Фермери стикаються з тиском на продаж сої та ріпаку за заниженими ставками. Хто отримує вигоду від такої ситуації?

Уже кілька тижнів поспіль в Україні точиться дискусія щодо ініціативи запровадити експортне мито у розмірі щонайменше 10% на сою та ріпак.

Мінагрополітики активно підтримує концепцію "зростання обсягів переробки та відмови від статусу сировинного експортера". Представники галузевих асоціацій переробників виступають за введення обмежень на експорт цих культур, пропонуючи запровадити квоти або митні збори.

У рамках законодавчих змін була запропонована "соєва поправка" до законопроєкту №13134. Це питання було розглянуто на засіданні Податкового комітету Верховної Ради 13 червня. Ініціатори даної пропозиції переконані, що цей крок сприятиме розвитку внутрішньої переробки сировини та збільшенню надходжень до бюджету.

Однак більшість аграрних об'єднань і експертів критикують цю ініціативу, називаючи її повторенням сумнозвісних "соєвих правок" 2017 року, після яких посівні площі під соєю зменшились на 20%. Всеукраїнська аграрна рада (ВАР) закликала парламентарів відхилити ці зміни, адже експортне мито на олійні матиме низку негативних наслідків: від дискримінації дрібних фермерів до порушення угоди з ЄС.

Ілюзія можливостей

Пропозиція, яку внесли нардепи Дмитро Кисилевський та Андрій Мотовиловець, стосується внесення правок до законопроєкту, згідно з якими експортні операції трейдерів підлягатимуть оподаткуванню на рівні 10%. Водночас, виробники сої та ріпаку, які здійснюватимуть експорт своїми силами, звільнятимуться від цього мита. Цей підхід має на меті розмежувати дві групи експортерів, стимулювати переробку продукції, а також збільшити доходи до державного бюджету. Запропоновані зміни планують реалізувати у червні, оскільки активний експорт сої та ріпаку розпочнеться в липні, а максимальні обсяги припадуть на серпень.

"Від впровадження переробки в країні найбільше виграють саме малі та середні фермери. Вони отримають можливість вибору: реалізувати свою продукцію, відправити її на переробку або ж експортувати," - зазначив Дмитро Кисилевський під час засідання комітету.

Крім того, за його словами, зараз на українських фермерах двічі заробляє Євросоюз.

"Вперше ми стикаємося з митами і квотами, які вводять проти нас, а вдруге – з переробкою нашої сировини... Ця ініціатива кардинально змінює ситуацію. Ми запроваджуємо мито, яке стосуватиметься не виробників, а лише трейдерів. Ці кошти будуть надходити до нашого бюджету, а не до їхнього. Надалі ми будемо підтримувати переробку, адже у нас є вільні виробничі потужності. З 2022 року вже створено 3 мільйони тонн потужностей для переробки, і ще майже 3 мільйони тонн нині будуються. Кожна тонна, що переробляється, приносить додаткові доходи до державного бюджету. Натомість, вивезення сировини призводить до зменшення надходжень. Отже, впроваджуючи це мито, Україна виграє вдвічі", - підкреслив депутат.

Проте самі аграрії підкреслюють, що можливостей, про які згадує Кисилевський, насправді не існує. Це зумовлено тим, що "винятки" для малих і середніх виробників, які теоретично могли б самостійно експортувати свою продукцію без сплати додаткових мит, є всього лише ілюзією. Невеликі виробники не мають ресурсів для заповнення вантажно-митних декларацій, у багатьох з них відсутні налагоджені канали експорту, а через брак відповідних норм у Податковому кодексі кооперативи насправді не можуть розвиватися (зокрема, йдеться про звільнення патронажних дивідендів від оподаткування прибутку, як це реалізовано в успішних кооперативних моделях інших держав). У таких умовах малі фермери фактично позбавлені можливості скористатися проголошеним авторами правок "винятком" - самостійним експортом без мит.

На думку представників Всеукраїнської аграрної ради, ця ініціатива, в основному, орієнтована на підвищення доходів переробних підприємств за рахунок аграріїв, що створює нерівні конкурентні умови на ринку. Тисячі малих фермерів опиняться в ситуації, коли змушені продавати свій врожай на внутрішньому ринку за зниженою ціною, фактично стаючи посередниками для подальшого експорту або для переробників. Для перших це означає, що мито стане своєрідним знижувальним фактором на ціну закупівлі, а для других - шансом отримати дешевші ресурси.

Старі граблі "соєвих правок"

Голова податкового комітету Ради Данило Гетманцев прямо назвав пропоноване нововведення повторенням "сумнозвісної соєвої правки" 2017 року, яка передбачала скасування відшкодування ПДВ виробникам сої, що фактично стало для них додатковим тягарем. Це рішення також декларувалося як стимул для розвитку внутрішньої переробки: трейдерам стало невигідно експортувати сировину, якщо вони не виробники, тож очікувалося, що її спрямують на переробку.

У підсумку дрібні виробники, які не мали змоги формувати експортні партії з відшкодуванням ПДВ, були вимушені продавати сою посередникам за зниженою ціною, тому для багатьох вирощування цієї культури стало збитковим. Як результат - до 2019 року площі під посівами сої скоротилися на 21%. У 2020 році ці правки було скасовано, зростання площ відновилось.

"Так, це соєва правка, сумновідома, яка вже була у нас. Внесена була минулим скликанням, "збита" вона була нами, тому що такого роду рішення впливають на ринкові умови. Хтось від цих рішень виграє і це, очевидно, зокрема великі виробники агропродукції, які контрактують судна великі для експорту. Хтось від цього рішення програє - ті, хто не можуть дозволити собі прямий експорт за кордон, не зможуть скористатися цими можливостями. І програють трейдери, великі трейдери, які не мають своїх виробничих потужностей. Безперечно виграють переробники", - пояснив Гетманцев.

Повторення ситуації з "соєвою правкою" може негативно вплинути на фінансові показники аграрних підприємств, призвести до зменшення інвестицій у виробничі потужності, а також ускладнити оновлення технічного обладнання та закупівлю необхідних добрив. Вже в середньостроковій перспективі фермери можуть бути змушені зменшити площі, відведені під сою та ріпак, оскільки ці культури стануть менш прибутковими, як зазначають у ВАР. В результаті, введення мит з метою сприяння розвитку переробної промисловості може призвести до прямо протилежного результату - зниження обсягів виробництва олійних культур, що поставить під загрозу всю галузь.

Зниження прибутковості та скорочення площ під олійними культурами можуть викликати падіння цін на сільськогосподарські землі. Це, в свою чергу, призведе до зменшення орендної плати для власників паїв і зниження кількості робочих місць, попереджають фахівці галузі. Сільські громади також постраждають: зменшення доходів фермерів призведе до зниження податкових надходжень до місцевих бюджетів, що скоротить можливості для розвитку інфраструктури і соціальних проєктів, а процес міграції населення з села може загостритися.

"Соя та ріпак - це високорентабельні культури, вирощування яких забезпечує доходи для десятків тисяч агровиробників. Запровадження мит або квот призведе до різкого зниження закупівельних цін, втрати прибутковості та занепаду виробництва. Це особливо критично для малих та середніх фермерів у прифронтових та постраждалих регіонах", - зазначають у Європейській Бізнес Асоціації.

Крім того, введення обмежень на експорт може призвести до зменшення конкуренції за сировину, що в свою чергу створить умови, схожі на картельну угоду. Виробничі підприємства вже часто об'єднуються у професійні асоціації, такі як "Укроліяпром", які активно лобіюють рішення, вигідні для них. Основна мета таких заходів полягає в тому, щоб штучно створити надлишок сировини на внутрішньому ринку, що дозволить їм закуповувати її за нижчими цінами і підвищувати свою прибутковість.

Ехо логістичних обмежень.

Учасники ринку попереджають, що сьогодні переробні заводи незавантажені не через брак сировини, а через небажання платити за неї конкурентну ціну. Потужностей в Україні вже достатньо, щоб переробити весь урожай олійних, але фермери часто віддають перевагу експорту, адже експортери пропонують кращу ціну.

На початку масштабного військового конфлікту, коли діяльність портів Великої Одеси опинилася під загрозою, а логістичні витрати досягали до 30% від експортної вартості, переробна галузь демонструвала значні прибутки. Однак це не було наслідком вигідної ситуації на світових ринках олії та шроту. Причина полягала в тому, що українські аграрії опинилися в скрутному становищі і змушені були реалізовувати свою продукцію з істотними знижками, щоб отримати хоч якісь фінансові ресурси. У таких умовах термін окупності інвестицій в будівництво переробних потужностей складав вражаючі три роки. Цей "бум" інвестицій підтверджували численні галузеві видання.

Проте щойно "морські ворота" відкрилися - продаж ріпака і сої на переробку став для фермера нецікавим, оскільки трейдери почали пропонувати набагато кращу ціну. Водночас підприємці зацікавлені якнайшвидше повернути вкладені у будівництво нових переробних потужностей інвестиції. Один з найпростіших варіантів - штучно примусити фермерів продавати сировину дешевше на внутрішньому ринку. Таким чином, експортне мито фактично стане прихованою дотацією для переробної галузі за рахунок аграріїв.

"Матеріальні аспекти?"

Несподівані зміни в регуляторній політиці під час сезону, особливо в час жнив або в період активного експорту, суттєво підривають довіру бізнесу до органів влади. У майбутньому інвестори будуть більш обережними та ретельно зважать своє рішення про вкладення коштів в країну, де правила гри можуть змінюватися в будь-який момент.

"Якби ви реалізували це через півроку чи рік, заздалегідь попередивши весь бізнес, це можна було б назвати державною політикою або протекціонізмом. Але коли таке рішення ухвалюється в останній момент, воно виглядає як "шкура", звучить як "шкура" і, напевно, є "шкура". Я давно не бачив такого підходу в комітеті," - зазначив під час засідання Податкового комітету заступник голови Ярослав Железняк.

Серед інших аспектів, нові мита також є порушенням Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом, яка чітко забороняє введення нових постійних експортних мит. Хоча автори пропозиції характеризують це мито як "тимчасове", насправді в запропонованому варіанті ставка в 10% не має часових обмежень, що робить її фактично постійною.

Репутаційні наслідки такого рішення можуть мати значний вплив. По-перше, цей крок підірве довіру європейських партнерів до України як до держави, яка виконує свої зобов'язання. Це може ускладнити майбутні переговори щодо інтеграції в Європейський Союз та отримання необхідної підтримки. По-друге, виникає певний конфлікт: коли деякі сусідні країни ЄС запроваджували обмеження на імпорт українського зерна, Київ рішуче виступав проти, вважаючи це недружнім і незаконним рішенням. Наразі ж, коли Україна сама обдумує введення обмежень на експорт зерна, це виглядає як непослідовність і може бути сприйнято як прояв протекціонізму.

Додатково, у разі зниження обсягів експорту, українські аграрні виробники можуть втратити важливі ринки збуту в Європейському Союзі та на Близькому Сході. Ці ринки формувалися протягом багатьох років, збудовуючи торговельні відносини та довіру до українських постачальників. Якщо Україна несподівано зупинить або суттєво обмежить експорт ріпаку і сої, провідні країни-виробники, такі як Австралія, Канада, Німеччина, Франція (для ріпаку) та США, Бразилія (для сої), швидко заповнять цю нішу, попереджають експерти галузі.

До того ж падіння офіційного експорту часто супроводжується розвитком тіньових схем - ринок все одно намагатиметься обійти заборони, але вже без контролю держави.

Альтернативні підходи

Як можна розвивати внутрішню переробку, не знищуючи фермерів? Наприклад, через прямі стимули для переробників. Замість того щоб відбирати гроші у фермерів, державі варто підтримати саму переробну галузь через податкові та фінансові стимули. Приміром, зниження ПДВ на продукцію глибокої переробки.

Слід також звернути увагу на розвиток суміжних галузей і внутрішнього попиту. Доцільно підтримати інновації у глибокій переробці та тваринництві, аби зростала внутрішня потреба у переробленій продукції. Якщо в країні з'явиться новий значний споживач (наприклад, розвинене птахівництво або скотарство, що споживає більше шроту), фермери самі будуть зацікавлені продавати олійні на внутрішній ринок без жодних квот і мит.

Щоб українська олія, шрот та інші продукти переробки мали змогу успішно конкурувати на міжнародних ринках, необхідна активна підтримка з боку держави в їх просуванні за кордон. Експерти рекомендують уряду працювати над поліпшенням умов для доступу української рослинної олії та шроту на ринки Європи, Азії та Африки. Усунення технічних бар'єрів, сертифікація продукції та просування національного бренду сприятим збільшенню експорту з високою доданою вартістю. Як зазначають у ВАР, якщо переробка стане вигідною, аграрії самі проявлять інтерес до збільшення постачання сировини на внутрішній ринок без жодних обмежень.