Енергетична інфраструктура України у 2026 році: оновлення та вкладення капіталу.

Олексій Гнатенко є членом Наглядової ради Східно-Європейської асоціації, що займається розвитком водневої економіки.

Після 2025 року українська енергетична система буде зосереджена на розбудові мереж і гнучкості, що поєднується з довгостроковими угодами. Окрім того, країна може розвивати спеціалізовані сектори, пов'язані з водневими технологіями, що дозволить регіону стати важливим виробничим партнером для Європейського Союзу.

У період з 2022 по 2025 роки європейська енергетика зазнала глибоких змін. Ще недавно континент намагався знайти оптимальний баланс між доступним газом, зростаючими обсягами відновлювальної енергії та ринковими умовами електричної енергії. Проте вже сьогодні Європа активно розвиває нові енергетичні мережі, запроваджує цифрові норми для прозорості торгівлі та готує інфраструктуру для галузей, що істотно збільшують потребу в електриці, таких як дата-центри та електромобілі. В Україні цей час також виявився непростим: країна зазнала втрат енергетичної інфраструктури через ракетні удари, але водночас успішно інтегрувалася в європейську електромережу, запустила потужні енергосистеми для зберігання енергії та переосмислила інвестиційні пріоритети для бізнесу. Це був складний, але продуктивний період: війна примусила нас перейти від "теоретичних роздумів" до "практичних дій" у напрямку стійкості.

Світ та ЄС у 2022-2025: нові правила, нові мережі, нові споживачі

Європейський Союз відреагував на енергетичну кризу, запровадивши нові пакети правил та інвестицій. Реформа електроенергетичного ринку забезпечила стабільні довгострокові механізми і зменшила вплив коливань цін на газ на тарифи електроенергії. Одночасно оновлення системи моніторингу енергетичної торгівлі підвищило прозорість та відповідальність учасників ринку. На інфраструктурному рівні було розроблено план швидкого завершення будівництва мереж і міждержавних з'єднань. Крім того, у порядок денний Європи увійшов новий потужний споживач — штучний інтелект, з його дата-центрами, які в найближчі роки збільшать попит на десятки тероват-годин, що вимагає прискорення інвестицій у мережі, гнучкість і управління попитом.

Окремий тренд 2022-2025 років - повернення водню з площини гасел у площину правил і інвестицій. ЄС запустив European Hydrogen Bank з аукціонами підтримки виробництва, визначив критерії "зеленості" електролізерного водню (RFNBO) та низьковуглецевого водню, а також увімкнув етапну розбудову водневої інфраструктури в рамках проєктів спільного інтересу. Цей контур з'єднаний із транспортом: у морі вступили в силу вимоги до зниження вуглецевої інтенсивності палива на суднах, в авіації - мінімальні частки стійкого авіапального (SAF), що відкриває двері для е-метанолу та "зеленого" аміаку як носіїв енергії у цих сферах.

Європейські амбіції у сфері водню перестали бути лише теоретичними концепціями. У 2025 році в Данії розпочав свою роботу перший у світі комерційний завод з виробництва е-метанолу, який функціонує на основі відновлювальної електроенергії та вуглекислого газу, що був вловлений з атмосфери. Морський сектор також активізував укладення угод на нове паливо. Хоча це ще не вирішує всіх питань собівартості, проте вже починає формувати ринок з чітко прогнозованим попитом.

Україна 2025 року: інфраструктура, зовнішня торгівля та внутрішня адаптивність.

Після надзвичайної синхронізації з європейською електромережею в березні 2022 року, Україна не тільки зберегла функціонування своєї енергосистеми, але й започаткувала комерційну торгівлю електроенергією. Для осінньо-зимового періоду 2024-2025 років європейські оператори збільшили ліміт імпорту електроенергії в Україну до 2,1 ГВт. Цей обсяг було узгоджено не в рамках пільгового режиму, а на основі технічних можливостей системи, яка витримала випробування війною і наразі функціонує в режимі, що відповідає умовам стабілізації.

Відповіддю України на дефіцит електроенергії та руйнування та виведення з експлуатації внаслідок обстрілів росіянами енергетичної інфраструктури була необхідність створити внутрішню гнучкість. У 2025 році приватні інвестори ввели портфель систем зберігання енергії загальною потужністю 200 мегават і ємністю 400 МВт-год. Це шість майданчиків, оптимізованих під балансування й аварійні режими, що вже проходять комерційні випробування та працюватимуть під контрактами з оператором системи передачі. Якщо сказати простіше -- дві години резерву для сотень тисяч домогосподарств саме тоді, коли він найпотрібніший.

Цей процес не виник ні з чого. У 2023-2024 роках бізнес активно почав диверсифікуватися, орієнтуючись на газопоршневі установки та міні-когенерацію. Міста закуповували міні-ТЕЦ, засновані на двигунах Jenbacher, міжнародні партнери імпортували модульні газові турбіни, тоді як державні компанії запускали програми для пікового децентралізованого виробництва. Усе це стало необхідною відповіддю на проблеми з блекаутами та нестачею енергетичних ресурсів.

Паралельно регулятор підлаштував правила під нову реальність. З'явилися окремі процедури для аукціонів допоміжних послуг, де системи зберігання і швидкі генерації можуть конкурувати за довгострокові контракти. Для воєнного часу це консервативна, але своєчасна та вірна інновація, за якою ринок отримує чіткий сигнал, оператор отримує ресурс для керованості системою, а споживач може розраховувати на стабільне енергопостачання та зменшення кількості відключень.

Водень, аміак і метанол: європейські підходи та українські перспективи

Європейський Союз визначив основні засади для формування масштабного ринку водню. Підтримка виробництва через аукціонні механізми, впровадження уніфікованих стандартів для підтвердження походження "зеленого" водню та визнання низьковуглецевого водню — це важливі елементи, які були відсутні до цього часу. Наступний етап регулювання стосується транспорту: морський сектор отримує зобов'язання щодо зменшення вуглецевої інтенсивності пального, тоді як авіація повинна забезпечити мінімальні обсяги стійких видів пального. На цьому етапі також беруть участь похідні продукти водню — е-метанол та "зелений" аміак. Е-метанол виготовляється шляхом синтезу водню та вуглекислого газу з використанням відновлювальної електрики, тоді як аміак створюється з водню та азоту з повітря. Ці рідкі енергетичні носії легші у зберіганні та транспортуванні за допомогою вже існуючої інфраструктури, тож у перехідний період вони стають практичним зв'язком між виробниками водню та споживачами, охоплюючи такі сфери, як хімічна промисловість, агросектор, морський транспорт та авіація.

Україна може інтегруватися в цей ланцюг із двох боків. Перший - інфраструктура: у нас є портові й хімічні активи на Чорному морі, включно з Одеським припортовим заводом, що традиційно працював із аміаком. Його приватизаційний трек у 2025 році створює майданчик для рестарту під "зелені" продукти після війни, а не лише під класичні добрива. Другий - це проєкти з виробництва похідних водню в логіці майбутніх експортних потоків. Рішення про це мають приймати інвестори, та регуляторне тло вже зрозуміле завдяки європейським правилам і нашим політикам у сфері водневої енергетики.

Для загальної ясності слід зауважити, що ми не випереджаємо події. Навіть у Європі проєкти е-метанолу лише цього року переходять від пілотів до промислових масштабів. Але саме зараз формується "попитова воронка" - від портів і логістики до судноплавства та авіації. Увійти в неї з правильним таймінгом означає отримати платоспроможного покупця й фінансування під експортну логіку.

Інвестиційні засоби в умовах війни: що виявляється ефективним на ділі

Класичні інвестиційні інструменти продовжують діяти, але з корекцією ризику. Проєктне фінансування із гарантіями міжнародних фінансових установ, страхування політичних ризиків, блендінг грантів і кредитів, довгострокові договори купівлі-продажу електроенергії та послуг системі - це те, що рухає нові проєкти навіть під обстрілами. Коли йдеться про критичну інфраструктуру, банки й донори стають співінвесторами стійкості, а не лише кредиторами. Наприклад, пакетні фінансування на пікову генерацію та системи зберігання, які міжнародні банки розвитку затверджували в 2025 році саме як відповідь на дефіцит гнучкості й ризики зими.

Важливим нюансом залишаються мережі. Розвиток дата-центрів і електрифікації в Європі вже підняв планку вимог до приєднань і керованості попиту. Попит зростає, а вікно для підключень звужується. Для України це теж сигнал, який говорить про те, що кожен новий мегават вітру чи сонця має одразу отримувати місце в мережі і контракт на гнучкість. Інакше інвестори платитимуть не за генерацію, а за простій.

Корупційні скандали: не вироки, а ризик-премії

Останніми місяцями ринок став свідком кількох резонансних випадків арештів високопосадовців у сфері енергетики. Ми не займаємося юридичними оцінками і не замінюємо судові інстанції, але розглядаємо ці події як ризиковий фактор. Для міжнародних партнерів це призводить до підвищення вартості капіталу, ускладнюючи структуру угод і посилюючи вимоги до попередніх умов, таких як аудити, комплаєнс та прозорість процесів закупівель. Якщо країна демонструє, що розслідування проводяться на високому рівні і завершуються відповідно до процесуальних норм, інвестори це враховують і повертаються до фінансових показників проєкту. У випадку системної турбулентності зростає частка грантових компонентів, а вартість боргових ресурсів збільшується. Це ілюструє логіку інвестування та ризикову математику в умовах війни.

Уроки з Балкан: які висновки можна зробити на основі досвіду Хорватії та інших країн регіону.

Після конфліктів 1990-х років країни, що утворилися на основі колишньої Югославії, пройшли через схожі етапи розвитку. Спочатку відзначалася стабілізація та реалізація значних міждержавних ініціатив, таких як Пакт стабільності, які, під тиском Європейського Союзу та міжнародних фінансових установ, забезпечували фінансування саме в сфері інфраструктури. Потім відбулася приватизація та тривалий, іноді складний процес модернізації комунальних і енергетичних активів, що почав привертати приватний капітал лише після встановлення чітких правил і регуляторних механізмів. Хорватія досягла цього через інституційні зміни та вимоги європейської інтеграції, при цьому інвестиції в мережі та виробництво стали результатом, а не причиною. Це не спроба ідеалізації, а корисна для нас дорожня карта, орієнтована на іншу парадигму, що ґрунтується на принципі "спочатку правила та мережі, а вже потім масштабні інвестиції".

Прогноз на 2026: "більше мереж, більше гнучкості, більше водню"

Реалістичний сценарій для України на 2026 рік складається з трьох обов'язкових елементів.

По-перше, мова йде про мережі та з'єднання. Європа посилює зусилля у розвитку інтерконекторів та внутрішніх ліній, адже без цього вона не зможе впоратися ані з відновлюваними джерелами енергії, ані з дата-центрами. Нам необхідно розробити прискорений план оновлення мереж з акцентом на швидке підключення нових генераційних та накопичувальних об'єктів, подібно до Плану енергетичної інфраструктури Європи. У довгостроковій перспективі це виявиться економічнішим, ніж постійні аварійні зупинки.

Другий аспект - це гнучкість у бізнесі. Системи зберігання в портфелях, оперативні пікові станції, регульований попит та нові ринки допоміжних послуг стали не просто тимчасовими рішеннями в умовах війни, а новою реальністю. Укладення угод з оператором системи передачі, чіткий графік аукціонів та бездоганна інтеграція з європейськими нормами - ось що відрізняє реальні проєкти від тих, що залишилися лише на папері.

Третій аспект - це експортні продукти на основі водню, такі як аміак і е-метанол. Не слід прагнути стати "найзеленішим виробником водню у світі" вже завтра. Набагато важливіше закласти основи для експорту продуктів, які легше вивозити і на які вже є попит, зокрема йдеться про е-метанол та "зелений" аміак. Це вимагатиме ухвалення рішень, які забезпечать прозорість приватизації та репрофайлінгу портових і хімічних активів, а також відкритість доступу до інфраструктури та налагодження контрактних зв'язків з європейськими споживачами. Правила в ЄС вже встановлені, а наші стратегії наразі перебувають у стадії обговорення. Час тисне, але не карає тих, хто діє з системним підходом і послідовністю.

Яке значення це має для сфери бізнесу та політики?

Для інвесторів сигнал простий. Після 2025 року українська енергетична система буде зосереджена на розбудові мереж і гнучкості, що поєднується з довгостроковими угодами. Окрім того, країна може розвивати спеціалізовані сектори, пов'язані з водневими технологіями, що дозволить регіону стати важливим виробничим партнером для Європейського Союзу.. Вартість капіталу залежатиме від якості управління ризиками, а не лише від масштабу активів. Ключем для політиків буде швидке створення регуляторних рамок між національним та європейським законодавством, захищати конкуренцію на аукціонах й робити експортну логістику передбачуваною. Для громадян найважливіше доступність енергоресурсів та простота введення в експлуатацію енергоефективних рішень. Усе решта - це лише способи цього досягти.

Україна входить у 2026 рік з досвідом виживання та набором працюючих рішень. Європа формує попит на зелену електроенергію, диверсифікацію природного газу та нафти, а також формування нових ринків енергоносії - водню та його похідних продуктів. На перетині цих двох траєкторій лежить те, що ми звикли називати можливістю, якою Україна має шанс скористуватися.