінений. Бо саме СБУ вирішує, кому надавати доступ до державної таємниці.

- Буде реєстр осіб, які мають множинне громадянство?

Станом на сьогодні, законодавство не містить положень про створення окремого реєстру для множинного громадянства. Проте особи, які підпадають під декларування, зобов'язані зазначати в своїх деклараціях всі громадянства та паспорти, якими вони володіють. У разі надання недостовірної інформації, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності. При цьому, коло осіб, які зобов'язані декларувати свої дані, є досить широким.

Як діяти в ситуаціях, коли особа була громадянином Російської Федерації, але проживає в Україні і прагне отримати українське громадянство? У зв’язку з обставинами, наразі неможливо перевірити, чи особа дійсно відмовилася від громадянства агресивної держави.

- Не всі громадяни російської федерації мають вийти з цього громадянства. Бо якщо ти військовослужбовець Збройних сил України, якщо воював за нашу країну, то подаєш декларацію про відмову від громадянства російської федерації і документи на отримання громадянства України. І хоча де-факто і де-юре ти залишаєшся громадянином російської федерації, але Україна визнає в подальшому у тебе тільки українське громадянство. Ми розуміємо, що вони не можуть поїхати туди і завершити усю процедуру. Це їхній власний вибір. І вони вже обрали Україну, як країну, де хочуть далі жити.

Щодо вашого запитання про методи перевірки, можу зазначити, що для цього існують потужні спеціалізовані служби, такі як Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки. На сьогодні вони ефективно виконують цю задачу. У них є різні інструменти, зокрема, й такі, що не потребують публічного розголошення, для визначення наявності у особи громадянства країни-агресора та її спільників. У нашому випадку мова йде про Російську Федерацію та Білорусь. Ці служби здійснюють перевірку і надають нам необхідну інформацію.

В умовах війни в Україні діє заборона на прийом громадян Російської Федерації до українського громадянства. Проте є винятки для окремих категорій осіб. До них належать ті, хто боровся на боці України, а також члени їхніх сімей. Крім того, це люди з видатними заслугами перед Україною та їхні партнери, а також особи, які отримали державні нагороди України під час служби за контрактом.

- Чи можуть претендувати на громадянство України військовополонені, які заявлять, що більше не хочуть служити в російській армії і жити в росії?

- Багато з них порушували питання про те, щоб податись на статус біженця, але є Женевська конвенція про поводження з військовополоненими і вони нею захищені. На цьому все, крапка. Вони більше не мають іншого статусу, ніж статус військовополонених.

Яка кількість іноземних військових звернулася за українським громадянством під час повномасштабної війни?

Не багато, приблизно 40-50 людей.

На територіях, що перебувають під тимчасовою окупацією, мешканці отримують паспорти Російської Федерації. Проте, чи залишаються вони при цьому громадянами України?

Законодавство щодо тимчасово окупованих територій однозначно підкреслює, що Україна не вважає легітимною примусову паспортизацію, яку здійснює Російська Федерація. Всі особи, які мешкали на цих територіях під час окупації, залишаються громадянами України. Також, їхні діти, які народжуються на цих землях, здобувають українське громадянство.

Правоохоронні органи можуть мати певні запитання стосовно колабораційної діяльності. Проте це окрема тема, що не має жодного відношення до питання громадянства. Особи, які мешкають на тимчасово окупованих територіях, завжди були і залишаються громадянами України, і держава визнає їх як таких.

Всі ми усвідомлюємо, що багато людей отримали паспорти, оскільки в умовах окупації їм не було іншого виходу. Проте, якщо особа, яка отримала паспорт Російської Федерації, активно підтримує агресивну війну Росії, виправдовує напад на Україну або працює в структурах окупаційної влади, виникають серйозні питання щодо її статусу. Якщо їхні дії після отримання російського паспорта створюють загрозу національній безпеці України і це буде підтверджено спецслужбами, це може стати підставою для позбавлення українського громадянства. У такому разі можна стверджувати, що паспорт був отриманий не через примус, а свідомо і добровільно, а особа активно підтримує державу-агресора, яка вчинила напад на українську територію.

Однак, мова не йде про автоматичне позбавлення громадянства, адже існують певні процедури. Спочатку збирається доказова інформація, складаються висновки тощо. І лише після цього ухвалюється рішення щодо втрати громадянства.

В переважній більшості ми розуміємо, що люди отримували ці документи суто для того щоб вижити. Досить часто ми отримуємо через Уповноваженого з прав людини або на нашу електронну пошту звернення від людей, які повідомляють, що вимушені були отримати російські паспорта, і просять вважати це примусовою паспортизацією.

Якщо особа не залишилася на тимчасово окупованій території, а виїхала до Росії та отримала російський паспорт, чи зберігає вона все ще своє українське громадянство?

Тут можна чітко побачити, що йдеться про добровільність, тому ситуація виглядає зовсім інакше. Ти не просто виїхав і отримав паспорт, а пройшов певну процедуру. Під час окупації відбулася масова паспортизація, яка не враховувала належних процедур для отримання громадянства Російської Федерації, і ти змушений був автоматично отримати паспорт. Натомість, коли ти приїжджаєш на територію Росії і бажаєш оформити паспорт, ти повинен свідомо подати заяву, в якій просиш надати російське громадянство. Це, наприклад, стосується Ані Лорак, котра пройшла всі етапи отримання громадянства Росії.

"ЩОБ ЗМЕНШИТИ РІВЕНЬ КОРУПЦІЇ, МИ МАКСИМАЛЬНО УСЕ ПЕРЕВЕЛИ У ЦИФРОВИЙ ФОРМАТ"

- Минулого року на Одещині контррозвідка Служби безпеки України спільно з Державною міграційною службою ліквідувала масштабну схему ухилення від мобілізації в Одеській області. Було затримано очільника місцевого райвідділу ДМС і двох його підлеглих, а також посадовця регіонального підрозділу Центру надання адмінпослуг. За повідомленням СБУ, йшлося про корупційний механізм одержання грошей від чоловіків призовного віку, які перебувають за межами України і намагалися віддалено оформити закордонні паспорти. На якому етапі ви помітили, що на Одещині щось відбувається?

Ми зауважили це вже на початковому етапі. Будь-яка шахрайська активність у системі буде виявлена за досить короткий термін. Оскільки ми також залучені в цю діяльність, ми спостерігаємо за тим, хто, що і як оформлює. Відстежуємо різкі зростання активності. Так сталося і цього разу. Ми фактично виявили цю схему одночасно з правоохоронними органами.

- А можете детальніше розповісти, на що саме звернули увагу?

Ми маємо визначені стандарти для фотографування. Наше завдання полягає в перевірці, чи відповідає зображення, зроблене інспектором, цим стандартам. Потрібно впевнитися, що на фото немає небажаних тіней, а також що зображення не є відсканованими копіями. Контроль за цими аспектами здійснюється на рівні центрального офісу, де функціонує спеціалізований підрозділ, що займається моніторингом. Ми виявили, що існують певні ризики, пов'язані з якістю фотографій: деякі з них виглядають занадто шаблонно, а частина виявилась відсканованими версіями.

Ми регулярно здійснювали моніторинг щоденно, фіксуючи це як окреме правопорушення. Коли ми підтвердили, що зображення не відповідають встановленим нормам, розпочали перевірку підписів осіб та відбитків пальців, які кожен раз надаються при отриманні паспорту.

Кожен раз шаблони цих відбитків пальців залишаються в системі. Тому, коли ми побачили, що шаблони в різний період у одних і тих самих людей відрізняються, зрозуміли, що щось відбувається не так. Склали список осіб, у яких виявили такі неспівпадіння і фотографії, зроблені не за стандартами. А коли доповіли про цю ситуацію міністру, він дав команду провести перевірки по всій країні. Спільно з прикордонниками перевіряли чи є люди, які отримували закордонні паспорти, в Україні. Потім відсіювали певний масив даних. А далі вже працювали разом з правоохоронцями. В результаті спільних дій, було встановлено, що правопорушення вчинялось не по всій країні, а в певному регіоні. Закордонні паспорти оформлювались без людей.

Яким чином вони це здійснювали?

- Через посередників направляли пакет документів з великою фотографією інспектору міграційної служби. Там перефотографовували у великому розмірі з досить добрим масштабом фотографію. А потім виготовлявся паспорт.

Ми ретельно дослідили весь процес, щоб виявити, чи мали участь співробітники центрального офісу поліграфкомбінату "Україна".

Чи був хтось із них причетний до цієї схеми?

Ні. Як виявилось, ця схема існувала лише на місцевому рівні.

Яким чином здійснювалася оплата за цю послугу?

Це вже справа правоохоронних органів. Ми не заглиблювалися в такі нюанси. Для нас головним було припинити цю схему.

- Правильно я зрозуміла, ці паспорти робилися для чоловіків, які виїхали за кордон і не могли офіційно подати документи?

- Так, саме для таких чоловіків.

- Навряд чи хтось з учасників схеми розраховував, що їх підведе якість фотографій.

- Ми не можемо точно сказати, що було у них на думці. Проте, ми постійно наголошуємо нашому персоналу на важливості активного моніторингу системи, яка постійно розвивається. Впроваджуються запобіжні заходи, що сприяють виявленню недоліків і порушень. Такі ситуації не залишаться непоміченими. Встановлення фактів правопорушень — це лише питання часу.

Чи змінюються з часом корупційні практики, на яких працівники міграційної служби намагаються "прибрати" гроші? Чи існують якісь особливо розповсюджені схеми?

Корупція, подібно до інших форм інтелектуальної чи технічної активності, не залишиться незмінною. Ми будемо усувати певні варіанти схем, але з часом можуть з'явитися нові. І, відповідно, ми будемо протистояти й цим новим викликам.

Щоб знизити корупційні ризики, ми перевели всі документи в цифровий формат, включаючи паперові архіви та справи, пов’язані з громадянством. Наразі плануємо розпочати сканування справ, що стосуються іноземців.

По-перше, законодавство постійно вдосконалюється. По-друге, ми прагнемо працювати з людьми, але це, безумовно, одна з найбільш складних проблем. Як можна подолати корупцію? Це не лише питання постійного контролю. Необхідно змінити свідомість людей. Заохочення у вигляді гідної заробітної плати, адекватного преміювання та можливостей для особистісного розвитку в рамках цієї системи можуть стати важливими "плюшками". Проте, на жаль, реалії в країні такі, що забезпечити достойний рівень оплати праці є складним завданням. Коли, наприклад, інспектор отримує лише 12 тисяч гривень, про які перспективи може йти мова для молоді, що володіє іноземними мовами?

Протягом минулого року ми зіткнулися з істотним відтоком працівників. Після проведення реформи в системі державної служби заробітні плати знизилися вдвічі. Наразі ми не маємо можливості здійснювати стимулюючі виплати. У нашій структурі, що налічує 6 тисяч осіб, близько тисячі працівників покинули свої місця за рік, і нові спеціалісти не виявляють бажання приєднуватися до нас. Важливо зазначити, що 70% співробітників міграційної служби — це жінки, і в умовах воєнного стану їм значно легше вирішити звільнитися, забрати дітей і виїхати за кордон. Це пояснюється тим, що соціальна допомога там є більш привабливою, ніж наша заробітна плата. Ми відкрито обговорюємо цю ситуацію, але це призводить до втрати кваліфікованих кадрів. А молодь, як вже зазначалося, не поспішає займати вакантні посади.

Таким чином, з одного боку, ми активно працюємо над зменшенням рівня корупції, і нам вдається досягати певних успіхів. Проте, з іншого боку, залишається проблема, яку ми називаємо побутовою корупцією. Ми руйнуємо корупційні схеми та вдосконалюємо систему, щоб унеможливити обман, але все ще існує ризик, що хтось може підійти до інспектора і запропонувати певну суму в конверті, аби пришвидшити процес або закрити очі на певні порушення. За даними правоохоронних органів, ми бачимо, за що саме беруть кошти: це може бути прискорення оформлення закордонного паспорта чи створення штучних перешкод для іноземців. На жаль, ці проблеми існують, і ми продовжуємо шукати ефективні рішення.

До того ж, деколи корупцію породжують самі громадяни. Навіщо намагатися щось прискорювати, якщо можна прочитати, в який термін ця послуга надається і почекати. Більше зазначеного законом не буде.

Яка ваша реакція на журналістські розслідування, що стосуються керівників регіональних відділів?

- По-різному. Бо історії теж можуть бути різними. Для мене взагалі питання особистого життя, сім'ї і майнового стану - це про те, чим повинні займатися виключно правоохоронні органи чи НАЗК, вони не повинні виходити в публічну площину. Тому що лише цим органам я можу надати документи, які пояснюють, яким чином я набула квартиру або автомобіль. Вони можуть порахувати і мої доходи. Це я кажу за себе. Бо в мене немає ресторанів, барів, готелів, літаків і усього іншого (посміхається-авт.). Я знаю, скільки коштів у мене на рахунку, де я взяла квартиру, в якій зараз живу і т.д.

Минулого року Державне бюро розслідувань оголосило про підозру начальнику Управління Державної міграційної служби України в одній з областей за перешкоджання законній діяльності журналістів. Цю інформацію оприлюднила пресслужба установи. Згідно з даними розслідування, в липні 2024 року представники одного з інформаційних агентств, виконуючи свої обов'язки, відвідали готельно-розважальний комплекс на Івано-Франківщині, бажаючи отримати коментар від посадовця щодо фінансового стану його сім'ї. Як повідомляється, "журналісти представилися, тримаючи в руках мікрофон з логотипом агентства та відеокамеру, і почали зйомку. Підозрюваний не відповів на питання та навмисно вдарив по відеокамері оператора, завдавши їй шкоди". Чи плануєте ви проводити службові розслідування або звертатися до НАЗК для перевірки дій свого співробітника у таких випадках?

- В даному випадку історія має трохи інший підтекст. Тому що ми говоримо не про статки людини і про те, яким чином вона їх набула, бо це не питання Державної міграційної служби. Це питання НАЗК. У нас немає повноважень для того, щоб з'ясовувати звідки у співробітника майно. Але в даному випадку йдеться про питання коректного спілкування з журналістами. І я запитала у керівника управління, чому не можна було спокійно поспілкуватись, навіщо було створювати цей інцидент. Адже ти можеш спокійно пояснити, що розбиратися з тим, набуте чи ненабуте майно - це компетенція НАЗК чи правоохоронних органів, якщо не хочеш більше нічого говорити. Кожен реагує по-своєму як людина. Але питання комунікації з громадськістю стосується тебе як посадовця. Тому ми призначили за цим фактом службове розслідування і відсторонили на час його проведення керівника цього управління від виконання службових обов'язків, оскільки це вже питання етичної поведінки державного службовця.

Щодо питання власності, яка належить посадовцю або членам його родини, Державна міграційна служба не володіє такими повноваженнями і не має змоги проводити перевірки. Коли особа подає декларацію, ми можемо лише бачити вказані дані, але здійснювати дослідження на предмет наявності прихованих активів ми не уповноважені. Це залишається у сфері компетенції відповідних правоохоронних органів.

Загалом, коли особа отримує призначення на посаду в державному секторі, проводиться детальна перевірка, під час якої надсилаються запити до різних органів, таких як НАЗК, Національна поліція, Міністерство юстиції, Міністерство охорони здоров'я та інші установи. Ця перевірка включає аналіз декларації, вивчення джерел доходу, а також підготовку висновків щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності, а також можливих розбіжностей між інформацією, зазначеною в декларації, та реальним способом життя особи.

Якщо під час перевірки не виявлено жодних розбіжностей, які дії мені слід вжити? Я не виконую додаткових перевірок. Висновок про відсутність розбіжностей додається до особової справи, після чого особа може бути призначена на посаду.

Чи траплялися ситуації, коли під час перевірки все виглядало в порядку, але згодом у правоохоронних органів виникали сумніви щодо можливого незаконного збагачення? Наскільки часто зустрічаються такі випадки?

Подібних випадків не так багато. Міністр дав вказівку всім відповідним службам ретельніше перевіряти кандидатів на посади. Здається, що Президент наразі активізував цю тему. Перевірки з боку НАЗК і ДБР стали більш детальними, особливо коли мова йде про високі посади.

Чи не вплинула на вашу службу ухвала Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року, що набула чинності завдяки указу Президента, яка стосується боротьби з корупцією та іншими правопорушеннями у процесі встановлення інвалідності для державних службовців?

Це питання охопило всі сфери. Ми збирали дані з різних регіонів та передавали їх до Міністерства внутрішніх справ.

Ще один резонансний скандал стосується роботи міграційної служби в Києві та області. У соціальних мережах з'явилися публікації та відеоматеріали, які свідчать про можливі схеми, що нібито допомагають російським громадянам отримувати легальний статус в Україні та виїжджати до Європи. Також обговорювались випадки видачі документів особам, які мають зв'язки з кримінальними структурами. Крім того, існують твердження, що одна з ключових фігур у цій справі, ймовірно, виконує доручення одного з олігархів, які підпадають під санкції. Чи можете ви прокоментувати цю ситуацію?

- Ніяких завдань від особи, яка знаходиться під санкціями, що стосуються повноважень державної міграційної служби керівник управління виконати не може апріорі. Тому, що він не може приймати самостійних рішень щодо повноважень міграційної служби.

Що стосується документування криміналітету - це взагалі дивна історія. Ми це досліджували. Керівник управління міграційної служби в місті Києві - це та особа, яка власне і скасовувала усьому цьому криміналітету незаконно видані документи.

- Видані ким?

- Попередніми очільниками цього управління або в інших регіонах. Тому це маніпуляція фактами. Коли починаєш розбиратися, бачиш ким, в якому регіоні і коли особа була документована. І це геть не відноситься до каденції сьогоднішнього очільника управління міграційної служби міста Києва.

І третє - про документування росіян. Якщо не помиляюся, там було про вплив очільника на судові рішення щодо росіян. Це взагалі смішна історія. Бо дивно говорити про те, що керівник будь-якого органу може впливати на судові рішення.

Ми не раз аналізували судові рішення, які виносяться судами України відносно громадян російської федерації. Мені не коректно їх коментувати, скажу лише, що деякі з них взагалі на голову "не натягнеш". Ні про яку законодавчу суть ми взагалі не говоримо.

Щодо судових рішень, ухвалених у Києві, ми також провели їх аналіз. По-перше, таких рішень не так багато. По-друге, немає жодного випадку, який би міг викликати підозру в наявності зовнішнього впливу на ухвалення цих рішень.

Ми прагнемо активно контролювати судові рішення, що ухвалюються в регіонах, особливо в справах, пов'язаних з Російською Федерацією. Це стосується питань, які торкаються декларацій, громадянства тощо. Наша мета — максимально обґрунтувати позицію держави під час подачі апеляцій або оцінки доцільності оскарження. Ми хочемо, щоб усі рішення були максимально легітимними, і щоб під час аналізу цих рішень не виникало жодних запитань ні до органів, ні до держави.

- А рішення, які ви критикуєте, про що саме?

- Про встановлення факту проживання на території України станом на 1991 рік. Як на мене, усі ті громадяни, які хотіли встановити цей факт, це давно могли зробити і отримати громадянство України.

У нас також є "цікаві" рішення судів стосовно визначення родинних зв'язків або батьківства. Наприклад, існує випадок, коли батько, що є громадянином Бангладеш і жодного разу не перебував на території України, має сина, якому вже 40 років, а його матері, якій 60, ніколи не покидали межі України. Проте суд ухвалює рішення про визнання батьківства.

Третя категорія справ стосується ситуацій, коли ми протистоїмо прийняттю декларацій про відмову від громадянства Російської Федерації. Тут йдеться про громадян РФ, які отримали українське громадянство та були оформлені тимчасовими посвідченнями, але не бажали виконувати формальні процедури для виходу з російського громадянства. Я не маю на увазі військових чи їхніх родичів, а звичайних людей. Багато з них просто не хотіли витрачати час на цей процес або мали інші причини, вважаючи за краще "сидіти" на двох стільцях, маючи паспорти обох країн. Тепер вони звертаються до суду, і чомусь суди стають на їхній бік, зобов'язуючи нас приймати декларації про відмову від російського громадянства. Це викликає занепокоєння, оскільки ми в усіх судових інстанціях підкреслюємо, що таким чином ми залишаємо людей з двома паспортами — російським і українським. Вони фактично не відмовляються від російського паспорта, і це створює серйозні проблеми для нашої країни, на мою думку.

Ви зазначили, що кримінальні елементи анулюють видані документи. Яким чином це здійснюється? Чи звертаються правоохоронні органи до міграційної служби?

Ми маємо розроблену систему для моніторингу видачі документів. Іноді до нас звертаються представники правоохоронних органів для проведення перевірок, такі як Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції та Служба безпеки України. Окрім цього, ми також реалізуємо власні перевірки. У нас існує процедура дистанційної перевірки певних справ, під час якої ми запитуємо інформацію про масив справ і аналізуємо їх на предмет дотримання законодавства в усіх регіонах. Це може бути як до ухвалення рішення, так і після. Якщо ми виявляємо невідповідності з чинними нормами, ми ініціюємо процес скасування відповідних документів. Подібні моніторингові заходи впроваджені також у всіх регіональних управліннях міграційної служби, що дозволяє їм періодично здійснювати самоперевірки.