МЕДИЦИНА НЕ ТЕРПИТЬ ІЗОЛЬОВАНОСТІ

МЕДИЦИНА НЕ ТЕРПИТЬ ІЗОЛЬОВАНОСТІ:
новорічні міркування представника молодого покоління нейрохірургів, Гончарука Олега Олександровича.

Не знаю, як у кого, але передноворічні дні є таким етапним моментом,  коли хочеться зупинитись, оглянутись, оцінити зроблене перед тим, як  рухатись далі. Якщо об'єктивно оцінювати минулий рік, то для мене  особисто, для нашого дружного трудового колективу він був досить  успішним. Здійснилися давні мрії про світовий рівень, який свого часу нам  здавався просто недосяжним. Ми виконали за новітньою технологією вже  сотні операцій з приводу міжхребцевої грижі диску. Це швидше процедура,  а не операція у традиційному розумінні - без страшного для пацієнтів  скальпеля, крові, без наркозу і навіть тривалого перебуванні хворого на  ліжку. 20-30 хвилин, а наступного дня прооперований уже у себе вдома.


І це у випадку задавнених гриж, коли не могли допомогти ні мануальні  терапевти, ні цілителі. Ми у нейроцентрі пішли далі. Вперше в Україні виконали пункційну вертебропластику хребта, зокрема з приводу гемангіоми хребця,  дуже підступного захворювання. Цей напрямок вище від дискектомії - тут  уже немає потреби навіть у сантиметровому розрізу шкіри. Ще недавно це було на межі фантастики.


Однак справа не у нашому нейроцентрі, а в тому, аби нашій, українській нейрохірургії не відставати від світової. Ось у цьому питанні  мені й хотілося б висловити деякі свої міркування. Ми звикли до відомого постулату, який уже став штампом: | нове - то давно забуте старе. Так, з цим можна погодитись. У певних  випадках. А якщо мислити масштабно? Коли ми будемо розраховувати лише  на старе, бодай найбільш вдале, то чи далеко заїдемо? Потрібно ж щось  винаходити, розробляти, творити й самим, аби постійно рухатись уперед, не  опинитися у тихій заводі науки і клінічної практики. А попереду є те, до чого варто прагнути. Виходячи з програми-максимуму, вже й мікрохірургічну дискектомію, про яку згадувалось, сьогодні можна вважати  вчорашнім днем.


Така смілива думка у мене з'явилась у дні роботи міжнародного  російсько-німецького симпозіуму у Москві. Серед різних компаній, що постачають послуги медичного туризму, мені на очі натрапила всесвітньовідома спеціалізована  німецька фірма, що демонструвала техніку завтрашнього дня, застосування  якої відкриває можливості дальшого помітного поступу у нейрохірургії. Це  вже на сходинку вище від того, що ми зовсім недавно вважали найвищим  здобутком. Йдеться про новинки техніки для ендоскопічної спінальної  хірургії. Якщо сьогоднішній мікроінструментарій дає змогу проникнути до  грижі диску через розтин шкіри всього у сантиметр чи трохи більше, то з допомогою техніки, що демонструвалася на міжнародному  симпозіумі, достатньо буде й розтину лише у кілька міліметрів. Переваги  незаперечні: не травмуються хребці, сусідні тканини, жодної крововтрати,  величезний виграш у часі і в кінцевому рахунку прооперований може  повертатися додому вже через кілька годин після операції. Впроваджені вже у нас пункційна ветребропластика хребта - оце і  є практичне втілення технологій завтрашнього дня. На жаль, тенденція  до впровадження найновішого у галузі не є масовою. На заваді труднощі,  невирішені проблеми, які стримують поступ української нейрохірургії (а  якщо за великим рахунком, то й не лише її). Гострий дефіцит сучасної, досконалої техніки, розрахованої на новітні  технології, повсякчас дається взнаки. Але ж долати цей дефіцит потрібно, іншого виходу немає.


 


«Розумний який, - скажуть скептики, - а за які гроші?» Так, на  бюджетні асигнування сподіватися марно. Так давайте ж накопичувати  позабюджетні, давайте вчитися заробляти кошти, яких бракує. Витрати ж  на новітню техніку окупляться з лишком за рахунок різкого підвищення  результативності лікування, поліпшення показників здоров'я населення.  Тим більше, що у цьому дійшли уже до того, що далі і йти нікуди, посідаємо  останні місця у світі. Дуже важливо, аби перші особи у лікувальних установах не були консерваторами, скептиками, а були людьми прогресивними,  хазяйновитими, підприємливими. Нам у першій столичній клінічній лікарні  поталанило - саме таким є головний лікар заслужений лікар України  Михайло Салюта. Прямо скажу: без його ділової підтримки нам би нічого не  вдалося досягти. Піду далі. Припустимо, що проблема новітньої техніки у нас в  Україні вирішена. Але ж, як казали ще у добрі старі часи, техніка без людей  мертва. Чим досконаліше медичне обладнання, на якому ґрунтується та чи  інша новітня технологія, тим більше знань, досвіду, фахової майстерності  вимагається від лікаря. У цьому ми, фахівці нейроцентру, переконалися  на власному досвіді. Скажу відверто: якби нам не довелося ґрунтовно  простажуватися у престижних зарубіжних клініках, нам би не вдалося  освоїти ті докорінні нововведення, про які я згадував вище. Наш головний  лікар і в цьому виявився на висоті - він розумів, що зарубіжні відрядження  його фахівців окупляться. Отож фаховий рівень: на Заході це питання номер один. У нас же, в  Україні, це поки що проблема. Що й казати, далеко не кожен з наших лікарів  здобуде можливість простажуватися на Заході. Багатьом скажуть: підвищуй  свій фах вдома. Ну, добре, дадуть направлення до Київської медичної  академії післядипломної освіти. Лікар підвищить свою кваліфікацію. Але ж,  з одного боку, навчальні програми КМАПО відстають від світових здобутків  у меди цині, а з другого у кращому випадку лікар може розраховувати на  навчання у КМАПО лише один раз у п'ять років. А за цей час багато води  утече у світовій медицині. Отож і у питанні підготовки й підвищення фахової  майстерності наших хірургічних (і не тільки) кадрів нам потрібно щось  Брак коштів, консерватизм, іноді схильність до спокійного,  безклопітного життя, старі стереотипи, мовляв, прийде багатий дядечко і  допоможе - все це визначає і нашу ізольованість від навколишнього світу.  Задовольняємось незалежністю держави. Так, це ж якраз добре, якщо її,  незалежність, відповідно використати. Медицина ж, наука не мала й не має  кордонів, які б нас, українців, роз'єднували від світу.


Гончарук Олег Олександрович, http://neurocentr.in.ua/ газета "ЗДОРОВ'Я КИЯН", № 1, 2002


 

Прокомментировать