Географічний аспект авіаційного терору: які методи, куди саме та чому Росія завдає ударів по українським регіонам.

На перший погляд, ракетні обстріли та дронові нападі на українські міста мають єдину мету – знищити критично важливу інфраструктуру, аби викликати незадоволення серед населення і таким чином тиснути на державне керівництво з вимогою припинити війну. Проте в атаках Росії також можна помітити чітке географічне спрямування: визначені регіони, методи та причини, чому саме ці території піддаються ударам.

Журналіст Коротко про проаналізував офіційну статистику та тактику застосування ракет, КАБів та БпЛА і виявив закономірності повітряного терору проти різних регіонів України.

У містах, розташованих поблизу фронту, можна знайти доступні КАБи та зенітні системи С-300 та С-400.

Ясно проглядається певна схема: російські військові організації розподіляють українську територію на різні географічні зони, приписуючи кожній з них конкретний тип озброєння. Такий підхід обумовлений трьома основними факторами: відстанню до цілей, рівнем щільності української протиповітряної оборони та витратами на виробництво самих ударних систем.

Першою лінією ураження вважаються міста, розташовані поблизу фронту, а також тактичний тил, що охоплює територію до 80 км від кордону або лінії бойових дій. Це включає Харківську, Сумську, Запорізьку та Херсонську області разом з обласними центрами, а також населені пункти Донецької та Луганської областей, які контролюються Україною.

Тут вимальовується очевидний пріоритет засобів ураження - керовані авіабомби (КАБ) і зенітні ракети С-300/С-400 як "земля-земля". Логіка їх застосування противником пояснюється просто - максимальний руйнівний ефект за мінімальної вартості. Через близькість до позицій РФ час підльоту становить від 40 секунд до кількох хвилин, що робить ці регіони практично беззахисними перед балістичною траєкторією С-300 та масовим скиданням КАБів. Дорогі крилаті ракети сюди майже не витрачаються.

Столичний регіон характеризується наявністю висококласних і потужних озброєнь, таких як "Іскандер-М", KN-23, "Кинджал", "Циркон" та реактивні безпілотники.

Київ та його околиці зберігають за собою важливість швидкісних балістичних систем, таких як "Іскандер-М" і KN-23, а також гіперзвукових ракет, зокрема "Кинджал" і "Циркон". До цього додаються комбіновані групи безпілотних літальних апаратів, що складаються з ударних дронів "Шахед" і приманок "Гербера".

Цей вибір зумовлений тим, що Київ захищений однією з найпотужніших багатоешелонних систем протиповітряної оборони в Європі, яка включає в себе такі системи, як Patriot та NASAMS. Звичайні крилаті ракети тут не можуть бути ефективними, оскільки їх успішно збивають. Тому Росія використовує дорогі, але дефіцитні види зброї, які ППО не встигає перехопити через їх надзвичайно високу швидкість, або намагається вичерпати запаси протиракет, атакуючи масовими хвилями недорогих дронів-обманок.

Південний регіон - Одеса, Миколаїв: використання ракет "Онікс", Х-22/Х-32 та удари безпілотниками "Шахед".

У південних областях України, зокрема Одеській та Миколаївській, основним об'єктом уваги російських військ є портові об'єкти. Саме тому ворожі сили акцентують свою увагу на використанні надзвукових протикорабельних ракет "Онікс", які розміщені в Криму, а також ракет Х-22/Х-32 і масованих атак безпілотників "Шахед".

Логіка цього вибору пояснюється ключовою метою регіону — зерновими терміналами, портами та логістичними шляхами. Ракети "Онікс" та Х-22 рухаються складними траєкторіями на дуже низьких або надвисоких швидкостях, що ускладнює їх перехоплення системами протиповітряної оборони малого та середнього радіусу, розміщеними на півдні. Таким чином, Росія намагається позбавити Україну важливих фінансових надходжень від портової діяльності та водних логістичних центрів.

Тил та західні регіони - ракети Х-101, "Калібр" і дальнобійні безпілотники.

У глибокому тилу та в західних областях росіяни використовують стратегічні крилаті ракети Х-101, морські "Калібри" і далекобійні реактивні БпЛА для ударів по Львівській, Івано-Франківській, Хмельницькій, Тернопільській, Волинській і Рівненській областях.

Ці території перебувають за межами досяжності авіаційних бомб і балістичних ракет короткого радіусу. Для завдання ударів по енергетичній інфраструктурі, аеропортам та логістичним вузлам на заході України застосовуються ракети, що мають дальність польоту більше 2500 км. Росія орієнтується на їхню здатність програмувати складні траєкторії: ці ракети постійно коригують свій курс, враховуючи рельєф місцевості, та атакують цілі з несподіваних куточків, намагаючись обійти мобільні системи протиповітряної оборони.

На тему

Дальність польоту засобів ураження ворога

Найкоротша "рука" у керованих авіабомб КАБ-250/500/1500. Вони оснащені універсальними модулями планування і корекції (УМПК), які перетворюють стару, звичайну радянську вільнопадаючу ("дурну") фугасну авіабомбу (ФАБ) в сучасну зброю. Ці бомби мають бойову частину від 250 до 1500 кг і скидаються з літаків Су-34. Дальність їхнього польоту становить від 50 до 70-80 км (у модифікаціях із реактивним прискорювачем), що дозволяє авіації РФ не заходити до зони дії української ППО ближнього радіусу.

Далі йдуть безпілотники різних типів. Від ударних поршневих "Шахедів-136"/"Герань-2" з максимальною дальністю польоту 1000 - 1500 км і дронів-обманок "Гербера"/"Пародія" з дальністю дії до 500 - 800 км.

Далі йде "важка артилерія" - балістичні та гіперзвукові ракети. Це російська "Іскандер-М" або північнокорейська KN-23 з дальністю дії від 500 до 900 км до реактивних і швидкісних БпЛА на зразок "Бандероль", дальність дії яких в середньому від 600 до 1000 км.

Аеробалістична ракета "Кинджал", що запускається з винищувачів МіГ-31К, здатна вражати цілі на відстані до 2000 км (без урахування бойового радіусу літака-носія). Тим часом, новітня гіперзвукова протикорабельна ракета "Циркон", яка адаптована для ударів по наземних об'єктах з вертикальних пускових установок у Криму, має дальність до 1000 км і розвиває швидкість 8-9 Махів (від 9800 до 11 000 км/год), що надає українській ППО лише кілька секунд для реагування.

Російські ЗРК С-300/С-400 (в режимі "земля-земля"). Ці ракети перенастроєні для ударів по координатах на суші по балістичній траєкторії. Через конструктивні особливості їх дальність за наземними цілями обмежена 120 - 250 км, при цьому їх точність різко падає зі збільшенням відстані.

Ну і нарешті крилаті ракети Х-101/Х-555, які запускаються з надзвукових бомбардувальників (Ту-95МС/Ту-160) і тому мають рекордну дальність - до 2500 - 5000 км. До того ж вони здатні програмувати найскладніші звивисті маршрути та обходити ППО завдяки польоту на надмалих висотах.

І звичайно ж, це сумнозвісні "Калібри" - крилаті ракети морського базування, що запускаються з кораблів та підводних човнів з акваторії Чорного та Каспійського морів. Летять на відстань до1500 - 2500 км, активно використовуючи обгинання рельєфу місцевості.

На місці висновку

Якщо зібрати всі елементи цього пазла, висновок стає очевидним. Російські атаки зовсім не є емоційними чи випадковими, а є результатом холодного і продуманого стратегічного розрахунку, що базується на диференційованому терорі. На коротких дистанціях Росія прагне максимально збільшити руйнування, використовуючи недорогі авіабомби та модернізовані зенітні системи С-300. Проти глибоких тилів і добре захищеної столиці агресор вимушений об'єднувати протилежні технології: витрачати обмежені надзвукові ракети вартістю у мільйони доларів і запускати безпілотники-двійники, намагаючись обманути українську протиповітряну оборону за рахунок швидкості та виснаження ресурсів.